15. Криза особистості підлітків, особливості її протікання.

Вікова криза — нетривалий за часом (до 1 року) період розвитку людини, що характеризується бурхливими психологічними змінами.

Кризи проявляються в негативних симптомах поведінки, фактах важкої виховуваності, тимча-сового зниження навчальної працездатності, маючи не тільки негативне, а й позитивне значення у розвитку особистості. У дитячому віці виділяють: кризу першого року життя, кризу трьох років, кризу 6—7 років, підліткову кризу (10—11 років).

Окремо слід зупинитися на підлітковій кризі, яку пов'язують з духовним зростанням особистості підлітка і зміною його соціального статусу. В психологічній літературі існують різні точки зору щодо характеру перебігу підліткової кризи: а) розуміння всього періоду підлітковості як однієї безперервної, тривалої кризи; б) погляд на кризу, як на точку, момент дуже нетривалих за часом змін; в) розглядання кризи, як результату неправильних виховних впливів; г) оцінка кризи, як необхідного і закономірного етапу психічного розвитку. Розмаїття цих уявлень базується на емпіричних дослідженнях, які справді таки вказують на те, що в одних підлітків яскраво виявляються основні симптоми кризи: впертість, негативізм, егоцентризм, зухвалість, протести проти авторитетів, відчуження (деперсоналізація), порушення оцінки образу фізичного "Я" та ідентичності, асоціальність поведінки. В інших особистісний розвиток відбувається без особливих екстраординарних зовнішніх проявів.

Дослідники криз психічного розвитку виділяють в них три етапи: 1) передкритичну або негативну фазу — період зламу, порушення, розладнання звичних форм поведінки і раніше сформованих структур; 2) власне момент кризи; 3) посткритичну фазу, тобто період побудови нового.

16. Мова і мовлення. Механізми мовної діяльності. Різновиди мовлення.

Мова — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова — це найважливіший засіб спілкування і піз-нання.

Мовлення — це процес спілкування людей між собою за допомогою мови.

У процесі мовленнєвої діяльності, творення мовлення структурною одиницею прийнято вважа-ти висловлення. Це така одиниця, яка має відносну самостійність, завершеність, містить в собі комуні-кативно-модальний аспект, інтонацію, невербальні засоби, доступна актуальному членуванню.

Різновиди мовлення:

• Стилі мовлення;

• Жанри мовлення;

• Розмовне мовлення;

• Навчально-наукове мовлення;

• Художнє мовлення. 17. Поняття про спілкування. Особливості спілкування.

Спілкування - передання інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв'язку будь-якого типу. Спілкування є приватним, якщо інформація пере-дається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб.

Види спілкування, їх особливості:

— міжособистісне, що пов'язане з безпосередніми контактами людей у групах або парах, постійних за складом учасників;

— міжперсональне, учасниками якого є конкретні особистості, що володіють спеціальними індивідуальними якостями, які розкриваються у процесі спілкування та організації спільних дій;

— довірливе, під час якого передається особливо значуща інформація; довірливість — суттєва ознака всіх видів спілкування (крім конфліктного), оскільки без довіри не можна проводити пере-говори, вирішувати інтимні питання;

— конфліктне, що характеризується взаємним протистоянням людей, висловленням незадо-волення і недовіри;

— особисте — обмін неофіційною інформацією;

— ділове — процес взаємодії людей, що виконують спільні обов'язки або залучені до однієї і ті-єї самої діяльності;

— пряме (безпосереднє) — історично перша форма спілкування людей один з одним, на основі якого в пізніші періоди розвитку цивілізації виникають різні види опосередкованого спілкування;

— опосередковане — взаємодія за допомогою додаткових засобів (письма, аудіо-відеотехніки).