81. Облік та аналіз відхилень від норм(стандартів) витрат на оплату праці.

Основна мета системи нормативного обліку полягає в тому, щоб полегшити контроль за витратами шляхом порівняння фак-тичних витрат з нормативними. У зарубіжних підприємствах нор-мативи часто використовують лише для оперативного контролю витрат і відхилення від нормативів не відображають на окремих рахунках. Але така практика вважається менш ефективною. До-цільнішим є систематичний облік відхилень на рахунках з на-ступним списанням їх на собівартість реалізованої продукції та відображенням в управлінській звітності.

Для обліку матеріальних витрат та відхилень від нормативу застосовують методи сигнального документування, партіонного розкрою та інвентарний. Для обліку витрат на оплату праці ви-користовують методи обліку виробітку за кінцевою операцією, інвентарний, розрахунковий та за кожною виробничою опера-цією.

Можливі різні варіанти обліку за нормативними витратами.

Один із можливих варіантів полягає в тому, що відхилення від норм відображаються на спеціальних рахунках під час їх ви-никнення (або одночасно з витратами). При цьому придбані ма-теріали оцінюють за нормативною ціною, а відхилення від нор-мативної вартості відносять на окремий рахунок «Відхилення основних матеріалів за ціною». На рахунок «Незавершене ви-робництво» списують нормативну кількість матеріалів в оцінці за нормативною ціною, а відхилення відносять на спеціальний рахунок «Відхилення основних матеріалів за кількістю». У тако-му ж порядку відображають відхилення витрат на оплату праці та накладних витрат. При цьому на рахунках відхилень перевитрати записують за дебетом, а економію – за кредитом рахунка.

Таким чином, на дебеті рахунка «Незавершене виробницт-во» відображають лише нормативні витрати, а на кредиті – нор-мативну собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт). Відхилення від нормативів у системі «стандарт-кост» повинні бути розподілені у кінці звітного періоду та списані на рахунки «Не-завершене виробництво», «Готова продукція» та «Собівартість реалізації» пропорційно до залишків на цих рахунках на кінець періоду. Така методика більше відповідає принципу узгодження витрат і доходів, який передбачає, щоб витрати на продукцію відображалися у звіті про фінансові результати в тому періоді, у якому цю продукцію було реалізовано, а не тоді, коли вона була виготовлена. Особливо це легко зробити при позамовному ме-тоді обліку витрат і обчислення собівартості, коли залишків го-тової продукції на складі практично не буває, а всі відхилення можуть бути ідентифіковані з конкретними замовленнями.

У той же час адміністрація підприємства часто зацікавлена в одержанні даних про відхилення оперативно з метою прий-няття управлінських рішень. Тому в управлінському обліку (для внутрішнього використання) усі відхилення розцінюють як вит-рати звітного періоду і щомісяця списують на рахунок «Со-бівартість реалізації» або безпосередньо на рахунок «Фінансові результати».

Після відображення наведених операцій на рахунку «Со-бівартість реалізації» визначається фактична собівартість реалі-зованої продукції (рис. 4.3), яка списується на рахунок «Фінан-сові результати». Ці ж показники будуть перенесені у «Звіт про фінансові результати» (для внутрішнього використання).

Другий метод відображення відхилень від нормативів на бух-галтерських рахунках полягає у тому, що на дебет рахунка «Неза-вершене виробництво» відносять фактичну вартість використа-них матеріалів, оплати праці та виробничих накладних витрат, а за кредитом цього рахунка відображають нормативну собівартість виготовленої продукції. У цьому випадку для визначення відхи-лень від нормативів не використовують їх документування, а здійснюють аналітичні розрахунки. Для цього спочатку визнача-ють нормативну собівартість залишку незавершеного виробниц-тва на кінець звітного періоду. З цією метою проводиться інвен-таризація незавершеного виробництва та його нормативна оцін-ка. Різниця між фактичною сумою залишку на рахунку «Неза-вершене виробництво» та його нормативною оцінкою показує загальну суму відхилень від нормативів, причини яких і виявля-ють в оперативному порядку або аналітичними методами. Сума відхилень розподіляється між незавершеним виробництвом, го-товою та реалізованою продукцією і списується на відповідні рахунки.

Фактична собівартість виготовленої продукції визначається за такою методикою, як алгебраїчна сума нормативної собівар-тості, відхилення за рахунок зміни норм та відхилення фактич-них витрат від нормативних.

Така методика обліку зумовлювала збільшення обсягу об-лікових робіт та зниження оперативності і аналітичності обліко-вої інформації, що призводило до формалізму у застосуванні цього методу обліку. Проте система «стандарт-кост» орієнтована на зменшення обсягу облікових робіт порівняно із системою обліку фактичних витрат, тому що при її застосуванні відпадає не-обхідність індивідуального аналітичного обліку витрат матеріа-лів і праці на кожен вид продукції. Самі ж нормативи встанов-люються періодично і часто використовуються без зміни протя-гом тривалого часу, якщо не відбувається змін у технології ви-робництва. Рівень же накладних витрат у всіх випадках перегля-дається щорічно (незалежно від того, застосовується система «стандарт-кост» чи ні) і не впливає суттєво на відхилення обсягу облікових робіт. Це і зумовило значне поширення та тривале використання системи «стандарт-кост» у практиці зарубіжних підприємств.