Структури політичної системи й вплив лідерства

Безсумнівно, успіх політики лідерів залежить від реакції населення, від якого чекають не протестів, а підтримки. Часто думають, що сила підтримки значною мірою залежить від існування відповідних структур й інституціональних механізмів усередині суспільства.

У спробі прояснити дане питання послідовно проаналізуємо роль трьох типів структур:

• той, що природно розвивається усередині суспільства й особливо сильний у країнах із традиційним укладом й у країнах, що розвиваються;

• той, котрий створений людьми (але не лідером) і превалює в західних суспільствах;

• той, котрий створений лідерами й характерний для комуністичних країн (принаймні , спочатку) і багатьох країн третього світу.

Природні структури й вплив лідерства. Природними структурами можуть бути названі ті, які існували в суспільстві досить довгий час і джерело походження яких залишається невизначеним. Ці структури формуються групами скоріше спеціального, чим політичного характеру, але вони роблять великий політичний вплив, особливо в силу потужних уз лояльності усередині цих груп. Ці структури містять у собі, зокрема, племінні й етнічні групи, релігійні організації. Фактор лояльності усередині природних структур впливає на положення й владу загальнонаціональних лідерів у тих суспільствах, де такі структури переважають. Як правило, загальнонаціональні політичні лідери можуть витягти користь із лояльності, будучи лідерами природних груп або входячи в тісний союз із їхніми лідерами. З огляду на характер природних структур, а також їхню конфігурацію, що не завжди вписується в національні границі, можна припустити, що загальнонаціональні лідери скоріше несуть збиток, чим витягають користь від існування сильних традиційних груп.

Штучні структури й вплив лідерства. Можна виділити три типи штучних структур: формальні політичні інститути, такі як асамблеї, органи місцевого керування, суди й навіть загальнонаціональна виконавча влада; неформальні й неофіційні політичні організації, такі як політичні партії; інші неофіційні організації, які пов'язані з політичним життям і грають у ній чималу роль, наприклад, профспілки, жіночі й молодіжні організації, групи інтересів.

Допомога, одержувана загальнонаціональними лідерами від штучних структур, залежить від того, наскільки ці структури конкурентні перед особою природних структур. Якщо перевага в наявності, лідери можуть витягати користь із розвитку штучних структур, як конституційних, так й неофіційних. Однак не все однозначно, тому що ці структури часто створюються для обмеження влади лідерів. Представницькі органи можуть допомогти зробити політика загальнонаціональним, але можуть також спробувати зробити лідера підзвітним; політичні партії можуть сприяти лідерові в забезпеченні загальнонаціональної підтримки, але з іншого боку, зобов'язують його зважати на впливових політиків у партії на регіональному й національному рівнях.

Вплив лідерства й створення нових структур самими лідерами. Потреба перебороти подібні обмеження веде загальнонаціональних лідерів до створення нових структур, наприклад, підлеглих їм персоналізованих політичних партій. У випадку удачі подібних дій загальнонаціональний лідер здатний перебороти сектантство традиційних груп, не випробовуючи при цьому обмежуючого впливу з боку існуючих партій і повноважних асамблей. Але дане завдання важке, тому що мова йде про партії, що разом з підлеглими їм організаціями змогла б забезпечити широку підтримку населення й налагодити ефективне підкріплення політики лідера. Широкого застосування знайшла форма персоналізованої партії. Однак її успіх виявився нетривалим.