Влада лідерів над своїм оточенням і вплив лідерства

Майже скрізь загальнонаціональні лідери користуються відносною свободою дій при підборі свого оточення: більшої відносно персональної команди, менш – відносно членів уряду. Однак ступінь згаданої волі варіюється досить чітко й мистецьки. В одних випадках лідери майже повністю вільні в підборі міністрів й інших осіб внутрішнього кола.

В інших випадках лідери стиснуті у свободі дій і теоретично й практично. З багатьох форм цієї проблеми найбільш часто зустрічається середня позиція, а саме: лідер вільний у призначенні міністрів, розподілі портфелів серед них й їхньому зсуві, але повністю або істотно обмежений у підборі кандидатур однією конкретної, досить вузькою групою, наприклад, парламентською партією або, скажемо, вищою військовою або чиновницькою елітою. Багато типів лідерів випробовують незручність такої позиції. Поле вибору звужується ще більше, коли доводиться мати справу з дуже вузьким колом міністрів, що входять у групу політиків зі сталою репутацією.

Нарешті, зустрічається ситуація, коли лідери не мають майже ніякої свободи у виборі або зсуві міністрів. Це характерно для однопартійних систем, коли верхівка парламентаріїв, а не глава виконавчої влади вирішує, хто буде міністром. По цьому принципі створювалося, наприклад, лейбористський уряд в Австрії, і навіть лейбористські уряду у Великобританії зробили деякі кроки в цьому напрямку. Але таке відбувається й у багатопартійних коаліціях, де партійні лідери попередньо домовляються з питань змісту політики й членів уряду. Не всі, але багато коаліцій, особливо в Західній Європі, організуються в такий спосіб.

Характер бюрократії й вплив лідерів

Якщо уряд – це руки лідера в його зусиллях по впливу на суспільство, то бюрократія – знаряддя, інструменти в чистому вигляді, які лідери повинні використати й на які вони повинні покладатися. Можна виділити чотири фактори усередині державних служб, що впливають на лідерство:

• Перший з них – компетентність: адміністративний персонал повинен реагувати на проблеми, вирішення яких чекають від нього лідери.

• Другий фактор пов'язаний з організацією управління. Потрібні результати не досягаються, якщо внутрішня організація державних служб або пухка, або, навпроти, великовагова.

• Третій фактор – тісний зв'язок між бюрократією, з одного боку, і лідером й урядом – з іншої. Державні службовці повинні бути такими, щоб на них можна було покластися. Але все залежить від того, які вимоги пред'являються державним службовцем: якщо вони завищені, це деморалізує. Складність визначається розходженням між кар'єрою державних службовців і кар'єрою політика. Коли політик приходить ззовні, виникають тертя. Виховання лояльності державних службовців різними засобами, але не на шкоду ініціативності – такою є очевидна вимога, якщо лідери очікують від бюрократії допомоги в досягненні своїх цілей.

• Четвертий фактор – бюрократія повинна бути тісно пов'язана з населенням, у такий спосіб труднощів у реалізації завдань зводяться до мінімуму. Зараз ведеться жарка дискусія між прихильниками децентралізованої системи (краще реагуючої на потреби населення) і прихильниками концентрації чиновників у центрі (більше чітка реалізація рішень лідерів).