54.Проаналізуйте інституційний влив на макрорівень політичного лідерства. (взято з лекції)

Якщо говорити в цілому, інститути й інші механізми, які обумовлюють положення лідера, варто було б розглянути в чотирьох планах:

• статус лідера, тобто престиж, пов’язаний з його положенням, яке змінюється;

• розходження в можливостях лідера формувати й контролювати уряд і своє безпосереднє оточення;

• наскільки бюрократія підпорядкована лідерові;

• існуючі засоби впливу лідера на громадян, які забезпечують йому підтримку, наприклад, політичні партії.

Інститути найчастіше створюються для того, щоб послабити або обмежити владу лідерів; з іншого боку, наявність злагоджено діючих інститутів забезпечує чіткість реалізації рішень і згоду з ними населення.

Існують три основних фактори, що свідчать про те, що владі лідера перешкоджає наявність штучних інститутів:

• По-перше, інститути вносять у політичне життя більшу передбачуваність. Лідери домагаються бажаного, знаючи, які наслідки будуть мати місце, якщо вони задіють той або інший важіль. Але лідери – не єдині, хто має таке знання, тому їх діяльності можуть перешкоджати недоброзичливці.

• По-друге, структурованість положення лідера не завжди приводить до росту його автономії; інституціональні механізми можуть обмежувати можливості лідерів діяти й впливати на населення.

• По-третє, спроби впровадити інституціональні механізми, які допомагали б лідерові, зазнавали невдачі.

Почасти тому, що інституціональні механізми можуть працювати проти лідерів, почасти ж у силу недосконалості інституціональної технології, розвиток сукупності політичних й адміністративних структур не дає лідерам більше можливостей для досягнення результату, навпроти, може породити ще більше перешкод. Однак відсутність структур, свідомо сформованих для стимулювання (або гальмування) лідерства, не означає відсутності яких-небудь механізмів взагалі; якщо немає політичних інститутів, створених законом або конституцією, існують природні засоби, що дозволяють організувати лідерство. Політична партія може служити штучним механізмом, що буде сприяти або перешкоджати впливу лідера. Але навіть при відсутності політичних партій лідери не позбавлені зв'язків з населенням завдяки наявності інших факторів, наприклад, інших груп.

Випадки, коли лідер розраховував тільки на свої особисті якості, дуже рідкі, настільки рідкі, що виглядають чисто теоретичними. Коли немає штучних структур, їхнє місце займають природні структури; вірніше було б сказати, що штучні інститути поступово накладаються на природні механізми й витісняють їх.

Можливість впливу лідерів при відсутності штучних інституціональних структур

Загальнонаціональне політичне лідерство може виникнути принаймні, теоретично – у контексті повної відсутності структур, спеціально створених для організації політичної системи, хоча, як було відзначено вище, природні механізми обов'язково існують. Як у такому випадку можуть бути охарактеризовані положення лідерів і канали їхнього впливу усередині суспільства?

По-перше, може бути значно посилений особистий статус лідера, оскільки умови його керівництва ніяк не обмежені. Звичайно, найчастіше при відсутності конституційних, законодавчих обмежень традиційні механізми суттєво обмежують владу лідерів. Але може не бути взагалі ніяких обмежень; у такому випадку статус й особисте положення лідерів є лише результатом особливої ситуації й самої особистості. Це відбувається нерідко навіть у сучасному світі, де абсолютні монархії перебувають у повному занепаді. Приклад необмеженого статусу – лідер, чий прихід до влади й керівництво засновані на механізмах, раніше не існуючих. Багато військових, що взяли владу в результаті путчу, ставиться до цієї категорії. У подібній ситуації заздалегідь не відомий ні майбутній спадкоємець влади, ні тривалість його правління.

Тому персональний статус лідера може бути зовсім не відрегульований; але набагато частіше відносини між лідером і його оточенням не обмежуються колишніми механізмами. Може не бути ніяких норм або традицій, що визначають, хто стане членом уряду, як довго він буде знаходитися при владі, якими будуть його права й відносини з лідером. Звичайно, існують неписані правила: скажемо, особи, що прийшли до влади в результаті путчу, можуть порахувати себе зобов'язаними включити в уряд деяких зі своїх прихильників по путчу. Але така ситуація нетривала: пізніше абсолютний володар може змістити міністрів своєю волею й замінити їх за своїм розсудом. Створена колись військова або революційна рада може бути згодом розпущена. Як правило, навіть в умовах стабільних режимів часто відсутні норми й традиції, що зобов'язують лідерів призначати конкретних посадових осіб. Практично ж багато лідерів аж ніяк не мають змоги по власній волі формувати своє оточення, більше того, відносини між лідером і його оточенням не регулюються ніякими нормами.

Лідери позбавлені подібної волі стосовно бюрократії й всього населення:

• По-перше, через практичну неможливість змістити всю бюрократію, лідери явно й великою мірою залежать від здатностей наявного персоналу.

• По-друге, будь-які зміни несуть у собі як користь, так і шкоду: бюрократія не може бути перекинута без певних втрат у її ефективності, принаймні, на якийсь час.

• По-третє, найважливіше полягає в тому, що лідери постійно залежать від бюрократії, колишньої або реформованої. Їм доводиться миритися з відстрочками, конфліктами й труднощами в реалізації рішень.

Отже, бюрократія породжує неминучі обмеження влади лідера. У свою чергу, відсутність стійких політичних процедур не дає лідерам повної волі в їхніх відносинах з населенням, навпроти, може послабити вплив і вплив на нього.