Екзаменаційний білет № 16

1. Теоретичні концепції «вільного простору» у творчості Мієса ван дер Рое.

Вільне планування, тобто планування приміщень незалежно від каркасної конструкції. До цього часу стіни будівлі були її несучи­ми елементами, і планування будинку повністю залежало від стін. Тепер дах будівлі спирається на металеві опори, через що зовнішні огорожі та внутрішні перегородки не залежать від несучих кон­струкцій, а конфігурація приміщень визначається не розташуван­ням стін, а зручністю планування та художньо-композиційним зав­данням. Наглядною демонстрацією ідеї вільного плану стала садиба Тугенд-хата в Брно (1930 р.), архітектора Міс ван дер Рое. Виділивши в окрему групу приміщення, які вимагають ізоляції (ванни та санвузли), архітектор з'єднав приміщення денного перебування у один за­гальний зал, який складається з частин, що вільно (тобто без две­рей) сполучаються між собою. Таке рішення у архітектурі отримало назву "гнучкий план", "перетікаючий простір", бо простір не розме­жовується, як це буває в разі замикання кожної його частини, а підроз­діляється на зони без різких меж між ними.

Міс ван дер Рое створив одну з найвидатніших просторових концепцій “інтернаціонального стилю", ідею єдиного універсального простору, придатного для реалізації найрізноманітніших функцій.

Першою реалізацією подібних ідей став павільйон Німеччини на міжнародній виставці в Барселоні (1929). Несучий каркас цього одноповерхового павільйону з пласкою видовженою горизонтальною покрівлею виконано з нержавіючої сталі хрестоподібного профілю, а внутрішні ненесучі перегородки й стінки закономірно розчленовують внутрішній простір павільйону, створюючи єдиний перетікаючий функціональний простір, прообраз "універсального" архітектурного простору, реалізованого в будовах майстра 50-х років у США.

Розроблена ним концепція «універсального простору» передбачала поділ усіх приміщень на дві групи – комунікації та обслуговуючі приміщення в одній і приміщення основного призначення – в другій (рис. 5.14, а). Комунікації блокувалися з обслуговуючими приміщеннями, утворюючи компактні «острівці», що немовби плавали у вільному внутрішньому просторі будівлі, утвореному за рахунок конструктивної системи з рідкорозставленими опорами. Цей вільний простір призначався для періодично змінюваних основних функцій будівлі. Періодична зміна функціонально-просторової структури будівлі такого типу здійснюється за допомогою рухомих елементів, не зв’язаних із несучими конструкціями. Це можуть бути як легкорозбірні перегородки, так і меблі та обладнання (рис. 5.14, б). Цей «універсальний простір» обмежений «універсальною формою» будівлі – єдиного максимально спрощеного об’єму (у Міс ван дер Рое – найчастіше скляного паралелепіпеда, поверхня якого розчленована рівномірно розташованими стійками). Такий принцип формотворення Л. Міс ван дер Рое сформулював як «менше значить більше» (less is more).

Свою ідею універсальної абстрактної форми Міс реалізовує також у проектах висотних житлових будинків, що зовні не відрізняються від офісних. Найвідомішим прикладом є будівлі на Лейк Шор Драйв 860/880, занесені до числа офіційних пам’яток міста Чикаго.

На прикладі цих будинків видно, що концепція «універсального простору» дає можливість існування різних варіантів планування будівлі не лише послідовно в часі, але й одночасно – коли різні поверхи можуть мати різне планування. Так, у комплексі на Лейк Шор Драйв на типовому поверсі можуть розташовуватись 8 двокімнатних квартир або 4 чотирикімнатних (рис. 5.15). Тут спостерігається те саме групування допоміжних приміщень – ванних кімнат і кухонь довкола ядра вертикальних та горизонтальних комунікацій, а зона вздовж периметра будинку звільнена для житлових кімнат.

2. Концепція взаємозв’язку архітектури та людини у проектах А.Аалто.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 17

1. Концепція «чистої форми» у проектах Оскара Німейєра.

«новый этап, этап поисков чистоты и лаконичности форм» начался с проектирования музея современного искусства в Каракасе. Это действительно так. Эскизы, которыми Нимейер сопроводил проект, демонстрируют сознательную ломку сложившегося в современной бразильской архитектуре стереотипа форм. Он переходит к цельному, предельно лаконичному, геометризованному, почти лишенному членений и деталей, замкнутому объему. Зато само сооружение задумывается скульптурно, что часто подчеркивается сопоставлением формально и тектонически контрастирующих объемов.

Самоценность формы, нередко преувеличиваемая Нимейером, вытекает из его представления об образной выразительности сооружения как одной из важнейших его функций («Красота,— заявлял он,— для меня является функцией» [5, с. 28]) и из веры в содержательность архитектурного образа, в его способность своим языком нести массам прогрессивные социальные идеи и показывать народу творческие, созидательные потенции и, возвышая его, приближать лучшее будущее.

2. Концепція монументалізації техніки в архітектурній творчості Мієса ван дер Рое.