Розрахунок показників лівериджу

Показники	Варіант 1	Варіант 2
1. Усього капіталу	1000	1000
2. Власний капітал	1000	500
3. Позиковий капітал	–	500
4. Дохід	700	700
5. Змінні витрати	400	400
6. Маржинальний дохід (р.4–р.5)	300	300
7. Постійні витрати	100	100
8. Валовий прибуток	200	200
9. Відсотки за кредит (10 %)	–	50
10. Прибуток до оподаткування	200	150
11. Податок на прибуток (25 %)	50	37,5
12. Чистий прибуток	150	112,5
13. Виробничий ліверидж (р.6/р.10)	1,5	2,0
14. Фінансовий ліверидж (р.8/р.10)	1,0	1,3

Існують три види лівериджу.

Виробничий (операційний) ліверидж характеризує потенційну можливість впливати на прибуток підприємства шляхом зміни структури собівартості продукції й обсягу її випуску. Обчислюється відношенням темпів приросту валового прибутку (ΔП %) до темпів приросту обсягу продажів у натуральних, умовно-натуральних одиницях або у вартісному виразі (ΔQ %):

К_вл = (ΔП%)/(ΔQ %).

Він показує ступінь чутливості валового прибутку до зміни обсягу виробництва. При високому значенні навіть незначна зміна обсягу виробництва продукції приводить до істотної зміни прибутку.

На практиці визначення коефіцієнта операційного лівериджу часто здійснюється за такою формулою:

К_вл = Маржинальний дохід/Прибуток до оподаткування.

Чим більший коефіцієнт операційного лівериджу, тим більша величина зростання прибутку, з одного боку, і більший ризик, пов'язаний з можливою нестачею коштів для покриття поточних витрат, з іншого.

Фінансовий ліверидж – це потенційна можливість впливати на прибуток підприємства шляхом зміни обсягу і структури власного і позикового капіталу. Виміряється відношенням темпів приросту чистого прибутку (ΔП_ч %) до темпів приросту валового прибутку (ΔП %):

К_фл = (ΔП_ч %)/(ΔП %).

Розрахунок фінансового лівериджу здійснюється за такою формулою:

К_фл = Валовий прибуток/(Валовий прибуток – Відсотки за позиками)

Зростання фінансового лівериджу супроводжується підвищенням ступеня фінансового ризику, пов'язаного з можливою нестачею коштів для виплати відсотків за кредитами і позиками.

Виробничо-фінансовий ліверидж – добуток рівнів виробничого і фінансового лівериджів – відбиває загальний ризик, пов'язаний з можливою нестачею засобів для відшкодування виробничих витрат і фінансових витрат з обслуговування зовнішнього боргу.

Значення операційного лівериджу свідчить про те, що зростання обсягу реалізації на 1 % веде до зростання прибутку на 1,5 % у першому варіанті і на 2 % – у другому. Фінансовий ліверидж за відсутності позикових коштів дорівнює одиниці, а для другого варіанта становить 1,3, що означає перевищення в 1,3 рази відсотків зростання чистого прибутку відносно валового.

Отже, другий варіант, що передбачає залучення позикового капіталу, приведе до кращих фінансових результатів.

Завдання для самоконтролю

Завдання 6. Визначте вплив лівериджу на прибуток за умови, що капітал становить 800 тис. грн, у тому числі 25 % – залучений під 20 % річних, дохід – 500 тис. грн, змінні витрати – 350 тис. грн, а постійні – 50 тис. грн.

Е фективність політики управління прибутком підприємства визначається не тільки результатами його формування, але й характером його розподілу, який впливає на його результативність.

Розподіл прибутку виконується згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р. зі змінами та доповненнями, інструктивними і методичними вказівками Міністерства фінансів України, статутом підприємства.

Мета аналізу розподілу прибутку – установити, наскільки раціонально розподіляється і використовується прибуток з позиції самозростання капіталу і самофінансування підприємства.

Завдання аналізу розподілу прибутку залежать від виду аналізу. При внутрішньому аналізі основним завданням є пошук резервів зростання чистого прибутку. Для його вирішення в процесі аналізу вивчаються:

• формування оподаткованого прибутку;

• фактори формування і динаміка податків;

• пропорції й конкретні напрями розподілу прибутку, а також шляхи найбільш раціонального розміщення створеного прибутку;

• фактори формування, розподілу і використання чистого прибутку.

Розподіл прибутку ґрунтується на дотриманні трьох принципів:

1. Виконання зобов'язань перед державним бюджетом.

2. Забезпечення матеріальної зацікавленості працівників у досягненні найвищих результатів за найменших витрат.

3. Накопичення власного капіталу.

Розподіл прибутку визначається об'єктивними та суб'єктивними факторами. До об'єктивних належать:

• правові обмеження (зміна нормативно-правової бази відрахувань із прибутку за ставками оподаткування);

• податкова система (зміна структури пільг в оподаткуванні);

• зміна граничних рівнів рентабельності при ціноутворенні;

• середня ринкова норма прибутку на інвестований капітал;

• альтернативні зовнішні джерела формування фінансових ресурсів;

• темп інфляції;

• стадія кон'юнктури товарного ринку;

• "прозорість" фондового ринку.

Суб'єктивні – це зміни політики вищої адміністрації стосовно ставок дивідендних виплат, реінвестування, матеріального заохочення тощо. До цих факторів також можна віднести:

• менталітет власників підприємства;

• рівень рентабельності діяльності;

• інвестиційні можливості реалізації високоприбуткових проектів;

• необхідність прискорення завершення розпочатих інвестиційних програм і проектів;

• альтернативні внутрішні джерела формування фінансових ресурсів;

• стадію життєвого циклу підприємства;

• рівень ризиків здійснюваних операцій і видів діяльності;

• рівень коефіцієнта фінансового лівериджу;

• рівень концентрації управління;

• кількість персоналу і чинні програми його участі в прибутку;

• рівень поточної платоспроможності підприємства.

Чистий прибуток є одним із найважливіших економічних показників, що характеризують кінцеві результати діяльності підприємства. Кількісно він становить різницю між сумою прибутку до оподаткування і сумою внесених до бюджету податків із прибутку, економічних санкцій та інших обов'язкових платежів підприємства, які покриваються за рахунок прибутку.

Чистий прибуток використовують відповідно до статуту підприємства. За його рахунок інвестують виробничий розвиток, виплачують дивіденди акціонерам підприємства, створюють резервні та страхові фонди тощо. Розподіляючи чистий прибуток, cлід намагатися оптимізувати пропорції між капіталізованою і споживаною сумами його з метою забезпечення:

а) необхідного обсягу інвестицій для виробничого розвитку;

б) необхідної норми доходності на інвестований капітал власникам підприємства.

Основними факторами, що визначають обсяг капіталізованого та споживаного прибутку, є:

• зміна суми чистого прибутку (П_ч);

• зміна частки відповідного напряму використання чистого прибутку (k_відр).

Рис. 13. Основні напрями розподілу прибутку підприємства

Зміна суми відрахувань за рахунок приросту прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства (Ф_n^і), визначатиметься так:

∆ ,

де П_ч^о і П_ч¹ – базова і фактична сума прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, тис. грн; k_ni^o – базовий коефіцієнт відрахування за і-м напрямом.

Зміна суми відрахувань за рахунок зміни коефіцієнтів відрахування з прибутку за і-м напрямом (∆Ф_к^і) визначатиметься так:

∆ ,

де k_nі¹ – фактичний коефіцієнт відрахування із прибутку за і-м напрямом.

За даними таблиці коефіцієнти відрахування від чистого прибутку становлять у базовому році відповідно, %: 15 (11,25 : 0,75), 44,5 (33,37 : 0,75) і 40,5 (30,38 : 0,75), а у звітному – 31,48, 46,55, 21,97.

Таблиця 49