Самостійне вивчення з предмету «Біологія»

Тема № 8. Різноманіття органічного світу.

Мета: ознайомитись з різноманіттям живих організмів.

Література : Загальна біологія: Підруч. Для учнів 10-11 кл. серед. загальноосвіт. шк. М. Є. Кучеренко, та ін. – К: Генеза, 2000.- 464 с.: іл.

§ 87.

ПЛАН

1. Різноманіття живих організмів.

2. Умови виникнення прокаріотних біоценозів.

3. Виникнення еукаріотів.

4. Класифікація живих організмів.

В сучасній біосфері налічують близько трьох мільйонів видів живих істот, із них тварин понад 2 млн., рослин – понад 300 тис., решта – це гриби, прокаріоти та віруси. Життя на планеті існує понад 3,8 млрд. років. Учені вважають, що у викопному стані зберігається не більше ніж 1% вимерлих видів, яких на сьогодні відомо кілька сот тисяч.

Спочатку життя існувало у вигляді прокаріотних біогеоценозів, до складу яких входили продуценти (ціанобактерії, фіто- та хемотрофні бактерії), редуценти ( сапротрофні бактерії), та консументи ( парази-тичні бактерії, віруси). Такі екосистеми існували в одноманітних умовах морських мілководь, їхнє біорізноманіття забезпечувалось саме тим, що стійкість та саморегуляція біогеоценозу зумовлені впливом їхніх компонентів – популяцій різних видів. Перші осадові породи віком приблизно 3,8 млрд. років значною мірою є результатом життєдіяльності залізобактерій ( поклади залізної руди), зелених і пурпурових бактерій ( поклади сірки, нафти та природного газу).

Від 3,5 млрд. років тому починають домінувати ціанобактерії, що збагатили атмосферу киснем.

Еволюції будови прокаріот практично не відбувалося: всі їхні викопні форми не відрізняються від сучасних. Це пояснюється, по-перше, тим, що прокаріти виявились нездатними до утворення багатоклітинних організмів , тобто до ускладнення будови і диференціації клітин. По-друге, внаслідок простої будови геному у них легко здійснюється горизонтальний транспорт спадкової інформації за допомогою плазмід чи фрагментів ДНК вірусами - бактеріофагами.

Тож у прокаріот відбувається переважно біохімічна еволюція: вони здатні опановувати нові адаптивні зони, виробляючі нові ферменти для засвоєння тих чи інших поживних речовин. Прокаріотичні системи мають невисоку здатність до саморегуляції та порівняно нестійкі до впливів довкілля.

Із виникненням еукаріот життя опанувало різноманітні за умовами ділянки спочатку водойм, а потім і суходолу. Близько 2 млрд. років тому виникли первісні одноклітинні еукаріоти ( джгутикові), які швидко дивергували на рослини, тварин ( найпростіші) та гриби.

Є кілька теорій походження еукаріот, з яких найпопулярніша симбіотична. Так симбіоз кількох видів прокаріот призвів до утворення еукаріотичних клітин.

Для еукаріот властиве ускладнення геному. У них виникє справж-ній мітоз та мейоз. Статеве розмноження, яке сприяє комбінативній мінливості, стає основним засобом відтворення собі подібних.

Як спосіб досягнення біологічного прогресу для еукаріот харак-терне ускладнення організації, яке веде до ефективнішого засвоєння життєвих ресурсів. Починаючи з кам’яновугільного періоду, біосфера набула сучасних меж, а її біопродуктивність і біорізноманіття досягли теперішнього рівня. Виникнення багатоклітинних організмів – ще один прояв еукаріотів до ускладнення будови.

Принципи класифікації живих організмів. Різноманітність видів вивчає систематика, а екосистем - біогеоценологія. Основні систематичні категорії – це вид, рід, родина, ряд, клас, тип, царство.

Крім основних, у систематиці деяких груп організмів застосову-ють і допоміжні категорії - це підвид, підродина, надродина, підряд, надряд, підклас, надклас, підтип, надтип, підцарство.

Філогенетична, або природна, система базується на кількох прин-ципах: усі сучасні види є нащадками викопних форм, що зумовлене безперервністю життя; видоутворення відбувається переважно завдяки дивергенції (розходження ознак у організмів під час еволюції), тому кожна систематична група походить від спільного предка, тобто має властивий лише йому загальний план будови, який докорінно відрізня-ється від інших; як нині існуючі, так і вимерлі види входять в єдину класифікацію живого, тобто систематичне місце виду не залежить від часу його існування.

Отже, природна класифікація грунтується на розумінні того, що ступінь подібності видів є результатом їхнього історичного походження від спільного предка.