
- •Предмет і методи політології
- •Функції політології та її зв’язок з іншими науками про суспільство.
- •Етапи та основні проблеми у розвитку західної політичної науки у хх ст.
- •4. Пріоритетні напрями досліджень зарубіжної політології в ххі ст.
- •Теоретико-методологічні засади біхевіоралізму та постбіхевіоралізму.
- •Основні національні школи сучасної зарубіжної політології
- •7. Етапи становлення та розвитку політичної науки у сша
- •8. Етапи становлення та розвитку політичної науки у Франції
- •9. Актуальні проблеми політичної науки у Франції в ххі ст.
- •10. Основні етапи становлення та розвитку політичної науки у Великобританії.
- •11. Актуальні проблеми політичної науки у Великобританії в ххі ст.
- •12. Актуальні питання розвитку сучасної української політичної науки.
- •13. Сутність політики та її зв’язок з іншими сферами суспільства.
- •14. Політика як наука і мистецтво.
- •15. Сутність та різновиди політичної діяльності.
- •16. Суб’єкти та об’єкти політики.
- •17. Влада як засіб політики.
- •18. Види та ресурси політичної влади.
- •19. Сутність та типи легітимності політичної влади.
- •20. Зв’язок соціальних і політичних відносин.
- •21. Соціальна справедливість як мета соціальної політики.
- •22. Етнонаціональний чинник сучасної політики.
- •23. Сутність різновиди та способи вирішення політичних конфліктів.
- •24. Демократія як політичне явище. Принципи демократії.
- •25. Основні концепції демократії.
- •26. Нові демократії: особливості трансформації.
- •27. Проблеми становлення демократії в Україні.
- •28. Сутність, структура і функції політичної системи суспільства.
- •29. Типологія політичних систем
- •30. Політична система сучасної України.
- •31. Сутність, ознаки та функції держави.
- •32. Вищі органи сучасної держави.
- •33. Форми державного правління.
- •34. Форми державного устрою.
- •35. Сутність та основні ознаки правової держави.
- •36. Взаємозв’язок держави і громадянського суспільства.
- •37. Становлення громадянського суспільства в Україні.
- •38. Сутність та структура громадянського суспільства.
- •39. Проблема побудови правової держави в сучасній Україні.
- •40. Парламентаризм в системі сучасної демократії.
- •41. Функції та типи виборчих систем.
- •42. Виборча система сучасної України.
- •43. Сутність, ознаки і функції політичних партій.
- •44. Типологія політичних партій.
- •45. Поняття та типологія партійних систем
- •47. Сутність, функції та типологія груп інтересів
- •48. Співвідношення понять «групи інтересів», «групи тиску», «лобіські групи».
- •49. Сутність та динаміка розвитку громадсько-політичних рухів.
- •50. Поняття та структура політичного режиму.
- •51. Типи політичних режимів сучасності.
- •52. Проблема трансформації політичних режимів.
- •53. Теоретичні джерела та концептуальні витоки порівняльної політології.
- •54. Періоди становлення порівняльної політології
- •2. Традиційна порівняльна політологія – період нагромадження потенціалу (і пол. Хх ст.)
- •3. Нова порівняльна політологія – відновлення деяких елементів і експансія (50-70-ті рр.)
- •55. Методологічні принципи порівняльної політології
- •56. Особливості порівняння подібних та контрастних країн
- •57. Генезис сучасної порівняльної політології в сша , Європі і посткомуністичному світі.
- •58. Поняття політичної культури та основні підходи до його розуміння
- •59. Політична свідомість як складова політичної культури
- •60. Сутність та функції політичної ідеології
- •61. Сутність, функції та різновиди сучасних ідейно-політичних доктрин
- •62. Політика і мораль
- •63. Політика і релігія
- •64. Типологія політичної культури
- •65. Політична культура сучасного українського суспільства
- •66. Сутність, етапи та функції політичної соціалізації
- •67. Основні умови та фактори політичної соціалізації
- •68. Основні типи й види політичної поведінки
- •69. Сутність та теоретичні засади концепцій політичних еліт
- •70. Типи та шляхи формування політичних еліт
- •71. Елітаризм і демократія
- •72. Бюрократія як соціально-політичне явище
- •73. Лідерство як феномен політичного життя суспільства
- •74. Типологія та шляхи формування політичного лідерства
- •75. Політика і засоби масової інформації
- •76. Сутність та основний зміст концепцій політичної модернізації
- •77. Сутність та структура міжнародних політичних відносин
- •78. Поняття геополітики
- •79. Політичне насилля в сучасному світі. Поняття соціетальної безпеки.
- •80. Геополітика та геоекономіка. Геоекономіка та проблеми національної безпеки.
- •81. Сучасна цивілізаційна геополітика
- •82. Геополітична концепція атлантизму
- •83. Геополітична концепція евразійства
- •84. Основні ідеї та представники європейської геополітичної думки
- •85. Головні вектори сучасної української геостратегії
- •86. Поняття, функції та різновиди політичної мови.
- •87. Теоретичні засади і методи політичного прогнозування
- •88. Етапи та методи розробки і прийняття політичних рішень.
- •89. Маркетинг та менеджмент
- •91. Політичне маніпулювання
- •92. Основні етапи та зміст виборчих кампаній
- •93. Пропаганда та агітація як засоби сучасної політики
93. Пропаганда та агітація як засоби сучасної політики
Пропаганда (від лат. propaganda — поширення, розповсюдження) – позитивнеповідомлення про неконкретний об’єкт для максимально широкої аудиторії.Пропаганда — це діяльність, спрямована на популяризацію і поширення ідейу суспільній свідомості. Пропагувати — означає усно, через радіо, телебачення,друковані засоби масової інформації чи за допомогою інших засобів поширюватиїхні ідеї, теоретичні знання, погляди, переконання тощо.
Метою пропаганди є забезпечення загальної орієнтації, позитивногоабо негативного ставлення до певного об’єкту.
Головна мета пропаганди — довести головні ідеї та теоретичнізнання до широких верств населення і перетворити на особисті переконання.
Пропаганда – процес закріплення в свідомості певних цінностей.
Агітація ( від лат. agitatio — спонукання до дії ) –пропагандистська діяльність з метою пробудження до політичної активності якокремих груп, так і широких верств населення.
Агітація— це вплив на свідомість людей шляхом поширення окремих ідей та гасел зметою мобілізації їх на виконання поставлених завдань.
Основні підходи до розуміння агітації:
а) це поширення політичних ідей і гасел з метою впливу на суспільнусвідомість і настрої народних мас, спонукання їх до цілеспрямованої активностіполітичних дій;
б) це один з поширених засобів політичної боротьби;
в) це усна, друкована і наочна політична діяльність, за допомогою якої ті чиінші політичні сили впливають на свідомість і настрої мас з метою спонукати їхдо активної дії у певному напрямі.
У політичній боротьбі агітація використовується як у явній, так і в прихованійформі.
Завдання пропаганди: поєднання теоретичного та буденного рівнівсвідомості.
Механізм введення у буденну свідомість об’єктів теоретичної свідомості:
- надання ідеям образно-емоційнихформ;
- спрощення (примітивізація ) ідей;
- систематичне повторенняодних і тих самих положень;
- використанняперебільшення, неправди;
Фактори пропаганди:
1. Чим більший розрив між досвідомлюдей та ідеєю, тим більше викривлення і брехні у пропаганді;
2. Пропаганда має орієнтуватись нареферентні групи ( “лідерів думок” );
Види пропаганди:
- “біла”пропаганда ( відоме джерело, правдиве повідомлення );
- “сіра” пропаганда (джерело невідоме, істинність не встановлена );
- “чорна” пропаганда (фальсифікація джерела і повідомлення );
Головна відмінність між пропагандою та агітацією полягає в тому, щопропагандист, розкриваючи одне питання, повинен висловити багато ідей,так багато, що їх не одразу в змозі засвоїти пересічні громадяни. Агітатор,розкриваючи те саме питання, візьме тільки одну його складову (частину),причому найбільш відому всім громадянам, і спрямує всі свої зусилля на те, щоб,спираючись на цей всім відомий факт (приклад), показати людям напрям дій, щоприведуть до покращання загального стану.
Політолóгія (від грецького politika, Πολιτικές Επιστήμες (букв. Політична епістемологія, політзнання) — державні й суспільні справи і logos — слово, поняття, вчення) — соціальна наука про політику, про закономірності і випадковості розвитку політичного процесу, функції політичної системи та влади, про сутність, форми та методи діяльності суб'єктів політики та про проблеми міжнародних відносин.
Президе́нт (лат. praesidens (praesidentis) — той, що сидить спереду) — глава держави в країнах з республіканською або змішаною формою правління.
Держава – це політична організація суспільства. Держава завжди має якусь форму правління: демократія або монархія, республіка або тоталітаризм… По державному устрою розрізняють унітарні й федеративні держави
Державний устрій — спосіб поділу держави на певні складові частини та розподіл влади між нею та цими складовими частинами. Державний устрій - політико-територіальна організація влади, яка визначає правове положення регіональних частин держави та їх взаємовідносини з центральною владою. Державний устрій - спосіб поділу держави на певні складові частини та поділ влади між нею та цими складовими частинами. За державний устрій держави поділяються на унітарні (Румунія, Болгарія, Польща тощо), федеративні (Канада, Росія) та конфедеративні (Швейцарія).
Політи́чна па́ртія — особлива громадська організація (об'єднання), що безпосередньо ставить перед собою завдання оволодіти політичною владою в державі або взяти в ній участь через своїх представників в органах державної влади тамісцевого самоврядування.