8. Етапи становлення та розвитку політичної науки у Франції

В 1949 році була заснована Французька асоціація політичних наук.

Дослідження проблем соціальної держави.

Моделі соціальної держави:

1) ліберальна (резидуальна) - держава, яка обмежує надання соціальної допомоги, і мвє тенденцію до перерозподілу благ на селективній основі;

2) соціал-демократична соціальна держава – держава, яка характеризується всезагальним соціальним забезпеченням і наданням соціальних послуг, в результаті чого досягається високий рівень перерозподілу.

3) корпоративна соц. держава – держава, яка поєднує елементи першої та другої моделі.

Етапи еволюції держави загального добробуту:

І. 50-70ті рр. ХХст. – домінування ідей марксизму.

ІІ. поч.70-сер.80рр. ХХ ст. – етап трансформації концепції загального добробуту з урахуванням принципів і вимог ринкової економіки. Концепція соц. держави не є суто теоретичним конструктом з оптимізації суспільного життя, а залежить від економічних та політичних чинників.

ІІІ. сер.80-90 рр. ХХ ст. – посилення національної специфіки у практичній реалізації соц. держави.

ІV. кін.90х рр. ХХст – сьогодення – концепт європеїзації, зміна базового поняття – соціальна незахищеність.

1)Особливості французької моделі соц. держави:

А) до початку 90х рр. франц. модель соц. держави мала вигляд поєднання моделі Бісмарка та моделі Беверіджа.

Модель Бісмарка – наявність страхового механізму, метою якого є повна або часткова компенсація втрати трудового прибутку.

Модель Беверіджа – комплекс заходів по боротьбі з бідністю, в основі яких лежить бюджетний механізм, орієнтований на забезпечення прожиткового мінімума.

Б) з 1993 року відбулася трансформація франц. моделі відповідно до Маастрихтського критерія соц. інтеграції у напрямі скорочення соціальних програм; посилення ролі держави в системі соціальних заходів.

В) наявність складної організаційної структури та висока частка витрат на соц. програми, яка перевищує середній рівень в ЄС.

Г) фінансування франц. системи соц. захисту здійснюється переважно за рахунок внесків соц. страхування.

М. Хочхорн « Французький ролсізм під питанням. Ідеалізація публічної політики та циркуляція ідей» 2008р.

Ідеї:

• франц. соц. модель є альтернативою америк. Ринкової моделі, яка намагається поєднати економічну ефективність та соц. захищеність;

• неприйняття ринкових моделей соц. держави пов язано із нерозвиненістю ліберальної пол. культури у Франції;

• необхідність трансформації соц. держави на основі формування нової соціальної культури, головними принципами якої є соц. відповідальність на противагу соц. паразитуванню;

• національна модель соц. держави є одним із ключових чинників формування глобального іміджу Франції як головної захисниці гуманітарних цінностей європейської цивілізації.

9. Актуальні проблеми політичної науки у Франції в ххі ст.

На президентських виборах у квітні - травні 2007 р. перемогу здобув представник правоконсервативних сил, міністр внутрішніх справ 52-річний Ніколя Саркозі, який обійшов соціалістку С. Руаяль. Уряд Франції очолив Франсуа Фійон. Економічна програма Н. Саркозі спрямована на допомогу та захист інтересів заможних класів і посилення їх соціально-економічних позицій на шкоду нужденним прошаркам населення. Програма передбачає зменшення податків на нерухомість і надання більше податкових пільг великим підприємствам і вищим соціальним прошаркам суспільства. Н. Саркозі поставив за мету збільшити податок на додану вартість, збільшити 35-годинний робочий тиждень (заробітна плата за позаурочну роботу не буде оподатковуватися), зменшити допомогу безробітним і скоротити соціальні пільги, створити міністерство імміграції тощо. З 2008 р. головною проблемою Саркозі стало подолання економічної кризи.

Зовнішньополітичні пріоритети Франції формувалися під впливом подій на межі 80-90-х років на міжнародній арені, які суттєво змінили геополітичну ситуацію в Європі й усьому світі. Головну увагу Франція приділяла прискоренню процесу західноєвропейської інтеграції. У 1990 р. у м. Шенген (Люксембург) Франція разом з іншими учасниками Спільного ринку підписали угоду про вільне переміщення осіб, товарів і послуг, яка набула чинності у 1995 р. На нараді представників голів держав та урядів 12 держав - членів Європейських співтовариств у грудні 1991 р. в Маастрихті (Нідерланди), було прийнято 2 документи: Договір про Європейський Союз і Заключний акт про валютно-фінансовий союз. У лютому 1992 р. відбулося підписання цих актів, що ознаменувало створення єдиного політичного, економічного і валютного союзу держав із населенням 350 млн осіб. Оскільки Маастрихтські угоди обмежували суверенітет Франції, вони викликали хвилю протестів і суперечок. У вересні 1992 р. відбувся референдум, на якому 51 % французів, які взяли в ньому участь, схвалили Маастрихтський трактат. Після цього він був ратифікований Національними зборами і набув чинності. У жовтні 1997 р. Франція разом з іншими країнами ЄС підписала Амстердамський договір, який розширив повноваження наднаціональних керівних органів ЄС.

Президент Ширак демонстрував схильність забезпечувати зовнішньополітичний курс Франції "з власним обличчям". У вересні 1995 р. Франція відновила всупереч міжнародним протестам випробування ядерної зброї (до січня 1996 р. було проведено 8 ядерних вибухів). Франція прагне відігравати провідну роль у європейських економічних і військово-політичних структурах. З січня 1996 р. вона відновила присутність у Військовому комітеті НАТО. Одночасно її керівництво поставило перед Вашингтоном питання про заміну командувача Південного крила НАТО європейцем. Франція і США мають розходження практично з усіх міжнародних проблем: щодо ролі обох країн у НАТО, діяльності ООН, значення ОБСЄ, мирного процесу на Близькому Сході тощо.

У січні 1991 р. війська Франції в складі військової коаліції під керівництвом США брали участь у війні проти Іраку, який окупував Кувейт. Влітку 1999 р. Франція брала участь в операції НАТО проти Югославії в Косово. Воєнна кампанія США проти Іраку, що розпочалася в березні 2003 р., зазнала різкої критики з боку Франції та Німеччини. Навіть Н. Саркозі, обраний президентом Франції у 2007 р., незважаючи на велику прихильність до Сполучених Штатів, вважає війну в Іраку американською помилкою. Протягом 1990-х - на початку 2000-х років Франція разом з Німеччиною активно підтримували ідею вироблення спільної політики Євросоюзу у сфері оборони і безпеки, що спричинило занепокоєння і неоднозначну реакцію США. Франція активно підтримує розширення НАТО на схід.

Після розпаду СРСР і соціалістичного табору Франція активізувала свою політику щодо країн Східної Європи. 24 січня 1992 р. Франція визнала незалежність України, у квітні було встановлено дипломатичні відносини між двома країнами, а незабаром підписано Договір про дружбу і співробітництво між Францією та Україною (ратифікований Національною асамблеєю Франції лише в лютому 1996 р.). У відносинах двох країн спостерігається стала тенденція до зростання рівня економічних відносин, активізації політико-дипломатичного діалогу.

У розвитку відносин Франції з незалежною Україною можна виокремити чотири послідовні етапи:

- 1992-1996 рр. - початковий етап французько-українських відносин, встановлення дипломатичних контактів і закладання договірно-правових рамок співпраці;

-1997-1999 рр. - активізація українського вектора зовнішньої політики Франції, перетворення євроінтеграційної тематики на основний політичний об'єкт двосторонніх відносин; Франція активно сприяла налагодженню міцної співпраці й особливого партнерства між Україною і НАТО. Під час офіційного візиту до Франції президента України Л. Кучми у січні 1997 р. було створено Змішану міжурядову комісію з економічної співпраці. Етапною подією на шляху розвитку українсько-французьких відносин став перший візит президента Франції Ж. Ширака в Україну у вересні 1998 р. Проголошення Україною курсу на інтеграцію до Єв-росоюзу сприяло інтенсифікації відносин з Францією. Франція активно сприяла розробці й ухваленню на саміті Євросоюзу в Гельсинкі в грудні 1999 р. спільної стратегії ЄС щодо України, в якій за французького сприяння було внесено положення про визнання європейських прагнень України та її європейського вибору;

- 2000-2004 рр. - зниження динаміки французько-українських відносин, яке пов'язане із суперечностями внутрішньо- та зовнішньополітичної ситуації в Україні;

- із 2005 р. розпочався якісно новий етап у відносинах Франції з Україною, імпульсом чому стали події Помаранчевої революції та обрання Президентом України В. Ющенка.

Прихід до влади у Франції в 2007 р. президента Н. Саркозі знаменував істотну зміну в політиці Франції щодо держав Цент-рально-Східної Європи і, зокрема, щодо України. Варто відзначити велике захоплення нового французького лідера подіями Помаранчевої революції під час його візиту до Києва у ролі міністра у лютому 2005 р. Більше того, у його програмній передвиборчій промові містилася теза про можливість "об'єднання (Європейського) континенту аж до Києва".