84. Основні ідеї та представники європейської геополітичної думки

Європейської геополітики у повоєнний період практично не було до кінця 50-х років, 60-і роки започаткували створення франко-німецького союзу — ядра об'єднаної Європи. Одночасно виникають і розвиваються європейські школи «регіональної геополітики», дослідники яких зосереджують увагу на використанні геополітичних методик для вивчення аналізу, опису міждержавних, міжетнічних конфліктів, демографічних процесів і навіть політичних виборів. У загальній лінії геополітичної думки Заходу найвиразніше були репрезентовані такі течії: атлантизм, мондіалізм, прикладна геополітика, течія європейських «нових правих», глобалізм.

Атлантизм. Послідовники й учні Ніколаса Спайкмена активно розвивають і коригують атлантистську лінію в геополітиці. Серед них політолог Д. Мейніто, який значну увагу приділив культурно-функціональному аналізові в геополітиці, відомий учений і політик (екс-держсекретар США) Генрі Кісінджер, який від часу двополюсного світу (СРСР— США) вважав, що стратегія США полягає в об'єднанні розрізнених берегових зон в одне ціле, що дасть змогу атлантистам мати повний контроль над Євразією, СРСР. Це одне ціле має охоплювати ті «берегові сектори», які зберігали нейтралітет або тяжіли до Євразії. Доктрина Кісінджера пропонувала США використовувати метод «батога і пряника»: В'єтнаму — війна, Китаю — співробітництво зі США, підтримка режиму шахіншаха Ірану, націоналістичних рухів в Україні та Прибалтиці тощо. Ідеї Г. Кісінджера тісно пов'язувалися з доктриною ядерного стримування США і НАТО.

У 90-х роках геополітична думка на Заході розділилася на дві течії: «неоатлантизм» Семуеля Хантінгтона і «кінець історії» Френсіса Фукуями. Європа ста прапорів Ален де Бенуа

Однією з небагатьох європейських геополітичних шкіл, що збереглибезперервний зв'язок з ідеями довоєнних німецькихгеополітиків-контіненталістов, є "нові праві". Цей напрямок виник у Франції наприкінці 60-х років і пов'язане з постаттю лідера цього руху філософа іпубліциста Алена де Бенуа.

Складається конкретний проект "нових правих". Європа повинна інтегруватися в"Федеральну Імперію", протиставлену Заходу і США, причому особливо слідзаохочувати регіоналістські тенденції, так як регіони та етнічні меншинизберегли більше традиційних рис, ніж мегаполіси і культурні центри, уражені"духом Заходу". Франція при цьому повинна орієнтуватися на Німеччину іСередню Європу. Звідси інтерес "нових правих" до Де Голлю і ФрідріхаНауманна. На рівні практичної політики починаючи з 70-х років "новіправі"виступають за суворий стратегічний нейтралітет Європи, за вихід з НАТО,за розвиток самодостатнього європейсько го ядерного потенціалу.

Європа від Владивостока до Дубліна Жан Тіріар

Кілька відмінну версію контіненталістской геополітики розвинув інший європейський "дисидент"бельгієць Жан Тіріар (1922 1992). З початку 60-х роківвін був вождем загальноєвропейського радикального руху "Юна Європа".

Жан Тіріар будував свою політичну теорію на принципі "автаркії великихпросторів ". Розвинутав середині XIX століття німецьким економістомФрідріхом Лістом, ця теорія стверджувала, щоповноцінне стратегічнеіекономічний розвиток державиможливий тільки в тому випадку, якщо воно маєдостатню вим геополітичним масштабом і великими територіальнимиможливостями. Тіріар застосував цей принцип до актуальної ситуації і прийшовдо висновку, що світове значення держав Європи буде остаточний алевтрачено, якщо вони не об'єднаються в єдину Імперію, яка протистоїть США.При цьому Тіріар вважав, що така "Імперія" повинна бути не "федеральної" і"регіонально орієнтованої ", алегранично уніфікованої, централістською,відповідної якобінської моделі. Це має стати потужним єдиним континен тальнийДержавою-Нацією. У цьому полягає основна відмінність між поглядами деБенуа і Тіріар.

Мислити континентами Йордіс фон Лохаузен

Дуже близький до Тіріар австрійський генерал Йордіс фон Лохаузен. Навідмінувід Тіріар або де Бенуа він не бере участь у прямій політичної діяльності і небудує конкретних соціальних проектів. Він притримує ся строго науковогопідходу і обмежується суто геополітичним аналізом. Його початкова позиція та сама, що і внаціонал-більшовиків і "нових правих", він контіненталіст і послідовник Хаусхофе ра.

Лохаузен вважає, що політична влада тільки тоді має шанси стати довговічною істійкою, коли володарі мислять не миттєвими і локальні ми категоріями, але"тисячоліттями і континентами". Його головна книга так і називається "Мужністьпанувати. Мислити континентами"

Євразійська Імперія Кінця Жан Парвулеско

Концепція Парвулеско коротко така (20): історія людства є історія Могутності,влади. За доступ до центральних позиціях в цивілізації, тобто до самогоМогутності, прагнуть різні напівсекретні організації, цикли існування яких набагато перевищують тривалість звичайних політичних ідеологій, правлячихдинастій, релігійних інститутів, держав і народів. Ці організації, які виступають в історії під різними іменами, Парвулеско визначає як "орден атлантистів" і "орденєвразійців". Між ними йде багатовікова боротьба, в якій беруть участь Папи,патріархи, королі, дипломати, великіфінансисти, революціонери, містики,генерали, вчені, художникиі т.д. Усі соціально-культурні прояви, таким чином,зводяться до початкових, хоча і надзвичайно складним, геополітичнимархетипів.

Росія + Іслам = порятунокЄвропи Карло Террачано

Активний геополітичний центр контіненталістской орієнтації існує і в Італії. ВІталіїпісля Другої світової війни більше ніж в інших європейських країнах набули поширення ідеї Карла Шмітта, ізавдяки цьому геополітичний образ мисленнястав там дуже поширеним. Крім того, саме в Італії найбільше було розвинене рух"Юна Європа" Жана Тіріар, івідповідно, ідеї континентальногонаціонал-більшовизму.

остаточна формула, яка резюмує геополітичні погляди доктора Террачано, така:

Росія (heartland) + Іслам проти США (атлантизм, мондіалізм) (22)

Європу Террачано бачить як плацдарм російсько-ісламсько гоантімондіалістского блоку. З його точки зору, тільки така радикальна постановкапитання може об'єктивно призвести до справжнього європейського відродженнянию.