- •Предмет і методи політології
- •Функції політології та її зв’язок з іншими науками про суспільство.
- •Етапи та основні проблеми у розвитку західної політичної науки у хх ст.
- •4. Пріоритетні напрями досліджень зарубіжної політології в ххі ст.
- •Теоретико-методологічні засади біхевіоралізму та постбіхевіоралізму.
- •Основні національні школи сучасної зарубіжної політології
- •7. Етапи становлення та розвитку політичної науки у сша
- •8. Етапи становлення та розвитку політичної науки у Франції
- •9. Актуальні проблеми політичної науки у Франції в ххі ст.
- •10. Основні етапи становлення та розвитку політичної науки у Великобританії.
- •11. Актуальні проблеми політичної науки у Великобританії в ххі ст.
- •12. Актуальні питання розвитку сучасної української політичної науки.
- •13. Сутність політики та її зв’язок з іншими сферами суспільства.
- •14. Політика як наука і мистецтво.
- •15. Сутність та різновиди політичної діяльності.
- •16. Суб’єкти та об’єкти політики.
- •17. Влада як засіб політики.
- •18. Види та ресурси політичної влади.
- •19. Сутність та типи легітимності політичної влади.
- •20. Зв’язок соціальних і політичних відносин.
- •21. Соціальна справедливість як мета соціальної політики.
- •22. Етнонаціональний чинник сучасної політики.
- •23. Сутність різновиди та способи вирішення політичних конфліктів.
- •24. Демократія як політичне явище. Принципи демократії.
- •25. Основні концепції демократії.
- •26. Нові демократії: особливості трансформації.
- •27. Проблеми становлення демократії в Україні.
- •28. Сутність, структура і функції політичної системи суспільства.
- •29. Типологія політичних систем
- •30. Політична система сучасної України.
- •31. Сутність, ознаки та функції держави.
- •32. Вищі органи сучасної держави.
- •33. Форми державного правління.
- •34. Форми державного устрою.
- •35. Сутність та основні ознаки правової держави.
- •36. Взаємозв’язок держави і громадянського суспільства.
- •37. Становлення громадянського суспільства в Україні.
- •38. Сутність та структура громадянського суспільства.
- •39. Проблема побудови правової держави в сучасній Україні.
- •40. Парламентаризм в системі сучасної демократії.
- •41. Функції та типи виборчих систем.
- •42. Виборча система сучасної України.
- •43. Сутність, ознаки і функції політичних партій.
- •44. Типологія політичних партій.
- •45. Поняття та типологія партійних систем
- •47. Сутність, функції та типологія груп інтересів
- •48. Співвідношення понять «групи інтересів», «групи тиску», «лобіські групи».
- •49. Сутність та динаміка розвитку громадсько-політичних рухів.
- •50. Поняття та структура політичного режиму.
- •51. Типи політичних режимів сучасності.
- •52. Проблема трансформації політичних режимів.
- •53. Теоретичні джерела та концептуальні витоки порівняльної політології.
- •54. Періоди становлення порівняльної політології
- •2. Традиційна порівняльна політологія – період нагромадження потенціалу (і пол. Хх ст.)
- •3. Нова порівняльна політологія – відновлення деяких елементів і експансія (50-70-ті рр.)
- •55. Методологічні принципи порівняльної політології
- •56. Особливості порівняння подібних та контрастних країн
- •57. Генезис сучасної порівняльної політології в сша , Європі і посткомуністичному світі.
- •58. Поняття політичної культури та основні підходи до його розуміння
- •59. Політична свідомість як складова політичної культури
- •60. Сутність та функції політичної ідеології
- •61. Сутність, функції та різновиди сучасних ідейно-політичних доктрин
- •62. Політика і мораль
- •63. Політика і релігія
- •64. Типологія політичної культури
- •65. Політична культура сучасного українського суспільства
- •66. Сутність, етапи та функції політичної соціалізації
- •67. Основні умови та фактори політичної соціалізації
- •68. Основні типи й види політичної поведінки
- •69. Сутність та теоретичні засади концепцій політичних еліт
- •70. Типи та шляхи формування політичних еліт
- •71. Елітаризм і демократія
- •72. Бюрократія як соціально-політичне явище
- •73. Лідерство як феномен політичного життя суспільства
- •74. Типологія та шляхи формування політичного лідерства
- •75. Політика і засоби масової інформації
- •76. Сутність та основний зміст концепцій політичної модернізації
- •77. Сутність та структура міжнародних політичних відносин
- •78. Поняття геополітики
- •79. Політичне насилля в сучасному світі. Поняття соціетальної безпеки.
- •80. Геополітика та геоекономіка. Геоекономіка та проблеми національної безпеки.
- •81. Сучасна цивілізаційна геополітика
- •82. Геополітична концепція атлантизму
- •83. Геополітична концепція евразійства
- •84. Основні ідеї та представники європейської геополітичної думки
- •85. Головні вектори сучасної української геостратегії
- •86. Поняття, функції та різновиди політичної мови.
- •87. Теоретичні засади і методи політичного прогнозування
- •88. Етапи та методи розробки і прийняття політичних рішень.
- •89. Маркетинг та менеджмент
- •91. Політичне маніпулювання
- •92. Основні етапи та зміст виборчих кампаній
- •93. Пропаганда та агітація як засоби сучасної політики
83. Геополітична концепція евразійства
Вперше поняття „Євразії” вводиться у політико-географічній концепції Семенова-Тяншанського.
На сучасній карті світу можна виокремити 3 великі океанічні бухти або Середземні моря: Європейське Середземне море, Китайське море, і Карибське разом з Мексиканською затокою. Всі 3 моря не знали льодовикової епохи, тут виросли найбільш сильні і оригінальні цивілізації і державності, зародилися релігійні уявлення, які справили величезний вплив на інші народи.
Розпорядником і носієм просвітництва для сусідніх материків буде той народ, який оволодіє 1-м з цих 3-х Середземних морів або ж об’єднає воєдино їх узбережжя, утримуючи у сфері свого впливу навколишню пустелю.
Cвітове значення цих морів не змінилося, тому володарем світу стане той, хто одночасно зможе оволодіти всіма 3-ма морями або ж володарями світу стануть ті 3 нації, кожна з яких заволодіє 1-м з цих морів. Серед цих морів Європейське Середземне море має першочергове значення, а тому оволодіння цим морем є першим кроком у досягненні світової територіальної могутності.
Історичними схемами такого досягнення були (і є):
- кільцеподібна – оточення Середземного моря кільцем своїх територіальних володінь (Грецькі колонії, Наполеон, Рим);
- система „від моря до моря” або „система суцільного континентального руху” – Олександр Македонський;
- шматкоподібна система – морські колонії іспанців і португальців. Розкидані по морям окремі острови і шматки материків пов’язуються між собою періодичними рейсами кораблів (Великобританія).
Для Росії найбільш доцільною є система „від моря до моря”. У випадку Росії, система „від моря до моря” набуває вигляду меча, що поступово звужується і слабшає, вклинюючись при цьому між: 1) суворими у кліматичному відношенні територіями Півн. Азії; 2) між споконвічними землями найбільшої держави жовтої раси (Китай).
Під час зіткнення з зовнішнім ворогом можна легко обрубати кінець меча і знищити саму суть системи „від моря до моря”. Для попередження цієї можливості необхідним є економічне і культурне вирівнювання географічного центру Росії з її західним кінцем, що є її культурно-економічним центром.
Перша умова такого вирівнювання є відмова від звичного уявлення про Росію, яка поділяється Уральськими горами на 2 частини. Ці частини слід не розділяти, а навпаки прагнути об’єднати в одне географічне ціле – Росію-Євразію.
Ламанський („Три світи Азійсько-Європейського континенту”)
Європа разом з Азією утворюють єдиний Азійсько-Європейський материк. Він внаслідок величезної площі і однакової віддаленості від Африки, Америки і Австралії, є природним центром земної кулі, який чинить величезний тиск на решту її частин. У межах Аз-Європейського континенту треба виділяти 3 (а не 2) світи, кожен з яких має лише йому властиві географічні, етнологічні та культурно-історичні властивості.
1) по-перше, це власне Європа (корінна), або Західна романо-германська чи католицько-протестанська
2) по-друге, власне Азії з її стародавніми та середньовічними цивілізаціями
3) по-третє, Серединний світ [далі С.св.] (несправжня Європа і несправжня Азія). Цей світ є сходом для Європи і заходом для Азії. Вступаючи у цей світ ми маємо сказати, що тут закінчується Азія, але Європа ще не починається. А вступаючи в нього з Європи ми маємо сказати, що тут закінч Європа, але не починається ще Азія. Цей Серединний світ є Росією.
Серединний світ принципово відріз від власне Європи і власне Азії. Якщо останні мають вигідно розвинуту берегову лінію, то більша частина морських берегів Серединного світу позбавлена за невеликими виключеннями б-якої культурної значущості.
С.св. хар-ся особливостями:
1. надзвичайна бідність берегового розвитку порівняно з величезними просторами внутрішніх материкових країн.
2. наявність величезних суцільних рівнин та високих гір-х хребтів, які простяг переважно на окраїнах С.св.
3. величезний простір земель із суворим північним кліматом.
Як географічний світ, Євразія, пише П. Савицький немовби "створена" для утворення єдиної держави, однак ця єдність реалізується лише в конкрет¬ному історичному процесі ствердження особливого світу євразійської. Самого по собі географічного призначення для такої єдності недостатньо, оскільки, згідно з М. Трубецьким та П. Савицьким, воно лише вказує на спосіб її досягнення.
Савицький: з точки зору існуючої агрономії, значні простори російського степу можуть бути визначені як область „непозбутнього трипілля”. Це означає, що деякі частини російського степу взагалі ніколи не піддадуться землеробському заселенню і залишаться областями абсолютного скотарства.
Політичне об’єднання Євразії має здійснюватися у спосіб культурного об’єднання, що має базуватися на тезі про синтез осілої і кочової стихій. Для перетворення географічної цілісності Євразії на державну цілісність. Таке перетворення можливе лише за умови спільних зусиль „народу землероба” і „народу вершника” .
Господарська самодостатність Євразії існує як „континент-океан”. Це означає, що в межах Росії-Євразії мають урівноважуватися суттєво промислові і суттєво господарські області як помірного так і теплого поясів.
Іван Ільїн відмічає географічну і культурну своєрідність Росії і з цією метою викор пон „Росії, як єдиного живого організму. Росія – це не механічне поєднання територій і народностей, а організм природи і духу. Це означає, що б-який інший народ потрапивши в географічні та історичні умови російського народу був би змушений іти тим же шляхом, що й останній. Органічна єдність Росії визначена передусім географією і нав’язана їй землею, а вже потім сформована як релігійно і культурно.
Це означ, що від самого початку свого існування, рос. народ опинився на відкритій з усіх боків і лише умовно поділюваній рівнині, яка слугувала „великим прохідним двором”, які переселялися зі сходу та півдня на захід. Відсутність природних кордонів спонукала Росію до постійної оборони, освоєння рівнини і постійного замирення її зброєю.
Завдяки своїй географічній єдності, Росія ствердила і власне господарську єдність, тобто своє існування в якості господарського організму, де всі території пов’язані між собою вільною циркуляцією роб. сили, сировини, готових товарів та єдиної валюти. Оскільки господарський масив суші завжди задихається без моря, то майбутнє Росії багато в чому буде залеж від того, чи вдасться їй зберегти вихід до морів. Цей вихід буде головною ставкою у боротьбі Росії із Заходом, який постійно прагне зачинити Росію в її безвихідному степо-лісовому, територіальному та континентальному блоці.
(!!! Євразійство не зводиться до того, що особливістю Росії є синтез зх і сх).
Г.п. євразійців починається з міркувань про те, на яких засадах повинна будуватися Рос держава, які завдання вона повинна виконувати, з тим, щоб простір Євразії постав не лише як єдиний, а й був утриманий в якості такого.
Як географічний світ Євразія немовби створена для утворення єдиної Д. Але самого по собі географічного призначення для такої єдності недостатньо, оскільки воно лише вказує на спосіб її досягнення.
