81. Сучасна цивілізаційна геополітика

Сучасна цивілізаційна геополітика викладена російським дослідником Вадимом Цимбурським.

У своїй статті “Сюжет для цивілізації-лідера: самооборона чи самознищення?” він займається аналізом концепції С. Хантінгтона. Зокрема, Цимбурський, звертається до проблеми критеріїв виокремлення цивілізацій Хантінгтоном. Останній зазначав, що виокремив їх на основі релігійної приналежності мешканців певних регіонів, однак не слідував послідовно релігійному критерію (інакше як пояснити наявність у списку Хантінгтона Латиноамериканської цивілізації і відсутність буддійської).

Тому Цимбурський пропонує три власні критерії для виокремлення цивілізацій:

- типологічно-контрастні традиції духовності і соціальності;

- відносно-обмежені географічні ареали, що прагнуть до самозамкненості;

- специфічні носії: етноси або групи етносів зі специфічними традиціями державного будівництва;

Для появи цивілізацій необхідними є не лише певні етнічні особливості чи релігійні ідеї, але їх географічно-вмотивоване поєднання у образи окремих “людств”. Релігійний розрив католицизму і протестантизму лише модифікував західну цивілізацію, а розрив католицизму і православ’я створив нову цивілізацію.

Водночас, якщо держава опиняється в умовах проміжного ареалу (перебуває між великими цивілізаціями), то на перший план виходить самовизначення народу (наприклад, Пакістан, що обрав ісламську цивілізацію). Це пояснюється тим явищем, що ойкумена (світ) не ділиться на цивілізації без залишку. Між цивілізаціями наявні багаточисельні міжцивілізаційні простори, “території-проливи”, що не належать безпосередньо до жодної з них. Хантінгтон не пише про статус проміжних територій, хоча і визнає їх існування опосередковано.

Реальні зіткнення цивілізацій у Східній Азії, де у безпосередньому контакті знаходяться ісламський Пакістан, індуїстська Індія і конфуціанський Китай, не призводять до загостреного протистояння. Водночас, Хантінгтон пише про міжцивілізаційні розлому у Східній Європі, де, швидше, слід говорити про міжцивілізаційну зону.

Риторика “зіткнення цивілізацій” не спроможна пояснити ситуацію в умовах міжцивілізаційних просторів (Східна Європа, Кавказ).

У підході Хантінгтона, таким чином, мова йде, швидше, про необхідність оформлення у вигляді войовничої чужої цивілізації образу ворога Евро-Атлантики.

На думку, Цимбурського, небезпеки для Європейської цивілізації, про які пише Хантінгтон, є надуманими. Так, еміграція представників інших цивілізацій до європи не несе загрози зміни цінностей, бо емігранти не несуть з собою цінностей. Це загроза зміни расового складу чиварваризації, але не зміни цінностей.

На думку Цимбурського, сама мова про протистояння цивілізацій є досить сумнівною, оскільки, наприклад, азійські цивілізації вже у роки становлення могутності Європи переживали занепад, який тільки посилився у роки колоніального владарювання Європи та “модернізації” за європейським зразком. Вони перебувають на шляху до європейського зразка, що, проте, не заважає їм відчувати до нього недовіру. Цимбурський називає їх “зовнішнім пролетаріатом Європи”. За Тойнбі, таке явище зумовлене втратою волі цивілізацією адаптувати інших і прагненням перейти до оборони на власних рубежах, побудувати собі штучні кордони. Відповіддю на прагнення Заходу “замкнутися” і є вибух “зовнішнього пролетаріату”, що знаменує собою перехід від класичної геополітики переділів до “геоекономіки” світового розподілу праці.

Західна цивілізація не мала б проблем зі “старими” цивілізаціями, що давно втратили волю, але вона удже вразлива по відношенню до власного пролетаріату.

Тема іміграції буде ключовою для Європи у ХХ столітті, і вона досить чітко відбиває тенденцію занепаду Європи через бажання замкнутися у власному світі.

Тому цивілізаційний підхід – це парадигма самовизначення Заходу. Єдина цивілізація, що повно грає по правилам цивілізаційної гри – західна цивілізація.

У кінцевому рахунку, західна цивілізація намагається подати власне бажання “закритися” у формі “відступу” під тиском інших “цивілізацій”.

Відповідно, для Росії існує загроза бути включеною (в якості зовнішнього пролетаріата заходу) у сюжет “самознищення заходу” у боротьбі з іншими цивілізаціями.

Підхід Цимбурського набуває продовження у його статті “Народи між цивілізаціями”. У ній він визнає, що на землях “від Дубліну до Владивостока” існує дві цивілізаційні платформи”.

Він водить кілька ключових понять:

Лімітроф – проміжний простір між імперіями і цивілізаціями.

Лімес – нестійка окраїна імперської чи цивілізаційної платформи.

Сакральна вертикаль – релігія чи ідеологія, що співвідносять культуру, релігію і геополітику народів з трансцендентною вищою реальністю.

При цьому, намагаючись переосчмислити цивілізаційний підхід, Цимбурський звертається до виокремлення цивілізаційних ядер та міжцивілізаційних просторів, засновуючись на власній культурогеографічній методиці.

Насамперед, він звертається до дослідження “великого лімітрофа”, що простягнувся на величезному просторі від Фінляндії до Кореї.

Межу власне європейської цивілізаційної платформи творить перетин етнічної (романо-германської) і сакральної (західне християнство) вертикалей. Народи, що сповідують західне християнство і є романо-германцями – належать до цієї платформи. Водночас, від Одеру до Прикарпаття ситуація є досить заплутаною, бо тут європейські риси перетинаються з неєвропейськими у тій чи іншій мірі. Росія ж займає специфічне положення “за великим Лімітрофом”, що відділяє її від Європи. При цьому розташування держави у зоні лімітрофу не означає її неповноцінності, а навпаки – відкриває перспективи для використання свого положення у власних інтересах.

Міжцивілізаційний перехід може бути не тільки тривалим, як у Східній Європі, але й різким як на Кавказі.

Міжцивілізаційний характер носять і численні тюркські суспільства. Можна провести виравзну аналогією між тією роллю, що її відіграють тюрки по відношенню до ісламської цивілізації і слов’яни – по відношенню до Західної.

Реалії сьогодення вибудовують наступні цивілізаційно-геополітичні сценарії:

- ядрові народи цивілізацій прагнуть закріпитися на лімітрофі.

- на самому лімітрофі виникають власні “імперії” та “вісі”.

- окраїнні народи втручаються у лімітрофні структури.

- на територіях лімітрофу, що входять до складу великих держав, спостерігається нестійке становище.

Ситуація в лімітрофі несе у собі небезпеку для будь-яких держав, що володіють його територією (зокрема, для Росії і Китаю).