56. Особливості порівняння подібних та контрастних країн

Розкриваючи суть порівняльного методу політологічних досліджень, потрібно відзначити, що більшість дослідників визначають його як вияв подібностей або відмінностей політичних інститутів, процесів і явищ з метою їх кількісної і якісної характеристики, класифікації, впорядкування та практичного використання в іншому соціополітичному середовищі [8]. Є помилкою називати порівняльним тільки те дослідження, в якому використовується співставлення по двох і більше суспільствах. Таке визначення є досить вузьким та опирається на кроссоцієтальний характер даних з якими мають справу компаративісти. Такий підхід, фактично, виключає із складу компаративістики порівняльно орієнтовані дослідження одиничних випадків, таких як "Демократія в Америці" А. де Токвіля або "Елементарні форми релігійного життя" Е. Дюркгейма. По суті, більшість дослідників, які займаються вивченням окремих регіонів можна сміливо назвати компаративістами. Оскільки вони, у своїх роботах, порівнюють об'єкт свого дослідження з власними країнами або з видуманими, але переконливо ідеальними типами. У цілому порівняння — це «процес відображення в людській свідомості реальних відносин

тотожності та відмінності, що існують між предметами та явищами оточуючого світу» [11, с. 11]. Структурними елементами порівняння є: 1) об’єкт 1; 2) об’єкт 2; 3) підстава порівняння — властивість, за якою порівнюють об’єкти; 4) висновки з порівняння. Слід зазначити, що порівнянню підлягають не самі об’єкти як такі в їх якісній єдності, а об’єкти як системи розчленованих аналітичним шляхом властивостей і відносин. Порівнювати можна тільки різне, але це різне повинне містити в собі щось таке, що дозволяє здійснити між порівнюваними об’єктами абстракцію ототожнення. Порівняння однакових феноменів є безсенсовим, оскільки воно не додає нової інформації до наявних знань про них. Водночас порівняння значно віддалених за своєю об’єктивною природою феноменів у пізнавальному плані також не має особливої цінності. У порівняльному дослідженні здійснюється порівняння певних характеристик двох і більше об’єктів в даний момент часу, а можливо, й одного об’єкта в різних часових проміжках з метою виділення та аналізу рис подібності тарозбіжності між досліджуваними характеристиками.

57. Генезис сучасної порівняльної політології в сша , Європі і посткомуністичному світі.

Американська політична думка:

Розробка проблем політичної модернізації, стабільності, політичних конфліктів, зовнішньої політики

Ліпсет: проблеме легитимности в современных обществах: стабильность государственного строя полностью зависит от его законности и эффективности. Законность носит оценочный характер, что связано со способностью системы формировать и поддерживать у масс убеждение, что функционирование существующих политических инструментов является наилучшим. Эффективность преимущественно "инструментальная и означает удовлетворенность процессом управления социальной системой".

Белл: «постіндустріоналізм», 70-х pp. З одного боку, соціальний прогноз розвитку суспільства, а з другого — утвердити новий концептуальний підхід до цього аналізу, який заперечував би моністичну теорію суспільного розвитку К. Маркса. Визнає велику роль Маркса в розвитку соціології, підкреслює його вплив на соціологів, які вивчали проблеми й перспективи розвитку капіталізму – «всі ми постмарксисти». Недоліком марксистського вчення про зміну формацій є те, що концептуальна схема суспільного розвитку будується навколо осі відносин власності, а для характеристики капіталізму така вісь непридатна, тому що «власність — це юридична фікція». Крім того, перехід від «індустріального» до «постіндустріального» суспільства зумовлюється вже не стільки матеріальними факторами, скільки соціальними інститутами. Розвиток будь-якого суспільства відбувається одночасно за кількома «осьовими лініями», які визначають його економічну, політичну і культурну еволюцію. Залежно від вибору «осі» історію суспільства можна розглядати по-різному: як еволюцію форм власності, його політичних організацій, або культурних традицій. Сам Белл бере за основу схему побудови суспільства навколо «осі виробництва і типів використовуваних знань».

Теорія конвергенції. З теоріями соціальної трансформації капіталізму змикається теорія конвергенції. Термін «конвергенція» перекладається як «наближення», «зближення». Зарубіжні економісти, прихильники цієї теорії, стверджували, що капіталізм і соціалізм під впливом індустріального розвитку набувають спільних рис, зближуються, зливаються в якесь «змішане суспільство». Воно не буде ні капіталістичним, ні соціалістичним, а втілюватиме переваги обох систем.

Дж. Гелбрейт виступив зі своєрідним різновидом теорії «індустріального суспільства», яка розвивала цей науковий напрям. Гелбрейт став відомим як автор теорії «врівноважувальної сили»: концентрація капіталу не призводить до утворення монополій, оскільки цей самий процес породжує нейтралізуючу «врівноважувальну силу» у вигляді великих об'єднань покупців і постачальників. Ця сила не лише перешкоджає утворенню монополій, а й заступає колишню конкуренцію «типовим для сучасного стану ринком з невеликою кількістю продавців, яких активно приборкують не конкуренти, а другий бік ринку — сильні покупці». У «новому індустріальному суспільстві» Гелбрейт намагається комплексно розглянути всю економічну систему капіталізму, яку пов'язує з технічним прогресом. Він виділяє дві форми капіталістичної економіки з погляду рівня техніки, масштабів виробництва і форми організації підприємств — великі корпорації і дрібне виробництво. Основу сучасної економіки становлять великі корпорації. Частину економіки, репрезентовану великими корпораціями, Гелбрейт називає «індустріальною системою», котра й визначає суть «нового індустріального суспільства». Виокремлює два рівні розвитку корпорацій: «підприємницьку» і «зрілу». У «підприємницькій корпорації» (20-30-ті pp. XX ст.) господарем і керівником був окремий капіталіст, який дбав про максимізацію прибутку. Така корпорація не потребувала планування і державного втручання. «Зріла корпорація» — це колективна організація, в ній приватна власність замінюється «суспільною капіталістичною власністю». її очолює не окремий підприємець, а «техноструктура», до якої переходить влада. Техноструктуру визначає як «союз знань і кваліфікації». На перший план техноструктура ставить економічне зростання, яке сприяє ефективному функціонуванню корпорації, що відповідає як інтересам суспільства, так і її власним інтересам. Важливою рисою «індустріальної системи» називає планування, яке теж породжується розвитком науки і техніки. Заперечує можливість ототожнювання великої корпорації з монополією. В «індустріальному суспільстві» формується нова класова структура. Зникає конфлікт між багатими й бідними, йому на зміну приходить новий конфлікт — між «класом освічених» і «неосвічених і малоосвічених». Вирішальною силою «індустріального суспільства» стає «клас освічених», складовою частиною якого є «техноструктура». Велика роль у «індустріальному суспільстві» належить державі. Технічний прогрес автоматично зумовлює необхідність планування на державному рівні, регулювання державного попиту, перерозподілу національного доходу через систему податків, сприяння розвитку науково-технічного прогресу, освіти, національної оборони. Гелбрейт підкреслює незалежність корпорацій, їхню самостійність, «автономію» щодо держави.

Сарторі: порівняльний метод є експериментальним і широко застосовується у природничих науках, звідки був перенесений у соціальні і політичні

Європейська політична думка:

Великобританія:

Дослідження проблеми влади, держави, класифікація політичних режимів, питання виборів та формування урядів

Оукшот: проблема демократії і тиранії. Немає в чистому вигляді. У Європі йде процес трансформування цільового обєднання епохи середньовіччя в громадську асоціацію.

Крік: виокремлення спільних і відмінних рис кожної з форм правління – автократія передбачає пасивну покору громадян, її офіційна доктрина – релігійна чи націоналістична, наявність класів і каст, елітних грпу закритого типу. Тоталітарний режим – від громадян вимагається масова участь у державних справах, ідеологія – революційна доктрина, яка претендує на науковість, вирівнювання соціальної структури. Республіка потребує особистої добровільної участі громадян в управління суспільними справами. Офіційну доктрину замінюють утилітарні уявлення, в соціальній структурі переважає середній клас, еліти мають відкритий характер.

Франція:

Дослідження проблем типології політичних режимів, легітимності, партійно-політичної інфраструктури.

М. Дюверже: питання держави і державотворення, особливе місце держави серед інших соціально-політичних організацій. Дослідження держави-нації. Вивчення партій – визначення місця, порівняння партійного режиму і режиму без партій (тоталітарний). Порівняння виборчих систем (мажоритарна – антидемократична)

Крозье: аналізує механізми функціонування організаційних структур і культурно-національні особливості французького суспільства, дав тлумачення бюрократії, а також управлінської кризи. Теорія реформування суспільства: акцент на людських соціальних аспектах розвитку суспільства і обґрунтовує необхідність нового підходу до використання людських ресурсів через “обережну” стратегію “навчання” індивідів новою поведінкою і новим моделям їх взаємовідносин в соціальному просторі.

Арон: Індустріальне суспільство – переважає велика промисловість, існує технологічний поділ праці. Два типи індустріального суспільства: капіталістичне й радянське. Капіталістичному типу економіки притаманна приватна власність на засоби виробництва, децентралізоване регулювання економіки, поділ суспільства на наймачів — власників засобів виробництва і найманих робітників, гонитва за прибутком як рушієм виробництва та циклічні коливання економіки. Ці ознаки властиві суто капіталістичному типу індустріального суспільства— чистому капіталізму. Реальний капіталізм за низкою ознак ніби наближається до соціалізму. Із соціалізмом його зближує характер власності, використання прибутку, розподіл тощо. Щодо власності, схожість Арон бачить в існуванні на Заході «колективної власності», що виникає в результаті націоналізації деяких галузей промисловості після Другої світової війни. Прибуток — категорія, притаманна будь-якому індустріальному суспільству. Близькість принципів розподілу в тому, що і в плановому, і в капіталістичному суспільстві зберігається різниця індивідуальних доходів, головним джерелом якої є різна заробітна плата. Зближує капіталістичну й соціалістичну системи, оскільки вони обидві належать до категорії індустріальних суспільств.

Німеччина:

Політична система, проблеми функціонування громадянського суспільства, правова держава

Майер: у порівняльній політології є можливість отримати теорії середнього рівня (про владу, політичну систему, політичні процеси, політичне лідерство, політичну культуру). Праця: „Порівняльне дослідження – методологічний огляд”

Дарендорф: демократія – уряд, який обирає і зміщає народ, необхідність громадського контролю над державою. Досліджує проблеми демократизації суспільства. – активна і пасивна громадськість. Порівняння тоталітаризму із демократією, яка містить два великі політичні угруповання: консервативне (захищає бюрократичну систему) і прогресивне (орієнтоване на реформістсько-ліберальний курс).