21. Соціальна справедливість як мета соціальної політики.

Соціальна політика — це один із видів політики, спрямований на інтеграцію інтересів соціальних спільностей людей, розв'язання соціальних суперечностей з метою забезпечення єдності, цілісності суспільства.

Причому це не просто один із видів політики, а найважливіший її вид, бо саме соціальна політика забезпечує виконання основного призначення політики взагалі, яким є не боротьба за владу та її використання, а управління суспільством на основі узгодження соціальних інтересів.

Залежно від об'єктів соціальної політики виокремлюються ті чи інші її різновиди:

-               політика соціального партнерства,

-  етнічна,

-  демографічна,

-  молодіжна,

-  пенсійна,

-  регіональна політика.

Відповідно визначаються завдання соціальної політики. Головною ж проблемою соціальної політики є забезпечення в суспільстві соціальної справедливості.

Соціальна справедливість — це міра досягнення в суспільстві соціальної рівності і свободи.

Соціальна рівність і свобода взаємозв'язані таким чином, що чим більше в суспільстві свободи, тим менше в ньому соціальної рівності, і навпаки. Реалізація неоднакових розумових і фізичних здібностей людей обов'язково призводить до соціальної нерівності, поглиблення якої створює напруженість у суспільстві, породжує конфлікти. Тому суспільство об'єктивно заінтересоване в обмеженні соціальної нерівності, створенні перешкод для її зростання. Однак обмеження соціальної нерівності призводить до обмеження свободи, створення перешкод для реалізації неоднакових здібностей людей, що гальмує суспільний, насамперед економічний, розвиток.

Для кожного конкретного суспільства знайти оптимальне поєднання (міру) соціальної рівності і свободи. Для цього потрібно врахувати особливості історичного розвитку суспільства, конкретного етапу, на якому воно знаходиться, суспільної свідомості тощо. В протилежному разі здійснювана державою політика сприйматиметься як несправедлива і не знайде підтримки більшості суспільства.

22. Етнонаціональний чинник сучасної політики.

Соціальні спільності - історичні спільності людей, тобто ті, що виникли об'єктивно в процесі історичного розвитку.

Одна з груп соціальних суб'єктів політики — це соціально-етнічні спільності. Ними є племена, народності, нації.

Плем'я — це тип етнічної спільності й соціальної організації докласового суспільства.

Головна відмінна риса племені полягає в існуванні кровнородинних зв'язків між його членами, поділі на роди. Для племені характерні також наявність племінної території, певна економічна спільність, єдина племінна мова чи діалект, племінна самосвідомість і самоназва. Племінні спільності характерні головним чином для докласового суспільства. В результаті майнового розшарування племені, появи племінної знаті відбувається перехід до класового суспільства.

У пережиткових формах племена можуть зберігатися на периферії рабовласницького, феодального і навіть капіталістичного суспільства. В наш час родоплемінні відносини збереглись, зокрема, в багатьох країнах Африки, де вони справляють відчутний вплив на політику.

В поняття «нації» в науковій літературі та політичному вжитку вкладається різний зміст. Спочатку латинське слово “natio” мало в основному етнічне забарвлення і тлумачилось як «рід», «плем'я», «народ». Етнічне розуміння цих спільностей грунтувалось на спільності таких об'єднуючих людей ознак, як мова, культура, традиції, побут, звичаї, особливості свідомості тощо.

Поступово слово «нація» почало набувати також іншого — державно-політичного — сенсу. Ним стали позначати сукупність громадян тієї чи іншої держави. Особливо наочно це проявилось під час Великої французької революції XVIII ст., коли терміном «нація» позначали все населення Франції. Державно-політичне значення слова «нація» відтоді стає переважним у французькій, а згодом і англійській мовах. У німецькій та російській мовах, як і в більшості мов інших східноєвропейських народів, переважним залишилось первинне — етнічне значення цього слова.

Отже, націю можна розуміти як етнічну і як державно-політичну спільність. Як державно-політична спільність нація — це сукупність усіх громадян держави, незалежно від їхньої етнічної приналежності.

Визначення нації як етнічної спільності дав Й. В. Сталін: «Нація — це історично сформована стійка спільність людей, яка виникла на основі спільності мови, території, економічного життя та психічного складу, що виявляється в спільності культури».

Дослідники доповнюють його ще й іншими ознаками, як-то:

соціальна структура, самосвідомість та самоназва.

Нації сформувалися в період виникнення капіталізму на базі народностей.

Народність — це історично сформована мовна, територіальна, економічна і культурна спільність людей, яка пере дує нації.

Вона характеризується тими самими ознаками, що й нація, але відрізняється від неї рівнем економічного й соціального розвитку. Соціальні структури націй і народностей істотно відрізняються. На відміну від нації у народності немає промисловості і відповідно — «свого» робітничого класу. Для перетворення народності в націю важливо, щоб вона з традиційно-аграрної стала аграрно-промисловою, урбанізованою. Крім того, народність, як правило, менш численна за націю. Нації формуються на базі як однієї, так і декількох народностей.

Терміни «нація» і «народність» не охоплюють усіх людей однієї національної (етнічної) належності. Поряд з компактно розселеною в межах певного територіально-політичного утворення основною масою осіб однієї національної належності звичайно наявні особи цієї ж національності, які проживають за межами даного утворення. Ці представники складають національні групи,наприклад росіяни, євреї, німці, греки та інші в Україні, етнічні українці в інших державах. Оскільки національні групи менш численні, ніж корінна нація, їх називають іще національними меншинами.

Нація є головним соціальним суб'єктом державотворення. Кожна нація прагне до самовизначення та утворення власної державності. Держави можуть формуватися на базі однієї або декількох націй, відповідно вони вважаються мононаціональними або полінаціональними. Можливі й такі варіанти взаємодії нації і держави, коли спочатку на базі різних національних груп виникає держава, а вже потім формується нація, як це сталось, наприклад, у США. Нація, від назви якої походить назва держави, називаєтьсятитульною.

До представництва своїх інтересів на державному рівні прагнуть і народності. Це представництво може здійснюватись по-різному, наприклад у формі надання в представницьких органах влади певної кількості місць (квоти) для тієї чи іншої народності або створення їх власної державності у формі автономних областей, районів тощо.