81. Визволення Північного Причорномор’я та його господарське освоєння.

Російсько-турецька війна 1768—1774 pp. і участь у ній населення України Приєднання Криму до Росії. У другій половині XVIII ст. най важливішими завданнями зовнішньої політики російського уряду було відвоювання споконвічних слов'янських земель Північного Причорномор'я, ліквідація постійної турецько-татарської загрози і забезпечення міцної оборони південних українських і російських земель. Виходу до Чорного моря, а з нього — до Середземного моря, в Південну й Західну Європу, настійно вимагав також розвиток економіки, інтереси розширення торгівлі з західноєвропейськими й східними країнами. Часті набіги кримських татар перешкоджали заселенню й господарському освоєнню земель Південної України. Щоб торгувати з країнами Західної Європи, товари з України доводилося возити до портів Балтійського моря. Підбурювана англійськими дипломатами, Туреччина у 1768 р. почала війну проти Росії. У січні 1768 р. кримські татари проникли в Новоросію і на Правобережжя, але, зустрівши рішучий опір російських військ, відступили. Воєнні дії відбувалися на Дунаї, в Криму і у Закавказзі. У складі діючої армії вели бої проти турків і татар запорожці, гусарські, пікінерські, лівобережні козацькі полки та ін. Вони билися під Очаковом, Кінбурном, Хаджи-беєм, на Перекопі і в Криму — брали участь у взятті Кафи (Феодосії) та інших міст. Крім того, Україна була найближчим тилом російської армії, і вона мусила давати військам квартири, провіант, підводи тощо. Російська армія здобула рад перемог. У 1770 р. перша армія під командуванням П. Румянцева на Нижньому Дунаї розбила турків біля Рябої Могили, Лерги і Кагулу. Були зайняті Хотин, Ясси, Бухарест, Акерман та інші фортеці й міста. Російська ескадра, що прибула з Балтійського моря в Середземне, в Чесменській бухті знищила турецький флот. Наступного року 2-га армія під командуванням В. Долгорукова, у взаємодії з Азовською флотилією, зайняла Крим. Суворов здобув важливу перемогу при Козлуджі (1774). 10 липня 1774 р. в селі Кючук-Кайнарджі (на південь від Дунаю) між Росією і Туреччиною було укладено мирний договір. Росія одержала територію межиріччя Дніпра і Південного Бугу до узбережжя Чорного моря, фортеці Керч та Єнікале в Криму, Кінбурн у гирлі Дніпра і Азов у гирлі Дону. Отже, вихід у Чорне море був здобутий. Росія також дістала право укріплювати Азов. Російські торгові судна тепер могли вільно проходити через Босфор і Дарданелли. Туреччина визнала незалежність Кримського ханства. Дуже важливе значення мали статті договору, спрямовані на захист поневолених Туреччиною балканських народів, що створювало більш сприятливі умови для розгортання ними визвольної боротьби і завоювання національної незалежності. Зокрема, турецький уряд змушений був відновити автономію Молдови і Валахії.

82. Поділи Польщі. Входження Правобережної України до Росії.

У другій половині XVIII ст. Річ Посполита переживала період занепаду. Фільваркова система господарювання і шляхетська анархія гальмували господарський розвиток країни, послаблювали її перед зовнішньою агресією. Ослабленням Польщі скористалися сусідні Росія, Прусія та Австрія. Вони планували розчленувати Польщу, прагнули розширити за рахунок її території свої володіння. їх лякало також поширення ідей просвітництва, а згодом ідей Французької революції. Перший поділ Польщі відбувся у 1772 p., в результаті якого до Росії відійшли в основному білоруські землі. Наступні два поділи відбулись наприкінці XVIII ст. Під впливом Великої французької революції у Польщі розгорнувся масовий визвольний рух, який очолив Т. Костюшко. Щоб знищити революційний осередок у себе на кордонах, Катерина І і направила до Польщі війська, які згодом очолив О. Суворов. Військові дії російської армії проти шляхетських військ на Правобережжі розпочалися на початку травня 1792 р. Королівська армія опору майже не чинила. Одні за одним здавалися польські гарнізони. Незначні сутички відбулися лише під Любаром, Шепетівкою та Острогом. На середину 1792 р. військові операції практично припинилися. Але минув майже рік, перш ніж були реалізовані плани царського уряду. 27 березня 1793 р. з'явився маніфест Катерини II, за яким Правобережна Україна включалась до складу Росії. Незабаром розпочалося складання присяги населенням краю на відданість Росії (крім селян, за яких її складали поміщики). Воно відбувалося досить швидко і без особливих ускладнень. Внаслідок поділу Польщі в 1793 р. до Росії увійшла територія Правобережної України (Подільське, Волинське, Брацлавське і Київське воєводства). Через два роки (1795) відбувся новий поділ Речі Посполитої, і до Росії відійшли західні землі Волині й Білорусі. Поділи Польщі були реакційним явищем. Польський народ на багато десятиліть втратив свою державну незалежність. Разом з тим ліквідація державних кордонів між землями Лівобережжя та Правобережжя всупереч політиці російського царизму створила сприятливіші умови розвитку українського народу як у господарській, так і духовній сферах. Протягом 90-х років XVIII ст. на Правобережжі були поширені загальноімперські адміністративні органи та установи. У краї почали діяти намісницькі, а згодом губернські правління, царські судові органи тощо. Становище народних мас майже не змінилося. Вони, як і раніше, відробляли панщину у маєтках феодалів та сплачували чисельні державні податки. Одночасно польські магнати одержали від царських властей нові чини, звання, права російського дворянства. Отже, наприкінці XVIII ст. основна частина українських земель увійшла до складу Російської імперії. Але проблема возз'єднання всіх українських земель в одне ціле вирішена до кінця так і не була. Частина українських земель (Галичина, Буковина, Закарпаття) потрапила під владу Австрійської імперії. Таким чином, наприкінці XVIII ст. українські землі потрапили під владу двох імперій, які здійснювали національне гноблення українського народу. Ключові дати 1772 р. - перший поділ Польщі 1793 р. - другий поділ Польщі 1795 р. - третій поділ Польщі