
- •Європейські системи приватного права
- •Цивільний кодекс України загальна характеристика
- •Фізичні особи, як суб’єкти цивільних правовідносин. Правосубєктність і тд.
- •2. Правоздатність фізичних осіб
- •Право фізичної особи на імя
- •Захист права власності при позбавленні власника володіння. Захист права власності від порушень не пов’язаних із позбавленням володіння. Визнання права власності
- •Правові засади актів цивільного стану
- •Поняття речового права. Ознаки речей як об’єктів речового права. Поняття власності та права власності. Види права власності, зміст права власності.
- •Фізична особа як підприємець
- •Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав
- •Права на чужі речі: види, суб’єкти, об’єкти, зміст. Підстави встановлення та припинення.
- •Глава 30
- •Глава 31
- •Глава 32
- •Глава 33
- •Глава 34
- •Поняття, ознаки та види правочину. Недійсні правочини, правові наслідки недійсності правочину.
- •§ 2. Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону
- •Віндикаційний та негаторний позови
- •Поняття приватного права. Право приватне та публічне. Дуалізм приватного права. Система приватного права.
- •Публічне і приватне право
- •Співідношення цивільного та приватного права України. Джерела приватного права України.
- •Договір лізингу
- •Правове регулювання договору роздрібної купівлі-продажу
- •Правова охорона винаході, корисних моделей і промислових зразків.
- •Глава 39
- •Правова охорона торговельної марки
- •Глава 44
- •Поняття та види строків та термінів. Строки позовної давності, наслідки спливу позовної давності.
- •Поняття римського приватного права. Рецепція Римського права. Форми, види, типи. Рецепція в Україні.
- •Здійснення права власності. Підстави виникнення та припинення.
- •Глава 25
- •Поняття цивільного права, як галузі права. Предмет, метод, функції, принципи. Цивільне право як наука (цивілістика)
- •Акт цивільного законодавства та договір: співвідношення та взаємодія
- •Звичаї у цивільному праві України.
- •Судовий прецедент, як джерело цивільного права в Україні.
- •Загальна характеристика способів забезпечення виконання зобов’язань, їх класифікація
- •Дії та результат дій як об'єкти цивільних прав (правовідносин)
- •Договір прокату
- •Поняття та види спадкування. Склад спадщини. Відкриття спадщини. Право на спадкування. Здійснення права на спадкування: прийняття спадщини та відмова.
- •Глава 84
- •Спадкування за законом. Черги спадкування за законом. Спадкування за правом представлення.
- •Спадкування за заповітом. Поняття та зміст заповіту. Особливості форми заповідальних розпоряджень. Обовязкова частка у спадщині. Спільний заповіт. Форма заповіту.
- •Поняття заповідального відказу у спадковому праві України
- •Поняття та ознаки шлюбу. Умови укладення шлюбу. Обставини, що перешкоджають укладенню шлюбу. Недійсність шлюбу. Види недійсного шлюбу.
- •Глава 5. Недійсність шлюбу
- •Поняття цивільно-правової відповідальності. Підставицив-пр. Від. Форми.
- •Підстави звільнення від цивільної відповідальності.
- •Представництво у цивільному праві та його види. Повноваження представника. Представництво із перевищенням повноважень. Довіреність.
- •Глава 17
- •Поняття зобов’язання, елементи, підстави виникнення, види зобов’язань.
- •Субєкти зобов’язань. Зобовязання із множинністю осіб. Участь третіх осіб у зобов’язанні. Заміна осіб у зобов’язанні.
- •Поняття та принципи виконання зобов’язань. Підстави припинення зобов’язання.
- •Глава 50
- •Поняття та види права спільної власності.
- •Поняття цивільно-правового договору, його значення. Класифікація договорів. Зміст (умови) договору.
- •Тлумачення змісту договору: поняття, види, суб’єкти.
- •Договір купівлі-продажу: поняття, загальна характеристика, види.
- •Договори дарування, довічного утримання та ренти: поняття, елементи, права та обов’язки сторін.
- •Глава 55
- •Глава 56
- •Глава 57
- •Поняття права інтелектуальної власності. Субєкт, об’єкт. Види права інтелектуальної власності.
- •Поняття та зміст договору про надання послуг. Договори доручення, зберігання, страхування, комісії: поняття, елементи, права та обов’язки сторін.
- •Глава 63
- •Глава 68
- •Глава 69
- •Поняття та ознаки юридичної особи. Сутність юридичної особи. Теорії юридичної особи. Види юридичних осіб.
- •Авторське право та суміжні права.
- •Глава 36
- •Глава 37
- •Договір найму: поняття, елементи, права та обов’язки сторін, види.
- •Глава 58
- •§ 1. Загальні положення про найм (оренду)
- •Договір підряду: поняття, елементи, права та обов’язки сторін, види
- •§ 1. Загальні положення про підряд
- •§ 2. Побутовий підряд
- •Договір контрактації сільськогосподарської продукції.
- •Правове регулювання договору поставки
- •Агентський договір
- •Договір транспортного експедирування
- •Правові засади договорів позики та позички.
- •Правові особливості договору будівельного підряду.
- •Ліцензійний договір: види, суб’єкти, істотні умови.
- •Договір банківського рахунку.
- •Особисті немайнові правовідносини подружжя.
- •Специфіка майнових правовідносин батьків та дітей
- •Шлюбний контракт.
- •Глава 10. Шлюбний договір
- •Майнові відносини подружжя. Режим права власності подружжя.
- •Патронат і усиновлення: ознаки та правове регулювання.
- •Глава 20. Патронат над дітьми
- •Глава 18. Усиновлення
- •Реєстрація актів цивільного стану
- •Принципи цивільно-процесуального права та їх класифікація.
- •Поняття та види судового представництва. Обєм та оформлення повноважень представників у суді.
- •Поняття, предмет та метод цивільно-процесуального права.
- •Поняття, ознаки і класифікація судових доказів
- •Поняття належної і не належної сторони у процесі. Умови, порядок та наслідки заміни неналежної сторони.
- •Треті особи у цивільному процесі та їх класифікація.
- •Окреме провадження (поняття та сутність). Справи, які розглядаються у порядку окремого провадження.
- •Цивільна юрисдикція. Підвідомчість та підсудність у цивільному процесі.
- •Субєкти цивільних процесуальних відносин та їх класифікація.
- •Поняття цивільного процесу. Поняття і види проваджень у цивільному процесі.
- •Законна сила судових (постанов) рішень.
- •Сторони у цивільному процесі. Поцесуальні права та обов’язки. Особливості процесуального становища суду.
- •Перегляд судових рішень та ухвал у зв’язку із ново виявленими обставинами.
- •Глава 4. Провадження у зв'язку з нововиявленими обставинами
- •Міжнародний цивільний процес у системі цивільного процесуального права України. Поняття, правове регулювання, система.
- •Право касаційного оскарження судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції. Строки касаційного оскарження.
- •Глава 2. Касаційне провадження
- •82. Поняття та види судових рішень. Сутність і значення судового рішення. Зміст судового рішення.
- •Судові витрати (поняття та види). Судовий збір. Витрати, пов’язані із розглядом справи. Розподіл судових витрат між сторонами.
- •Ухвали суду першої інстанції та їх види.
- •Право апеляційного оскарження. Субєкти, об’єкти. Строки. Підстави. Повноваження суду апеляційної інстанції
- •Глава 1. Апеляційне провадження
- •Належність доказів та допустимість доказування. Види засобів доказування. Оцінка доказів.
- •Поняття цивільно-роцесуальних правовідносин, їх особливості та елементи.
- •Процесуальна співучасть та її види. Права та обов’язки співучасників.
- •Право на захист, право на звернення до суду, право на судовий захист та їх співвідношення.
- •Дипломатичний та судовий імунітет у цивільному процесі.
- •Позов у цивільному процесі. Поняття, елементи, передумови та умови здійснення права на позов.
- •Повноваження та компетенція Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
- •Наказне провадження у цивільному процесі.
- •Стадії цивільного процесу та їх характеристика.
- •Перегляд судових рішень Верховним судом України.
- •Глава 3. Перегляд судових рішень верховним судом україни
Повноваження та компетенція Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Суд, як і інший орган держави, має певну компетенцію. Компетенція суду — це визначене коло владних повноважень, які надаються йому законом для здійснення покладених на нього функцій.
Аналіз приписів чинного ЦПК України в розрізі касаційної перевірки судових рішень свідчить про наявність певної теоретичної проблеми, що пов’язана з ототожненням у цивільному процесуальному законі таких понять, як «повноваження» і «права» касаційного суду. З точки зору процесуальної науки такий підхід є не зовсім правильним, оскільки повноваження — це те, що необхідно обов’язково виконати, а право передбачає для його носія лише можливість виконання, тобто вибір щодо його використання (або ні) на власний розсуд.
Підтвердженням цього є тлумачення зазначених термінів, які містяться у довідкових джерелах. Так, поняття «повноваження» визначається як право, надане кому-небудь для здійснення чогось, а «право» — як зумовлена певними обставинами підстава, здатність, можливість робити, чинити що-небудь, користуватися чим-небудь. Тобто публічна сфера правових відносин передбачає поєднання не лише прав, а й обов’язків у формі «повноваження» як необхідної умови існування того чи іншого суб’єкта права. За такого підходу вбачається, що законодавцем було впущено з уваги таку важливу складову, як обов’язок суду. Отже, вести мову про те, що у повноваженнях у широкому значенні проявляється «автоматизм» дії цієї формули, яка дає змогу підтримувати наслідування влади, управління і правового порядку, з правової точки зору некоректно [19, с. 5].
Необхідно зазначити, що сучасний розвиток юридичної науки вніс свої корективи у розуміння цієї категорії. Так, владні повноваження представлені сукупністю нормативно-закріплених прав і обов’язків суб’єкта, які він здійснює під час своєї професійної діяльності у визначеній сфері публічно-правових відносин. Розглядаючи касаційну скаргу, суд має певні повноваження (у сенсі як права, так і обов’язку) щодо виконання передбачених процесуальним законом дії. Більше того, відповідно до ст. 337 ЦПК, суд касаційної інстанції відхиляє (а не має право або може відхилити) касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення, яке оскаржується, ухвалене з додержанням норм як матеріального так і процесуального права.
Повноваження Вищого спеціалізованого суду при перегляді справи визначені ст. 336 ЦПК України. Установлено, що за наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суду касаційна інстанція має право:
1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишити рішення без змін; ч
2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції;
3) постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом;
4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження у справі або залишити заяву без розгляду;
5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Дуже важливо, щоб повноваження Вищого спеціалізованого суду, передбачені в ст. 336 ЦПК України, використовувалися винятково для виправлення суддівської помилки, що мала місце при попередньому судовому розгляді і вплинула на висновок при вирішенні судової справи по суті, а не для отримання нового, більш бажаного для себе рішення. Перегляд рішень суду в касаційному порядку не може використовуватися як прихована апеляція, і сама можливість двох переглядів на один предмет спору не є підставою для повторного перегляду. Необхідно погодитися з точкою зору В.В. Комарова стосовно того, що відхилення від зазначеного принципу можливе лише тоді, коли воно спричинено незалежними і непереборними обставинами [21].
За наслідками касаційної скарги на ухвалу, суд касаційної інстанції має право (ч. 2 ст. 336 ЦПК України):
1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін;
2) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому впровадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої або апеляційної інстанції;
3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті;
4) скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом.
У ст. 337 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. У ч. 2 ст. 337 ЦПК України зазначається, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань, заповнивши тим самим істотну прогалину в регулюванні підстав перегляду судових рішень касаційною інстанцією. Подібна вимога раніше прямо стосувалася лише апеляційного провадження.
Як убачається, норми ЦПК України надали Вищому спеціалізованому суду України широкий діапазон повноважень. Особливо увагу слід звернути на те, що законодавець, визначаючи компетенцію суду в касаційному провадженні, зробив усе для того, щоб суд приймав остаточні рішення, не передаючи справу на новий розгляд. І лише у виняткових випадках, передбачених ст. 338 ЦПК України, касаційний суд після скасування рішень і ухвал нижчих судів може передати справу на новий розгляд.
Ухвала підлягає скасуванню, а справа передається на продовження розгляду, якщо підставою для скасування ухвал судів першої та/або апеляційної інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановления незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі (ч. 1 ст. 338 ЦПК України). Підставою ж для скасування судових рішеньсудів першої або/та апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд є лише порушення норм процесуального права, однак за умови, що таке порушення унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 2 ст. 338 ЦПК України).
Важливе значення має ч. З ст. 338 ЦПК України, яка встановлює, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, за умови, що порушення, встановлені ч.ч. 1, 2 ст. 338 ЦПК України, допущені тільки тим апеляційним судом, який розглядав відповідну справу. У решті випадків справа направляється до суду першої інстанції.
Якщо Вищий спеціалізований суд України на підставі ст. 338 ЦПК України скасує певне судове рішення, то всі висновки суду і мотиви, на підставі яких скасоване рішення, мають бути обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Рішення суду підлягає скасуванню в касаційному порядку з закриттям провадження у справі або залишення заяви без розгляду з підстав, визначених ст.ст. 205 і 207 ЦПК України.
Якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи — сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для скасування або закриття провадження у справі з підстав, які передбачені у ст.ст. 205 і 207 ЦПК України.
Наступним повноваженням касаційного суду є те, що він має право скасувати судові рішення й ухвалити нові рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
ЦПК України окремо у ст. 342 визначає підстави для відхилення касаційної скарги на ухвалу суду або її зміни чи скасування, чого не було у ЦПК 1963 року.
З урахуванням права касаційного оскарження (ст. 324 ЦПК) та змісту ст. 342 ЦПК України можна дійти висновку, що зазначені підстави стосуються ухвал суду першої інстанції, вказаних у п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК України, після перегляду їх судом апеляційної інстанції та ухвал суду апеляційної інстанції, постановлених за касаційними скаргами на ухвали суду першої інстанції, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі (при скасуванні ухвали суду першої інстанції повернення заяви позивачеві (заявникові), відмові у відкритті провадження, закритті провадження у справі тощо).
Установлено, що розглянувши касаційну скаргу на ухвалу суду, суд касаційної інстанції:
1) відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо її судом прийнято з додержанням вимог закону;
2) скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, установлений для його вирішення;
3) змінює або скасовує ухвалу і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішене всупереч нормам процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстав для її застосування (ст. 342).