83. Позов у цивільному процесі. Поняття, елементи, передумови та умови здійснення права на позов.

Поняття позову

У цивільному процесуальному законодавстві немає визначення терміна «позов». Є.В. Васьковський визначає позов як вимогу позивача, заявлену до відповідача через суд у певній формі

Деякі автори визначають позов як матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, звернену через суд Згідно з цією точкою зору, існують поняття позову в матеріально-правовому і процесуальному значенні. При цьому під позовом у матеріально-правовому значенні мають на увазі вимогу позивача до відповідача. Під позовом у процесуальному значенні розуміють звернення позивача до суду за захистом права.

Більшість авторів вважають, що позов — це єдине поняття, яке має процесуально-правову і матеріально-правову сторони. Вимога до суду про захист права складає процесуальну сторону позову, а вимога позивача до відповідача — матеріально-правову сторону позову, яка є ознакою для визначення сутності будь-якого позову

Важливо зазначити, що будь-яке звернення в суд із позовом має супроводжуватися вимогою до відповідача, тобто до конкретної особи, яка порушила право позивача. У поєднанні матеріально-правовоїта процесуально-правової вимог і складається позов, та без якоїсь однієї з них позову не існує.

Таким чином, ураховуючи універсальність позову як засобу судового захисту прав і законних інтересів, його необхідно розглядати як єдине поняття, що складається з процесуально-правової сторони і матеріально-правової сторони, яка визначає природу будь-якого позову.

Необхідно також узяти до уваги існування крім позивачів органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи й інтереси інших осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 45 ЦПК України у випадках, установлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів, та брати участь у цих справах. Разом із тим, ці особи не мають права звертатися із позовом у третейський суд.

Позовом у цивільному процесуальному праві є звернена в суд першої інстанції або у третейський суд вимога заінтересованої особи про захист спірного цивільного права або інтересу, що охороняється законом, одним зі встановлених способів і на підставі фактів, з якими ця особа пов’язує своє право вимоги.

Позов є універсальним засобом судового захисту свого або чужого права (інтересу), тому право на позов у процесуальному значенні є право на його пред’явлення. Правом на позов у матеріальному значенні є право на задоволення позову, тобто на судовий захист.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 ЦПК України позов пред’являється поданням позовної заяви до суду першої інстанції. Таким чином, формою позову є позовна заява, а змістом — сукупність його елементів.

Елементи позову

Для характеристики внутрішньої структури позову, тобто його змісту в теорії цивільного процесу використовується термін «елементи позову». Під елементами позову мають на увазі такі складові частини, які в сукупності визначають його зміст, зумовлюють самостійність та індивідуальну визначеність позову

Елементи позову індивідуалізують його, а також характеризують його зміст і правову природу. За своїм змістом позов включає два елементи: предмет і підстава.

Предметом позову є спосіб захисту порушеного або оспорюваного права чи інтересу, що охороняється законом, а також матеріально-правова вимога, яку позивач пред’являє до відповідача і стосовно якого суд має прийняти рішення по справі. Основні способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Згідно з п.п. З, 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК України позовна заява має містити в тому числі зміст позовних вимог, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Підстава позову — обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які об’єктивуються у поданих доказах. Верховний Суд України зазначив, що під підставою позову, які згідно зі ст. 31 ЦПК може змінити лише позивач, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на ці правовідносини [8, с. 246]. У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» визначено взагалі, що підставою позову є обґрунтування вимог позивача [9]. Таким чином, підставою позову є ті юридичні факти, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Відповідно розрізняється фактична та юридична (правова) підстава позову.

До юридичної (правової) підстави позову входять суб’єктивне право або законний інтерес, а також норми матеріального права, який передбачає умови виникнення, зміни або припинення прав і законних інтересів та способи їх захисту. Це зумовлене тим, що можна захищати лише ту вимогу, яка ґрунтується на законі.

У фактичну підставу позову включаються юридичні факти, в тому числі факти, які свідчать про порушення або оспорювання права або законного інтересу.

Юридичні факти — це обставини, з якими закон пов’язує створення, зміну та припинення прав та обов’язків сторін. Такими юридичними фактами можуть бути: укладення договору, реєстрація шлюбу, заподіяння шкоди. Підставою позову також може бути юридичний склад, до якого входять кілька юридичних фактів, що утворюють підставу позову. Юридичні факти, які складають підставу позову, як правило, необхідно шукати в гіпотезі правової норми, що застосовується при вирішенні конкретної справи в суді.

Цивільний процесуальний кодекс України не містить указівки на необхідність посилання на правову підставу позову в позовній заяві. В інших нормативних актах, де йдеться про зміст позовної заяви, зазначається правова підстава позову. Так, відповідно до ст. 18 Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при торгівельно-промисловій палаті України позовна заява має містити, зокрема, обґрунтування позовних вимог з урахуванням норм права, які підлягають застосуванню [10].

Визначення елементів позову має як теоретичне, так і практичне значення, у тому числі для вирішення питання про зміну позову в процесі. Елементи позову є засобом індивідуалізації позовів, що мають значення для визначення тотожності позовів, яке визначається за предметом, підставою та при збігу суб’єктного складу.

Наприклад, відповідно до ч. З ст. 206 ЦПК України в разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Право на позов

Правом на позов є можливість отримання захисту цивільного права у певному процесуальному порядку

Наявність чи відсутність права на пред’явлення позову перевіряється під час прийняття позовної заяви. Якщо позивач не має права на пред’явлення позову, суддя повертає позовну заяву або відмовляє у відкритті провадження у справі (ч. З ст. 121 ЦПК України, ч. 2 ст. 122 ЦПК України). Матеріально-правова сторона права на позов перевіряється під час судового розгляду.

Виходячи із зазначеного, можна визначити такі передумови виникнення права на пред’явлення позову:

— позивач повинен мати цивільну процесуальну правоздатність;

— позовна заява підлягатиме розгляду в порядку цивільного судочинства;

— відсутність рішення суду, яке набрало законної сили, по спору між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих самих підстав;

— відсутність ухвали суду про закриття провадження у справі у зв’язку з прийняттям відмови позивача від позову (ця передумова стосується лише позивача) або затвердженням мирової угоди сторін;

— відсутність прийнятого по спору між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих самих підстав рішення третейського суду.