83. Поняття цивільно-роцесуальних правовідносин, їх особливості та елементи.

У процесі здійснення правосуддя у цивільних справах суд, особи, які беруть участь у справі, й інші учасники цивільного процесу здійснюють велику кількість різних процесуальних дій. Зміст дій зазначених суб’єктів, а також порядок їх здійснення регламентовані нормами цивільного процесуального права, внаслідок чого ці відносини набувають форми правових. Таким чином, цивільні процесуальні правовідносини є засобом реалізації норм цивільного процесуального права, виражають динаміку цивільного процесу. Цим і зумовлена та увага, яка приділяється розробці теорії правовідносин у науці цивільного процесуального права та значення, якого ця тема набуває у курсі цивільного процесу.

Для вивчення ефективності чинного законодавства не можна обійтися без аналізу теорії цивільних процесуальних правовідносин, тісно пов’язаної з правотворчою та правозастосовною діяльністю. У процесі такого аналізу вивчаються конкретні правовідносини у їх співвідношенні з нормами права.

У науці цивільного процесуального права існують різні думки з приводу того, що слід розуміти під цивільними процесуальними правовідносинами.

Багато хто з процесуалістів, виходячи з того, що предметом регулювання норм цивільного процесуального права є суспільні відносини, вважає, що цивільні процесуальні правовідносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного процесуального права [1, с. 190].

Так, В. Мозолін зазначав, що внаслідок правового регулювання відбувається не «перетворення» одних відносин на інші, а виникають нові, такі, які раніше не існували, ідеологічні відносини — правові, які не мають переваг щодо інших відносин, а лише закріплюють їх [2, с. 52].

Порівнюючи зазначені підходи, доходимо висновку, що в їх основу покладено різні погляди на питання про співвідношення правової норми, правових і суспільних відносин.

Проте, називаючи відносини правовими, ми перш за все даємо не змістовну, а функціональну характеристику відносин, тобто вказуємо, що на них мала вплив правова дія.

Це дає змогу констатувати, що цивільні процесуальні правовідносини — це суспільні відносини, які врегульовані нормами цивільного процесуального права.

Цивільні процесуальні правовідносини, як і будь-які інші, фіксують коло осіб, на яких поширюється дія правових норм, і закріплюють конкретну поведінку осіб — учасників цивільного процесу, яка має бути чи може бути здійснена, а також права і обов’язки суб’єктів.

Варто звернути особливу увагу на таку конститутивну ознаку цивільних процесуальних відносин, як те, що вони становлять індивідуалізований правовий зв’язок між суб’єктами права на основі норм права. Лише такою мірою, в якій відповідні особи виступають як носії суб’єктивних прав і обов’язків, вони належать до суду як учасники цивільних процесуальних правовідносин.

У теорії цивільного процесуального права, крім поняття цивільних процесуальних правовідносин, довгий час дискутується питання про те, скільки правовідносин виникає у конкретній цивільній справі. Дехто з процесуалістів вважає, що в цивільному процесі виникає одне єдине багатосуб’єктне цивільне процесуальне правовідношення, яке розвивається під час судової діяльності [3, с. 93]. Однак найбільш поширеною є думка, що в цивільному процесі виникає система правовідносин, яка складається з правовідношень «суд—позивач», «суд—відповідач» тощо [4, с. 8; 5, с. 19], що правовідношень у справі стільки, скільки учасників процесу.

Цивільний процес не можна звести лише до цивільних процесуальних правовідносин. Це — врегульована нормами цивільного процесуального права діяльність суду, осіб, які беруть участь у справі, й інших учасників цивільного процесу щодо здійснення правосуддя в цивільних справах у порядку позовного, наказного й окремого провадження. Залежно від завдань суб’єкта й цивільних процесуальних функцій, які ним виконуються, визначаються його процесуальні права та обов’язки. Сторона взаємодіє з судом з приводу захисту свого права, прокурор — державного інтересу й інтересу окремих громадян, профспілки — громадського інтересу, свідок — із приводу відомих фактів, які необхідні суду для правильного вирішення справи тощо. Процесуальному праву сторони відповідає обов’язок суду і навпаки. Аналогічно кореспондують права та обов’язки суду й прокурора, представника сторони й суду, суду й свідка. Між судом і кожним із цих суб’єктів виникають окремі самостійні цивільні процесуальні правовідносини. При цьому, виникаючи спершу між судом та особою, яка звернулася до суду з вимогою про захист оспорюваного права, вони стають юридичною основою для виникнення процесуальних правовідносин між судомі відповідачем, судом і третьою особою, судом і свідком тощо. Виникаючи в суді першої інстанції, вони розвиваються у процесі розгляду й вирішення справи та припиняються з ухваленням та проголошенням рішення. У тому разі, коли рішення суду оскаржується, на подальших стадіях цивільного судочинства виникають нові процесуальні правовідносини між особою, яка оскаржила рішення, та судом апеляційної інстанції, судом касаційної інстанції.

Необхідно також зазначити, що цивільні процесуальні правовідносини можуть виникнути й до відкриття провадження у справі. Так, уч.ч. 3,4 ст. 133 ЦПК передбачена можливість забезпечення за заявою зацікавленої особи судом доказів до пред’явлення цією особою позову, а в ч. 4 ст. 151 ЦПК — можливість забезпечення позову до подання позовної заяви з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності. Ці норми дають підстави стверджувати, що процесуальні правовідносини можуть як виникнути без порушення цивільного процесу, так і припинитися без нього (скасування

Отже, можна дійти висновку, що цивільні процесуальні відносини — це такі, що виникають на основі норм цивільного процесуального права, індивідуалізовані суспільні зв’язки між судом, що здійснює правосуддя, та учасниками цивільного процесу, які характеризуються наявністю юридичних прав і обов’язків, які забезпечують правильні й швидкі розгляд і вирішення цивільних справ

Ще точніше сформулювати визначення цивільних процесуальних правовідносин можна так: цивільні процесуальні правовідносини —• це врегульовані нормами цивільного процесуального права суспільні відносини, що виникають між судом, особами, які беруть участь у справі, й іншими учасниками цивільного процесу у зв’язкуз їх діяльністю із забезпечення правосуддя в цивільних справах, у справах наказного та окремого провадження.

Таким чином, цивільні процесуальні правовідносини характеризуються такими ознаками: виникають на основі норм цивільного процесуального права внаслідок їх реалізації; існують між учасниками суспільних відносин — між судом та іншими учасниками процесу у зв’язку зі здійсненням правосуддя у цивільних справах в порядку позовного, наказного й окремого провадження, юридично закріплюють взаємну поведінку вказаних суб’єктів через їх суб’єктивні цивільні процесуальні права та обов’язки; реалізація суб’єктивних цивільних прав і виконання суб’єктивних обов’язків забезпечується методами правового впливу — санкціями цивільного процесуального права.

Крім того, цивільним процесуальним правовідносинам притаманні такі особливості, як відносність, двосторонність, системність та обов’язкова правова форма.

Процесуальні правовідносини є відносними, якщо за основу поділу береться спосіб конкретизації зобов’язаних осіб. У відносних правовідносинах конкретно визначені як правомочні, так і зобов’язані суб’єкти.

Цивільні процесуальні правовідносини завжди виступають у правовій формі, поза якою існувати не можуть. Правова форма процесуальних відносин — не лише спосіб їх фіксації та закріплення, а й невід’ємна їх складова. Невід’ємність процесуальної форми цивільних процесуальних правовідносин визначається тим, що будь-які процесуальні відносини виникають із дій суду та осіб, які беруть участь у справі, здійснювані за правилами процесуального закону. Кожна процесуальна дія особи, яка бере участь у справі, має бути дозволена законом. Дія чи бездіяльність, не дозволені законом, породжують негативні правові наслідки для особи, яка їх учинила. Так, якщо позивач відповідно до ухвали суду в установлений строк не виконає вимоги щодо дотримання форми та змісту позовної заяви і подання копій позовної заяви та документів, що до неї додаються, чи не сплатить судовий збір або не оплатить витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачу (ч. 2 ст. 121 ЦПК); або якщо апеляційна скарга подана після закінчення встановлених строків, то вона залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала (ч. З ст. 294 ЦПК). Процесуальні дії тягнуть правові наслідки не лише для суду, а й впливають на процесуальне становище кожного учасника справи; їм обов’язково надається правова форма.

Наступною особливістю процесуальних правовідносин є їх системність. Цивільні процесуальні правовідносини складаютьсяй видозмінюються під час судової діяльності згідно з її стадіями, утворюючи систему.

Система цивільних процесуальних правовідносин індивідуальна та самостійна для кожної справи. Вона перебуває в постійному русі залежно від ходу процесу, стадії провадження, кількості суб’єктів, які беруть участь у процесі.

Будь-яке окремо взяте процесуальне відношення — це елемент (складова) системи цивільних процесуальних правовідносин, які визначають розвиток процесуальних дій у процесі розгляду й вирішення цивільних справ.

Основою єдності системи цивільних процесуальних правовідносин є предмет судової діяльності — спірне матері&льно-прявове відношення. Матеріально-правове відношення визначає можливість та необхідність виникнення процесуального правовідношення (хоча й не кожного) та системи в цілому, адже процесуальне правовідношення виникає, як правило, у зв’язку з необхідністю вирішення цивільної справи, в основі якої лежить матеріальне правовідношення.

Система відносин — це самостійна група якісно однорідних суспільних відносин, що характеризуються неповторними індивідуальними ознаками [7, с. 62].

Також треба зазначити той факт, що цивільні процесуальні правовідносини завжди є:

— двосторонніми, тобто у процесуальних правовідносинах обидві сторони мають права та обов’язки одна щодо другої;

— двосуб’єктними. На відміну від цивільного права, в якому відносини можуть бути й багатосуб’єктними (наприклад, ті, що виникають із договору страхування на користь третьої особи — ст. 985 ЦК), у цивільному процесі правовідносини завжди складаються між двома суб’єктами: судом та іншими учасниками процесу.

Зміст цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні права суб’єктів правовідносин та процесуальні дії з приводу їх реалізації становлять зміст цивільних процесуальних правовідносин. Але це положення не є безспірним. У науці побутує думка, що змістом процесуальних правовідносин є лише права та обов’язки його суб’єктів. Існує також думка, що зміст правовідносин становлять процесуальні дії, а процесуальні права і обов’язки — форму правовідносин [1, с. 197—203; 4, с. 38].

До змісту цивільних процесуальних правовідносин входить разом із суб’єктивними правами та обов’язками суб’єктів і їх поведінка, тобто процесуальні дії, які існують не самі по собі, а є засобом реалізації суб’єктами своєї волі, пов’язані зі здійсненням суб’єктивних прав і обов’язків. Від дій суб’єктів залежить виникнення та розвиток самих відносин. Так, відповідно до ст. З ЦПК кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Обов’язок суду приступити до розгляду справи (здійснити захист цивільного права) виникає після того, як така зацікавлена особа подасть до суду заяву (крім випадків звернення до суду з заявою про забезпечення доказів чи з заявою про забезпечення позову до пред’явлення позову в порядку, передбаченому ст. 133 та ст. 151 ЦПК). Отже, право зацікавленої особи на звернення до суду за захистом реалізується шляхом подання до суду заяви (вчиненням процесуальної дії). Цьому праву відповідає обов’язок суду прийняти чи не прийняти (вчинити процесуальну дію) заяву до розгляду. Між судом і зацікавленою особою виникають цивільні процесуальні правовідносини, і суб’єкти можуть реалізувати їх у ході процесуальних дій, установлених ЦПК, реалізовуючи свої процесуальні права та обов’язки.

Таким чином, лише сукупність процесуальних прав і обов’язків та процесуальних дій щодо їх реалізації зацікавленої особи і суду можуть бути змістом цивільних процесуальних правовідносин. ЦПК регулює волю суб’єктів цивільного процесуального права (цивільні процесуальні права і обов’язки) та їх дії. Дії є засобом реалізації волі, а тому лише разом із суб’єктивними процесуальними правами та обов’язками вони можуть входити до змісту правовідносин. У зв’язку із цим цивільні процесуальні правовідносини є формою (способом, методом) здійснення учасниками процесу суб’єктивних прав і обов’язків, а самі права та обов’язки ніяк не можуть бути формою правовідносин. Вони разом із процесуальними діями становлять їх зміст.