77. Законна сила судових (постанов) рішень.

Цивільне процесуальне законодавство не містить визначення поняття законної сили рішення суду. В науці цивільного процесуального права висловлені різні міркування з приводу цього питання.

Деякі науковці під законною силою судового рішення розуміють його правову дію [15, с. 137], інші — безпосередній прояв дії норми права [16, с. 226]. Інколи вчені-процесуалісти ототожнювали законну силу судового рішення з однією з її правових наслідків: обов’язковістю [2, с. 119], незмінністю [17, с. 146-147] тощо.

Проаналізувавши всі вказані точки зору, можна дійти висновку, що законна сила рішення суду — це правовий імператив, заснований на застосованих судом нормах матеріального і процесуального права, а також на силі й авторитеті судової влади, і який має вираз у певних, чітко визначених правових наслідках.

Вдало охарактеризував сутність законної сили рішення суду Д. Полумордвінов, який зазначав, що законна сила судового рішення ґрунтується насамперед на тому, що судове рішення, за своєю юридичною природою, саме по собі є здійсненням закону. Закон як форма втілення права, реалізуючись у судовому рішенні, не може не надавати останньому силу, властиву самому праву. Уособленням цієї сили права і є законна сила судового рішення [11, с. 29].

Правильне визначення моменту набрання рішенням суду законної сили має важливе значення для реалізації сторонами судового процесу своїх прав і законних інтересів, що випливають із цього рішення, а тому законодавчо встановлена вимога — зазначати строк і порядок набрання рішенням суду законної сили в його резолютивній частині (п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів із дня його проголошення. Таким чином, якщо на рішення суду не було подано апеляційну скаргу, воно набирає законної сили після спливу десяти днів із дня його проголошення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Судове рішення, після набрання ним чинності, набуває властивостей обов’язковості, виключності, преюдиційності, незмінності, неспростовності та реалізованості. їх іще називають правовими наслідками набрання законної сили судовим рішенням.

Найбільш вагомим правовим наслідком набрання законної сили судовим рішенням є його обов’язковість. Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади й органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами.

Обов’язковість судового рішення взагалі визначають як одну з конституційних засад судочинства (п. 9 ч. З ст. 129 Конституції України), що свідчить про неабияку важливість цієї властивості законної сили судового рішення.

Виключністю слід називати таку властивість судового рішення, що набрало законної сили, внаслідок якого виключається можливість повторного судового розгляду того самого спору між тими самими сторонами або тієї самої заяви в порядку наказного або окремого провадження. Правила виключності судового рішення, що набрало законної сили, визначаються п. 2 ч. 2 ст. 122, п. 2 ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 223 ЦПК України.

Властивість виключності судового рішення, що набрало законної сили, сприяє стабільності правовідносин та остаточній визначеності прав та обов’язків суб’єктів таких правовідносин. Позбавлене властивості виключності судове рішення не могло б дати повного захисту права, оскільки залишало б можливість виникнення нових суперечок про це право й такі правовідносини, що в кінцевому результаті призводило б до ухвалення кількох судових рішень з одного питання, які б суперечили одне одному.

Також стабільності встановлених судом правовідносин сприяють властивості незмінності та неспростовності судового рішення, що набрало законної сили. Незмінність означає, що суд, який ухвалив рішення, не може сам скасувати або змінити це рішення (ч. 2 ст. 218 ЦПК України). Неспростовність судового рішення, що набрало законної сили, означає неможливість його оскарження в апеляційному порядку.

Преюдиційність судового рішення означає неможливість сторін, третіх осіб із самостійними вимогами, а також їх правонаступників оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини (ч. 2 ст. 223 ЦПК України). Такі факти не підлягають доказуванню при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. З ст. 61 ЦПК України).

Реалізованість судового рішення, що набрало законної сили — це можливість реалізації тих обов’язкових приписів, що містяться в його резолютивній частині. Реалізованість судового рішення, що набрало законної сили, гарантується державою та забезпечується можливістю застосування передбачених чинним законодавством заходів примусового виконання судових рішень. За невиконання судового рішення винні особи несуть відповідальність, установлену законом (у деяких випадках — навіть кримінальну відповідальність). Однак не слід зводити властивість реалізованості судового рішення, що набрало законної сили, лише до можливості примусового виконання рішення про присудження. Ця властивість законної сили судового рішення за своїм змістом є дещо ширшою. Вона включає в себе як примусове, так і добровільне виконання рішення суду. Крім того, будь-яке рішення, а не лише рішення про присудження, може бути реалізоване зацікавленими особами. Так, рішення суду про визнання права власності на нерухоме майно підлягає реєстрації в органах БТІ, рішення суду про розірвання шлюбу — в органах РАГСу тощо.