75. Субєкти цивільних процесуальних відносин та їх класифікація.

Суб’єктами цивільних процесуальних правовідносин є суд і всі особи, які беруть участь у цивільному процесі. Такими особами, крім суду, можуть бути фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади та місцевого самоврядування, іноземці та особи без громадянства, іноземні держави.

Відповідно до норм ЦПК слід розрізняти основні групи суб’єктів цивільного процесуального права:

а) суд;

б) особи, які беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК);

в) інші учасники цивільного процесу (ст. 47 ЦПК).

Фізичні особи — учасники цивільних процесуальних правовідносин повинні мати цивільну процесуальну правоздатність. Інші ж учасники цивільних процесуальних правовідносин повинні мати не лише цивільну процесуальну правоздатність, а й цивільну процесуальну дієздатність. Під цивільною процесуальною правоздатністю слід розуміти здатність особи мати цивільні процесуальні права і обов’язки (ст. 28 ЦПК).

Цивільна процесуальна дієздатність — це здатність особи особисто здійснювати цивільні процесуальні права і виконувати обов’язки в суді (ч. 1 ст. 29 ЦПК). У фізичних осіб у повному обсязі вона виникає з моменту досягнення повноліття, тобто з 18 років. У інших суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин — суду, юридичних осіб, які беруть участь у справі, прокурора, органів державної влади та місцевого самоврядування — цивільна процесуальна правоздат¬ність і цивільна процесуальна дієздатність виникають із моменту створення відповідної юридичної особи (ст. 80 ЦК) або з моменту призначення прокурора або іншої особи на посаду. В осіб, які є іншими учасниками цивільного процесу (ст. 47 ЦПК), цивільна процесуальна правоздатність і цивільна процесуальна дієздатність виникають одночасно, за винятком свідків.

Цивільна процесуальна правоздатність так само, як і цивільна матеріальна правоздатність, виникає у фізичних осіб з моменту народження і припиняється в момент смерті (ст. 25 ЦК). Цивільна процесуальна дієздатність у повному обсязі, як уже зазначалося, виникає у фізичних осіб після досягнення повноліття, тобто 18 років (ч. 1 ст. 29 ЦПК). Відповідно до ч. З ст. 29 ЦПК у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

Відповідно до виконуваних процесуальних функцій та суб’єктивних прав і обов’язків чинний ЦПК передбачає три основні групи суб’єктів цивільних процесуальних відносин:

1. Органи, які здійснюють правосуддя в цивільних справах:

а) суди, які розглядають і вирішують справи по першій інстанції (ст. 107 ЦПК);

б) суди, які перевіряють законність і обґрунтованість рішень у апеляційному порядку (ст. 291 ЦПК і ст. 26 Закону від 7 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів») та в касаційному по¬рядку (ст. 323 ЦПК і ст. 31 Закону «Про судоустрій і статус суддів»);

в) Верховний Суд України, який розглядає заяви у зв’язку таки¬ми обставинами (ст. 355 ЦПК):

— неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстан¬ції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних пра-вовідносинах;

— встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

А також відповідні суди, які переглядають рішення, ухвали й накази у зв’язку з нововиявленими обставинами (ст. 363 ЦПК). Статтею 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція су¬дів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Юрисдикція, як пише К. Гусаров, — це право та обов’язок органу судової влади зі здійснення правосуддя в певній сфері суспільних відносин [22, с. 116].

2. Особи, які беруть участь у справі:

а) з метою захисту своїх прав, свобод та інтересів, що охороняють¬ся законом: сторони, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справах позовного провадження, заявник і боржник у справах наказного провадження, заявник у справах окремого провадження;

б) з метою захисту прав, свобод та охоронюваних законом інте¬ресів інших осіб, державних і суспільних інтересів: прокурори, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, процесуальні представ¬ники, органи державної влади і місцевого самоврядування, підпри¬ємства, установи організації та окремі громадяни (ч. З ст. 26 ЦПК).

в) у справах про оскарження рішення третейського суду та про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду особами, які беруть участь у справі, є учасники третейського розгляду, особи, які не брали участі у справі, в разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов’язки, треті особи, а також представники цих осіб (ч. 4 ст. 26 ЦПК).

3. Інші учасники цивільного процесу: секретар судового засідан¬ня, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, що надає правову допомогу (ст. 47 ЦПК).

Як зазначає A.A. Мельников, поняття суб’єкта процесуальних правовідносин і поняття учасника процесу не завжди збігаються [1, с. 212]. Можна бути учасником, але не бути суб’єктом конкрет¬ного правовідношення. Так, позивач чи відповідач не є суб’єктами процесуального правовідношення між судом і свідком.

Першу групу суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин становлять судові органи, наділені владними функціями. Суд є обов’язковим суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин на всіх стадіях процесу, незважаючи на те, що правовідносини можуть виникати з одноособових дій судді, який виступає від імені суду. У юридичній літературі самостійними суб’єктами процесуальних правовідносин називають суддю, секретаря суду, секретаря судового засідання [1, с. 218; 23, с. 5, 12—13]. Проте особи, які виступають як носії службових прав і обов’язків, наданих їм для участі у ви¬конанні завдань державного органу, самостійними суб’єктами, які замінюють державний орган, не стають. Суддя, секретар судового засідання, секретар суду, судовий розпорядник є службовцями суду і перебувають із ним у трудових відносинах, тому суб’єктом цивіль¬них процесуальних правовідносин буде суд. Одноособові дії судді призводять до виникнення, розвитку і припинення правовідносин не з ним особисто, а з судом.

Суддя завжди виступає від імені суду. Суддя може виступати одноособово. Згідно зі ст. 18 ЦПК суддя одноособово розглядає цивільні справи у судах першої інстанції. У випадках, установле¬них ЦПК, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді та двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються правами одного судді (ч. 2 ст. 18 ЦПК). Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону «Про судоустрій і статус суддів» справи в судах розглядаються суддею одноособово, а у ви¬падках, визначених процесуальним законом, — колегією суддів, а також за участю народних засідателів і присяжних. Однак і в цьому випадку суддя одноособово вчиняє низку процесуальних дій від імені суду — приймає заяву (скаргу), здійснює за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, провадження у справі до судового розгляду (глава 3 розділу III ЦПК).

До осіб, які беруть участь у справі, належать: сторони, треті особи, представники сторін і третіх осіб, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади та місцевого самоврядування, у передбачених ЦПК випадках фізичні та юридичні особи, які за законом діють на захист прав і свобод інших осіб, у справах наказного і окремого провадження, — заявники, інші заінтересовані особи та їхні представники (ст. 26 ЦПК). Для цієї категорії осіб характерно, що вони мають юридичну заінтересованість у вирішенні справи. Вони захищають або свої права та інтереси, або права й інтереси інших осіб, державні та суспільні інтереси. Необхідно зазначити, що особи, які захищають свої права й інтереси, мають не лише процесуальний, а й матеріальний інтерес у вирішенні справи. Рішенням суду в них виникають, змінюються або припиняються суб’єктивні матеріальні права та обов’язки. Особи, які захищають права й інтереси інших осіб, держави, громадських організацій, мають лише процесуальний інтерес у вирішенні справи. Для осіб, які беруть участь у справі, як зазначається в літературі, характерно також те, що вони можуть здійснювати вплив на розвиток цивільного процесу [6, с. 74-75].

До інших учасників процесу належать секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу (ст. 47 ЦПК), тобто такі особи, які не мають юридичної заінтересованості у вирішенні справи. Секретар судового засідання є одним із працівників суду й перебуває з ним у трудових відносинах. Згідно зі ст. 48 ЦПК секретар судового засідання здійснює судові виклики й повідомлення, перевіряє наявність та з’ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому, забезпечує фіксування судового засідання технічними засобами, веде журнал судового засідання, оформлює матеріали справи, виконує інші доручення головуючого, що стосуються розгляду справи. Також секретар судового засідання може уточнювати суть процесуальної дії з метою її правильного відображення в журналі судового засідання. Вчинення секретарем судового засідання окремих процесуальних дій від імені суду, наприклад, здійснення судових викликів і повідомлень, породжує виникнення процесуальних правовідносин між судом і особою, якій вони адресовані. Секретар судового засідання наділений процесуальною правосуб’єктністю.

До інших учасників цивільного процесу належить також судовий розпорядник. Судовий розпорядник є штатним працівником суду. Він призначається на посаду й звільняється з посади керівником апарату відповідного суду (ч. 2 ст. 153 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Згідно зі ст. 49 ЦПК судовий розпорядник забезпечує належний стан залу судового засідання і запрошує до нього учасників цивільного процесу; з урахуванням кількості місць та забезпечення порядку під час судового засідання визначає можливу кількість осіб, що можуть бути присутні в залі судового засідання; оголошує про вхід і вихід суду та пропонує всім присутнім встати; стежить за додержанням порядку особами, присутніми в залі судового засідання; виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта; під час судового засідання приймає від учасників цивільного процесу документи й інші матеріали і передає до суду; запрошує до залу судового засідання свідків та виконує вказівки головуючого щодо приведення їх до присяги; виконує інші доручення головуючого, пов’язані зі створенням умов, необхідних для розгляду справи.

До кола осіб, що є іншими учасниками цивільного процесу, належить також свідок. Відповідно до ч. 1 ст. 50 ЦПК свідком може бути будь-яка особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Вважаємо редакцію ч. 1 ст. 50 ЦПК не зовсім точною. Вона не відповідає положенню ст. 58 ЦПК щодо належності доказів. Згідно зі ст. 58 ЦПК належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Наприклад, позивач вимагає поділу житлової площі між ним і наймачем на тій підставі, що проживав спільно з наймачем і є членом його сім’ї. Відповідач проти позову заперечує і в зустрічному позові вимагає виселення позивача, оскільки позивач не є членом його сім’ї і проживав на спірній житловій площі як тимчасовий мешканець (ст.ст. 98, 99 ЖК). Свідок зі сторони позивача в судовому засіданні надав свідчення щодо того, що він бачив, як позивач і відповідач разом обідали. У цьому випадку показання свідка ніякого стосунку до предмета доказування не мають. Тому правильніше було б ука¬зати, що свідком може бути будь-яка особа, якій відомі обставини щодо предмета доказування.

Свідок наділений спеціальною правоздатністю і може не володіти дієздатністю. Свідок, як і інші учасники процесу, не має юридичної заінтересованості у вирішенні справи. Відповідно до положень ст. 63 Конституції, ст. 52 ЦПК ряд осіб мають право відмовитися від свідчень. У ст. 51 ЦПК перелічені особи, які не підлягають допиту як свідки.

До інших учасників цивільного процесу належить також експерт (ст. 47 ЦПК). Експертиза призначається у випадках, коли для вирішення справи необхідні спеціальні знання в галузі науки, техніки, мистецтва чи ремесла. Отже, щоб бути експертом, необхідно мати відповідні знання. Згідно зі ст. 53 ЦПК експертом є особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об’єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок із питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, установленим Законом України «Про судову експертизу» і внесена до державного Реєстру атестованих судових експертів. Згідно зі ст. 9 Закону України «Про судову експертизу» атестовані експерти заносяться до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Експерт вступає в цивільні процесуальні правовідносини із судом, який постановив ухвалу про проведення експертизи (п. 5 ч. 6 ст. 130 ЦПК), і має процесуальні права та обов’язки, вказані в ч.ч. 3-13 ст. 53 ЦПК. Висновок експерта є одним із видів засобів доказування (ст. 66 ЦПК).

До інших учасників цивільного процесу належить також спеціаліст (ст. 47 ЦПК). Спеціалістом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів та може надавати консультації під час учинення процесуальних дій із питань, що потребують відповідних спеціальних знань та навичок. Спеціаліст також може бути залучений до участі в цивільному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо) під час учинення процесуальних дій.

До інших учасників цивільного процесу належать також перекладач і особа, яка надає правову допомогу. Згідно зі ст. 55 ЦПК перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими. Перекладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі. Перекладач має право задавати питання з метою уточнення перекладу, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, а також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних із викликом до суду. Він зобов’язаний з’являтися за викликом суду, здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом у процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі їх рідною мовою або мовою, якою вони володіють. За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків перекладач несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов’язків — відповідальність, установлену законом. Перекладач вступає в процесуальні правовідносини з судом, який постановив ухвалу про його залучення до участі у справі (п. 5ч. 6 ст. 130 ЦПК). Оплата праці перекладача є одним із видів судових витрат (п. 4 ч. З ст. 79 ЦПК).