73. Окреме провадження (поняття та сутність). Справи, які розглядаються у порядку окремого провадження.

Метою цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави права та законних інтересів (ст. 1 ЦПК України). Разом із тим, інколи судового захисту потребують права й законні інтереси, які ніким не оспорюються або не порушуються, однак їх існування в силу різних обставин є невизначеним. У цьому випадку виникає необхідність у порядку цивільного судочинства встановити факт, визначити правовий статус громадянина, майна, оскільки з ним пов’язані певні правові наслідки.

Відповідно до ст. 234 ЦПК України окреме провадження — це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Коло юридичних фактів, специфічних для тієї чи іншої галузі права, зрештою, визначається характером суспільних відносин, що регулюються нею. Підставою виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин є юридичні факти, тобто конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов’язують настання правових наслідків. Тому юридичні факти виступають як проміжна ланка між правовою нормою і цивільними правовідносинами. Юридичними фактами можуть бути різні життєві обставини, що належать як до сфери природи (народження і смерть особи, перебіг часу), так і до соціальної сфери життя (дії і вчинки людей, адміністративні акти, рішення суду). Без юридичних фактів не встановлюються, не змінюються і не припиняються жодні цивільні правовідносини.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 234 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про; 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) обов ’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб; справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один із нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя й інші справи у випадках, установлених законом.

З урахуванням положень ст. 124 Конституції України про розповсюдження юрисдикції на всі правовідносини, що виникають на території країни, наведений у ЦПК перелік фактів, які встановлюються судом, не є вичерпним. За наявності зазначених умов суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення, наприклад факти визнання батьківства щодо дітей, які народилися до 1 жовтня 1968 року; батьківства; реєстрації батьківства; факти прийняття спадщини, встановлення місця відкриття спадщини та фактів володіння будівлею на праві приватної власності.

Суд може встановлювати факти, які й за іноземним законодавством тягнуть за собою правові наслідки для заявника і рішення суду необхідне заявникові для застосування у відносинах із громадянами інших держав (наприклад, для вирішення питання про наявність права на спадщину в особи, яка законодавством України не віднесена до кола спадкоємців за законом).

Разом із тим, необхідно враховувати, що (ч. 6 ст. 235 ЦПК України) якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Таким чином, законодавець підкреслює необхідність виключення випадків, які мають місце в судовій практиці, коли сторона спочатку встановлює факт, наприклад, перебування у фактичних шлюбних відносинах, або про надання допомоги спадкодавцю, а потім заявляє позовні вимоги про поділ майна, або намагається встановити статус спадкоємця. У наведених прикладах установлення юридичного факту стає частиною позовного провадження, і суд з урахуванням наданих сторонами доказів, вирішуючи спір, встановлює або визнає недоведеним вказаний факт, та залежно від цього вирішує спір. На користь такого висновку свідчить п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в якому зазначено, що для розгляду в порядку окремого провадження не може бути прийнята заява про встановлення факту родинних відносин, якщо заявник порушує справу з метою підтвердити в подальшому своє право на жиле приміщення або на обмін жилого приміщення. У разі відмови в задоволенні вимог про визнання права на жилу площу або на обмін жилого приміщення, заінтересована особа має право звернутися до суду з відповідним позовом.

Розгляд справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; усиновлення; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу проводиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів.

Розгляд справ окремого провадження здійснюється за загальними правилами, встановленими ЦПК України з урахуванням особливостей, передбачених ЦПК України для відповідної категорії справ. Так, відповідно до ст. 235 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов’язаний роз’яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, сприяти у здійсненні й охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин справи. На відміну від позовного провадження з метою з’ясування обставин справи суд може за власного ініціативою витребувати необхідні докази, що означає виключення принципу змагальності та меж судового розгляду, встановленими ЦПК України для справ позовного провадження.

При цьому справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можуть бути порушені в суді за заявами як безпосередньо заінтересованих у цьому осіб, так і інших громадян та організацій, коли за законом вони вправі звернутися до суду в інтересах інших осіб, а також за заявою прокурора. При подачі однією особою заяв про встановлення кількох фактів, що мають юридичне значення, всі ці заяви можуть бути об’єднані і розглянуті судом в одному провадженні. Інші вимоги не можуть розглядатися в провадженні про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в указаній постанові, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, мають розглядатися за участю заявників і заінтересованих осіб. Заявники й залучені до участі у справі заінтересовані особи вправі відповідно подавати докази на підтвердження обґрунтованості чи необґрунтованості заяви про встановлення факту, що розглядається судом, брати участь у дослідженні обставин справи, оскаржувати рішення й ухвали, вчиняти інші процесуальні дії, передбачені ЦПК України. Слід зауважити, що в будь-якому випадку встановлення юридичного факту має значення для заявника, проте воно породжує певні правові наслідки не лише для нього, тобто завжди існує інша особа (наприклад, державний орган), для якої встановлений факт також має значення та його слід ураховувати в її діяльності.

З урахуванням специфіки мети окремого провадження та наслідків їх розгляду справи окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду і не можуть бути закриті у зв’язку з укладенням мирової угоди.

Певні особливості процесуального розгляду законодавець встановлює для таких категорій, як справа про розірвання шлюбу за заявою особи, засудженої до позбавлення волі, (може бути розглянута судом за участю представника такої особи), а в рішенні суду про розірвання шлюбу зазначається про вибір прізвища тим із подружжя, який змінив прізвище під час державної реєстрації шлюбу, що розривається.