71. Поняття належної і не належної сторони у процесі. Умови, порядок та наслідки заміни неналежної сторони.

Належними сторонами в процесі є суб’єкти спірних (наявних чи ймовірних) матеріальних правовідносин.

Неналежна сторона — це особа, стосовно якої за матеріалами справи виключається припущення про те, що вона є суб’єктом спірних матеріальних правовідносин. Та особа, стосовно якої за обставинами справи виникло припущення, що саме вона є суб’єктом спірних матеріальних правовідносин, називається належною стороною.

Належний позивач визначається судом при прийнятті позовної заяви. Вважається, що при поданні позовної заяви позивач легітимує себе, і суд перевіряє це одразу (ч. 2 ст. 119 ЦПК). Позивач у позовній заяві має вказати зміст позовних вимог, викласти обставини, якими обґрунтовує свої вимоги, надати докази, що підтверджують кожну обставину. Чи є належним відповідач, при прийнятті позовної заяви встановити не завжди можливо. Тому ЦПК введено процедуру заміни неналежного відповідача (ст. 33).

Для заміни первісного відповідача належним відповідачем потрібне клопотання позивача. Заміна можлива на стадії розгляду справи без її припинення.

Належний відповідач у ряді випадків визначається прямою вказівкою закону. Так, належним відповідачем за позовами про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є особа, яка володіє джерелом підвищеної небезпеки, тобто особа, яка на відповідних правових підставах (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання чи утримання якого створює підвищену небезпеку (ст. 1187 ЦК).

Частина 1 ст. 33 ЦПК також указує на можливість залучення судом іншої особи як співвідповідача за клопотанням позивача. У разі відсутності згоди на це позивача суд не має права залучити до участі у справі іншу особу співвідповідачем. Крім того, заміна неналежного відповідача може бути здійснена лише за згодою первісного позивача.

Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.

72. Треті особи у цивільному процесі та їх класифікація.

Спір, що розглядається судом, може бути тією або іншою мірою пов’язаний із правовідносинами, суб’єктом яких є особа, яка не бере участі у спорі. Рішення суду може зачепити її матеріальні права та обов’язки, вплинути на них або призвести до такого стану, при якому вони виявляться фактично порушеними. Тому у вирішенні цивільно-правового спору можуть бути заінтересовані не лише сторони, а й інші особи, які беруть участь у справі. До складу осіб, які беруть участь у справі, входять також треті особи. Участь у судочинстві третіх осіб є одним із засобів установлення об’єктивної істини у справі, засобом здійснення права на захист сторін і третіх осіб, засобом економії часу суду й осіб, які беруть участь у справі, засобом запобігання ухваленню суперечливих рішень щодо пов’язаних між собою справ.

Наприклад, за позовами про поділ спільно нажитого майна подружжя в справі може бути зацікавлений хто-небудь із родичів, який передав їм своє майно в тимчасове користування. У наведеному прикладі у сфері судового дослідження перебуватиме не одне, а кілька матеріальних правовідносин через їх нерозривний взаємозв’язок. Суб’єктам цих правовідносин надається можливість захисту своїх суб’єктивних прав і інтересів, що охороняються законом, як сторонам, так і третім особам, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору.

Можна навести інший приклад — випадок, коли особа, яка керувала транспортним засобом, має інтерес у справі за позовом про спричинення шкоди джерелом підвищеної небезпеки і може брати участь у справі як третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Термін «третя особа» прямо вказує на правову природу цього інституту. Треті особи втручаються в судовий розгляд, що вже почався, між двома сторонами (позивачем і відповідачем), вони не є ініціаторами відкриття провадження у справі, вони не беруть участі у формуванні первісного спірного матеріального правовідношення.

У зв’язку з тим, що треті особи включаються в цивільно-правовий спір, їх участь можлива лише в порядку позовного провадження.

Цивільний процесуальний закон наділяє сторони обов’язком повідомити суд про осіб, які мають вірогідну зацікавленість у справі, у тому числі й імовірних третіх осіб. Це прямо випливає з ч. 1 ст. 36 ЦПК, а також зі змісту ч. 1 ст. 120 ЦПК.

Відповідно до ст.ст. 34, 35 ЦПК у цивільному процесі беруть участь два види третіх осіб: треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, і треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, вважає себе суб’єктом спірних матеріальних правовідносин, що розглядається судом за первісним позовом; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, навпаки, не є таким, у спір між сторонами не вступає, хоча має непрямий матеріально-правовий інтерес до результату справи.

Треті особи першого і другого виду мають юридичну заінтересованість, унаслідок чого віднесені законом до осіб, які беруть участь у справі.

Треті особи за своєю юридичною заінтересованістю певною мірою близькі до правового становища сторін, але метою участі третіх осіб усе ж таки є прямий або побічний захист своїх прав і законних інтересів, відмінних, як правило, від процесуальних прав сторін, і такою ж мірою незалежних.

Від участі прокурора, органів державної влади і місцевого самоврядування, представника й інших осіб, які можуть вступити в цивільний процес, що вже почався, участь третіх осіб відрізняється характером і підставами юридичної заінтересованості. На відміну від перелічених осіб заінтересованість третіх осіб обов’язково має особистий характер, тобто наявність допроцесуального матеріально-правового зв’язку з однією або з обома сторонами є вирішальним моментом у визначенні статусу суб’єкта як третьої особи. Треті особи виступають у процесі лише від свого імені.

Третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, і третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, об’єднують такі ознаки:

— наявність матеріально-правової та процесуальної заінтересованості в результаті справи, що полягає в заяві самостійних вимог на предмет спору, або наявність тільки процесуальної заінтересованості, що втілюється в можливості впливу рішення суду на права та обов’язки щодо однієї сторони;

— їх заінтересованість має особистий характер, тобто треті особи виступають від свого імені;

— вступ до процесу, коли в ньому вже є дві сторони — позивач і відповідач, які визначили предмет спору;

— вступ до справи до закінчення судового розгляду (до ухвалення судом рішення).

Як треті особи можуть виступати в процесі як фізичні, так і юридичні особи.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, вважає себе суб’єктом спірних матеріальних правовідносин, що розглядається судом за первісним позовом; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, навпаки, такою не є, у спір між сторонами вступає, маючи опосередкований матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.

Як особи, які беруть участь у справі, треті особи володіють усім комплексом загальних прав і обов’язків цієї категорії суб’єктів, визначених уст. 27ЦПК. Залежно від виду третьої особи їй можуть належати й деякі спеціальні, у тому числі й розпорядчі права, про що буде зазначено далі.

Стаття 34 ЦПК не містить поняття третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, а лише регламентує порядок вступу і процесуальне положення цих осіб.

КОДЕКС ЦПК

Стаття 34. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права і обов'язки позивача.

2. Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку.

Стаття 35. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору

1. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу.

4. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.