67. Поняття та види судового представництва. Обєм та оформлення повноважень представників у суді.

У зв’язку із відсутністю у нормах ЦПК України чіткого визначення поняття представництва у цивільному процесі, існує кілька підходів до розуміння представництва.

Наприклад, С.Я. Фурса вважає, що «цивільне процесуальне (судове) представництво — це правовідносини, в силу яких одна особа (представник) виконує на підставі повноваження, яке надане йому законом, статутом, положенням чи договором, процесуальні дії у цивільному судочинстві в інтересах іншої особи (довірителя), які спрямовані на захист порушених, оспорюваних та невизнаних прав та інтересів іншої особи, державних чи суспільних інтересів, у результаті чого у представника виникає комплекс процесуальних прав та обов’язків»

Таку ж точку зору підтримує В.І. Тертишніков та зазначає, що «процесуальне представництво — це правовідносини, в яких одна особа (представник) здійснює у суді процесуальні дії від імені та в інтересах іншої особи (представляемого)» [ 2, с. 83].

C.B. Васильєв вважає, що «цивільне процесуальне представництво — це врегульована нормами ЦПК форма надання правової допомоги однією особою (представник) іншій особі (особа, яку представляють, у формі здійснення процесуальних дій представником від імені і в інтересах особи, яку представляє, в межах отриманих повноважень у зв’язку з розглядом і вирішенням судом цивільної справи»

Інші вчені розглядають представництво через процесуальну діяльність, як учинення у цивільному процесі однією особою (представником) у межах наданих їй повноважень юридичних дій від імені та в інтересах іншої особи з метою захисту її прав та законних інтересів та (або) реалізації їх процесуальних прав та обов’язків [4, с. 6].

За викладених обставин вважаємо необхідним підтримати позиції тих учених-процесуалістів, які зазначають, що представництво в цивільному процесі — це правовідносини, на підставі яких представник здійснює процесуальні дії від імені та в інтересах особи, яка бере участь у справі, з метою захисту її прав, свобод та інтересів [7, с. 107-108].

Характерні риси представництва в суді:

1) процесуальне представництво можливе лише в суді;

2) представник здійснює процесуальні дії від імені та в інтересах особи, яку він представляє;

3) представник здійснює права і обов’язки особи, яку представляє і в результаті своїх дій створює права та обов’язки для неї;

4) представник діє в межах повноважень, наданих йому відповідно до закону або договору;

5) представник під час здійснення наданих йому повноважень вступає у правовідносини із судом та особою, інтереси якої він представляє, хоча характер цих правовідносин є різним (процесуальні правовідносини — із судом та матеріально-правові відносини — з особою, інтереси якої він представляє);

6) правова позиція представника не може суперечити правовій позиції особи, яку він представляє;

7) юридична зацікавленість представника в цивільному процесі має тільки процесуальний характер;

8) через представників можуть діяти особи, які беруть участь у справі;

9) представництво в цивільному процесі допускається на всіх стадіях і в усіх видах цивільного судочинства (крім справ про всиновлення).

Підставами виникнення процесуального представництва слід уважати:

1. Волевиявлення довірителя та представника, відображене в договорі. Якщо особа, яку представляють, є дієздатною, то представництво в суді може виникнути лише за наявності волевиявлення з боку цієї особи про ведення справи через представника, а з іншого боку, — згоди представника представляти інтереси цієї особи в суді.

2. Юридичні факти, зазначені в законі (наприклад, наявність родинних зв’язків). Оскільки недієздатні та обмежено дієздатні особи, які не можуть особисто вести свої справи в суді, не можуть за власним волевиявленням обирати собі представника, то в такому випадку представник визначається нормами чинного законодавства.

3. Адміністративний акт (наприклад, призначення опікуном). Юридичною підставою виникнення представництва в цивільному процесі може бути рішення суду або акт органу опіки і піклування про призначення опікуна чи піклувальника (ст.ст. 60, 61 ЦК України).

4. Акт уповноваженого органу юридичної особи, відповідно до якого певній особі дозволяється діяти як представнику.

Види представництва в цивільному процесі

Залежно від підстав класифікації можна виділити різні види судового представництва.

За ступенем обов’язковості представництво поділяється на обов’язкове та факультативне. Для обов’язкового представництва не потрібна згода особи, інтереси якої представляють. До такого представництва належить, наприклад, представництво опікунів від імені недієздатних осіб, представництво батьків, усиновлювачів, опікунів від імені осіб, які не досягли 14 років (ч. 1 ст. 31 ЦК, ст. 60 ЦК, ст. 154 СК), представництво піклувальників від імені осіб, визнаних обмежено дієздатними тощо [5, с. 113].

За підставами виникнення процесуальне представництво поділяється на добровільне (договірне) та законне.

Договірне представництво виникає на підставі цивільно-правового договору, відповідно до якого одна сторона, яку представляють, доручає інший особі (представнику) ведення справи в суді, а представник бере на себе ці обов’язки. Договірне представництво може бути засноване і на трудових правовідносинах і може здійснюватися постійним працівником підприємства (наприклад, юрисконсультом). В цьому випадку підставою представництва служить трудовий договір між підприємством і його працівником.

Коло осіб, які можуть брати участь у процесі як договірні представники, досить широкий. Договірними представниками можуть бути, наприклад, адвокати; юрисконсульти й інші штатні працівники організацій — у справах цих організацій; один зі співучасників за дорученням інших співучасників.

Найчастіше представниками в суді є адвокати. Адвокати — це особи, які мають спеціальні знання в галузі права і практичний досвід ведення справ у суді, для яких захист і надання допомоги в захисті прав, свобод та інтересів інших осіб — професійне заняття. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру» адвокатура України є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Як договірний представник підприємства, установи або організації може виступати будь-який її штатний працівник, уповноважений на ведення справи в суді. У тих випадках, коли організація доручає захист своїх прав одному з працівників, ураховується його обізнаність, компетентність у справі, що є предметом судового розгляду. Від імені юридичних осіб у суді як представники виступають і юрисконсульти, які, як і адвокати, мають спеціальні знання в галузі права і надають кваліфіковану допомогу своїм організаціям.

Законне представництво. Поява терміна «законне представництво » пояснюється тією обставиною, що особа через свою недієздатність або обмежену дієздатність не може за допомогою власного волевиявлення обрати собі представника, і тому його визначає закон.

Підставами законного представництва є: 1) факт походження дітей від батьків, засвідчений у встановленому законом порядку;

2) факт усиновлення дітей; 3) адміністративний акт про призначення опіки або опікування; 4) інші передбачені законом підстави.

Законними представниками в суді виступають батьки, усинов-лювачі, опікуни, піклувальники. Ці особи мають повноваження представників через закон. Так, відповідно до ст. 39 ЦПК України права, свободи й інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їх батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. Права, свободи й інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати в суді відповідно їх батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена.

Повноваження представника у цивільному процесі

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України процесуальний представник має право вчиняти всі процесуальні дії, що й особа, інтереси якої він представляє.

Таким чином, повноваження представників можна поділити на два види: загальні та спеціальні.

До загальних повноважень належать: право знайомитися з матеріалами справи, робити з них виписки, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання і відводи, давати усні та письмові пояснення суду, подавати свої доводи, міркування стосовно питань, що виникають під час судового розгляду тощо.

Спеціальні повноваження передбачені в ст. 31 ЦПК України, а саме: зміна підстави або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, відмова від позову, визнання позову повністю або частково, пред’явлення зустрічного позову, укладення мирової угоди, оскарження рішень суду, вимога виконання судових рішень.

Практичне значення поділу повноважень судового представника на загальні і спеціальні полягає в тому, що реалізація законним представником спеціальних повноважень від імені та в інтересах недієздатних, обмежено дієздатних, а також безвісно відсутніх осіб поставлена під контроль органів опіки та піклування [3, с. 84]. Що ж стосується випадків договірного представництва, то право судового представника на здійснення процесуальних дій розпорядницького характеру може бути обмежене в довіреності або договорі, в той час як обмежити загальні повноваження представника неможливо, оскільки вони є невід’ємною складовою його процесуального статусу особи, що бере участь у справі (ст. 27 ЦПК).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 42 ЦПК України повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені такими документами:

1) довіреністю фізичної особи;

2) довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника;

3) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

Довіреність фізичної особи має бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.

Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи.

Повноваження адвоката як представника також можуть бути посвідчені ордером, виданим відповідним адвокатським об’єднанням, або договором. До ордера адвоката обов’язково додається витяг із договору, де зазначено повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

Повноваження представника припиняється разом із закриттям провадження у справі, ухваленням рішення суду, якщо представник позбавлений права оскарження рішення суду в апеляційному чи касаційному порядку.

Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначені ст.ст. 248-250 ЦК України. Так, відповідно до ст. 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняють у разі: закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видала; відмови представника від здійснення дій, визначених довіреністю; припинення юридичної особи, що видала довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність; смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності; смерті особи, на ім’я якої видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

Також представництво за довіреністю припиняється в разі: скасуванням довіреності (ст. 249 ЦК України); відмови представника від учинення дій, які були визначені довіреністю (ст. 250 ЦК України).

Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової або усної заяви, зробленої у судовому засіданні.