35. Поняття цивільно-правової відповідальності. Підставицив-пр. Від. Форми.

Поняття цивільно-правової відповідальності

Передусім нагадаємо, що існують 2 різних підходи до розуміння відповідальності, суть яких полягає в тому, що юридична відповідальність, в тому числі й цивільно-правова, тлумачиться як відповідальність за минулі вчинки (ретроспективна відповідальність) або як відповідальність за майбутню поведінку (проспективна або позитивна відповідальність).

Не зупиняючись детально на всіх аспектах пов'язаної з цим дискусії, зазначимо лише, що більш вірною уявляється точка зору, згідно з якою поділ юридичної відповідальності на позитивну і негативну (проспективну і ретроспективну) не відповідає її природі. Підґрунтям юридичної відповідальності є правова оцінка, а підґрунтям позитивної відповідальності є оцінка моральна. Тому такий поділ, в цілому, є не зовсім точним.

Ґрунтуючись на таких міркуваннях, цивільно-правову відповідальність слід розуміти як відповідальність ретроспективну, тобто як відповідальність за вчинене правопорушення.

Щодо визначення цивільно-правової відповідальності та її характерних ознак, в юридичній літературі вже багато років точиться дискусія.

Зокрема, поняття цивільно-правової відповідальності нерідко пов'язують з санкцією за правопорушення. У найбільш загальному вигляді цю позицію можна сформулювати так: цивільно-правова відповідальність - це санкція (реалізація санкції) за порушення цивільного законодавства (О. Йоффе).

Однак тут увага загострюється на зовнішній стороні. Але у визначенні має бути відображена й суть відповідальності, й особливості реалізації санкції. Адже до заходів відповідальності можуть бути віднесені не всі санкції, а тільки деякі з них, що відповідають певним вимогам. Суть юридичної відповідальності взагалі і цивільно-правової відповідальності, зокрема, полягає в тому, що вона є застосуванням до правопорушника передбаченого санкцією правової норми заходу державного примусу.

Разом з тим не будь-яка реалізація санкції, не будь-який державний примус підпадає під поняття цивільно-правової відповідальності.

Особливостями цивільно-правової відповідальності є:

1) державний примус, який відрізняє юридичну відповідальність від інших видів соціальної відповідальності (наприклад, моральної);

2) крім державного примусу, який характеризує право загалом, типовими для відповідальності є несприятливі наслідки, що настають для її суб'єкта (в цивільному праві це, як правило, наслідки майнового характеру, майнові втрати, наприклад, відшкодування збитків, стягнення неустойки тощо);

3) державний і суспільний осуд порушника за порушення норм, встановлених державою, який дозволяє відмежувати відповідальність від інших випадків настання несприятливих наслідків.

Не рідше ніж з категорією "санкція", юридична відповідальність пов'язується з категорією "обов'язок". Наприклад, підкреслюється, що відповідальність слід вважати обов'язком, що примусово виконується, який вже існував раніше, або знову виник внаслідок правопорушення. Такий зв'язок здається цілком обґрунтованим, однак потребує уточнення. Очевидно, під відповідальністю слід розуміти не будь-який обов'язок, що існує у звичайному відношенні, а обов'язок, що виникає вже після порушення, тобто той, який існує в так званому охоронному правовідношенні.

Істотними особливостями такого обов'язку є те, що на відміну від звичайного обов'язку, сформульованого в законі або договорі, обов'язок-відповідальність покладається на порушника, він сформульований в санкції правової норми або в договорі - в тих його пунктах, де передбачені наслідки невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання. Таким чином, відповідальність - це новий, додатковий обов'язок, що є вторинним щодо первинного обов'язку, не виконаного внаслідок правопорушення; цей новий обов'язок полягає нерідко в необхідності зазнання обтяжень і обмежень, що покладаються додатково до обов'язків, що вже існують. Саме в покладанні такого додаткового обов'язку, що є покаранням, виражається державний осуд особи, яка вчинила правопорушення.

Вище йшлося про те, що юридична відповідальність полягає в реалізації санкції. Стосовно цивільно-правової відповідальності, необхідним є деяке уточнення. Воно полягає в тому, що, говорячи про неналежне виконання зобов'язання як про протиправну дію з боку боржника, необхідно мати йа увазі, що йдеться не лише про порушення останнім норми права, але і суб'єктивного права кредитора. Звідси випливає, що санкція застосовується як за порушення норми права, так і за порушення суб'єктивного права іншої особи. При цьому слід мати на увазі, що в цивільному праві застосування санкції для захисту суб'єктивного права управомоченої особи не завжди пов'язане з відповідальністю. Наприклад, якщо майно вилучається з чужого незаконного володіння в примусовому порядку, то має місце санкція, що застосовується за вчинене правопорушення. Разом з тим таку санкцію не можна вважати відповідальністю, тому що вона не пов'язана з якимись позбавленнями для порушника, в якого вилучається річ, що йому не належить. Тому для цивільно-правової відповідальності слід особливо підкреслити, що вона є не просто санкцією за цивільне правопорушення, а таким заходом, який спричиняє певні втрати майнового характеру, тобто спрямовано діє на майнову сферу правопорушника.

З урахуванням названих ознак відповідальність в цивільному праві визначається як правовідношення, що виникає у зв'язку з порушенням встановленого договором або законом обов'язку, що має змістом покладання на особу, винну в учиненні цивільного правопорушення, негативних майнових наслідків.

Ведучи мову про ознаки цивільно-правової відповідальності як одного з видів юридичної відповідальності взагалі, необхідно детальніше зупинитися на такій її особливості, що вона за своїм характером є заходом державного примусу. У зв'язку з цим слід зазначити, що в цивілістичній літературі широко обговорювалося раніше і сьогодні не втратило своєї актуальності питання про те, чи є заходом цивільно-правової відповідальності, наприклад, добровільне відшкодування боржником збитків, що виникли у кредитора внаслідок невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання. Це питання можна віднести і до добровільної сплати неустойки за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Логіка міркувань противників того, щоб віднести добровільне відшкодування збитків або добровільну сплату неустойки до заходів відповідальності, приблизно така: юридична відповідальність пов'язана з осудом і державним примусом щодо правопорушника. Якщо останній виконує обов'язок відшкодувати збитки добровільно, то немає примусу з боку держави, а отже, немає і державного осуду (С. Пратусь).

Однак цьому можна протиставити зауваження Г. Матвєєва, який зазначав, що момент осуду правопорушення завжди проходить подвійну стадію: абстрактну, коли держава засуджує той або інший тип поведінки в законі, і конкретну, за якої суд під імені держави висловлює осуд за вчинення правопорушення стосовно певної особи. Тому навіть за добровільного відшкодування збитків або сплати неустойки з боку держави присутній осуд.

Традиційно в юридичній літературі виділяють 3 функції цивільно-правової відповідальності: превентивну (виховно-запобіжну), репресивну (каральну) і компенсаційну. Деякі цивілісти при цьому вважають каральну функцію такою, що невластива цивільно-правовій відповідальності. Такий підхід уявляється невиправданим, оскільки цивільно-правова відповідальність, як і практично будь-яка інша, виконує всі зазначені функції. Наприклад, у випадку, коли на боржника, винного в невиконанні зобов'язань, покладається обов'язок відшкодувати кредитору збитки, що виникли у нього, цей обов'язок відшкодування має потрійний вплив.

По-перше, кредитору відшкодовується збитки, тобто виконується компенсаційна функція По-друге, оскільки компенсація відбувається за рахунок несправного боржника, тим самим карається правопорушник, тобто має місце покарання. Нарешті, факт покладення обов'язку відшкодування збитків, що були результатом винного правопорушення, спричиняє виховний вплив на самого правопорушника, а також на інших, схильних до правопорушень осіб.

Однак те, що цивільно-правовій відповідальності властиві всі три функції, зовсім не означає, що вони притаманні їй рівною мірою. Оскільки цивільно-правова відповідальність застосовується, передусім, у сфері майнових відносин, компенсаційна функція є в ній провідною.

Підстава цивільно-правової відповідальності

Як випливає з визначення, характерних ознак і самої суті, цивільно-правова відповідальність застосовується до осіб, винних у вчиненні цивільного правопорушення. Тому згідно з поширеною в юридичній літературі думкою, загальною і єдиною підставою юридичної відповідальності є наявність складу правопорушення

Висловлюються різні точки зору щодо поняття, суті й складу правопорушення. Зокрема, при визначенні поняття правопорушення нерідко головна увага звертається на те, що воно є порушенням правової заборони. Недоліком такого визначення є те, що воно загострює увагу на активних протиправних діях і не враховує протиправне невиконання обов'язку, що уже існує, наприклад, у договірних зобов'язаннях. Тому таке визначення прийнятне для кримінального, адміністративного права. Що стосується цивільного права, то таке тлумачення правопорушення придатне лише для випадків заподіяння шкоди.

Цей же недолік властивий і тлумаченню правопорушення як юридичного факту. У цьому випадку правопорушення визначається як юридичний факт, що становить винне протиправне діяння деліктоздатної особи. Тут слушно підкреслюється, що воля особи спрямована не на виникнення правовідношення, а на порушення права, але вже саме здійснення неправомірної дії є юридичним фактом, на підставі якого виникають відповідні правовідносини.

Разом з тим таке визначення також орієнтоване, насамперед, на характеристику відповідальності за позадоговірне правопорушення - делікт. Отже, за його межами залишається питання про співвідношення правомірного юридичного факту - договору, що спричинив головне зобов'язання, і неправомірної дії (часто - бездіяльності), пов'язаної з невиконанням або неналежним виконанням договірного зобов'язання, яка тягне відповідальність.

Тому стосовно відповідальності за порушення зобов'язань, вірніше говорити про те, що вона настає за вчинення цивільного правопорушення, котре виступає тут як суспільно небезпечна поведінка.

Для конкретизації визначення правопорушення необхідна характеристика його складу, тобто сукупності елементів, ознак, умов, які й утворюють у сукупності правопорушення.

Слід відзначити існування 2 підходів до визначення складу правопорушення: загальнотеоретичного і цивілістичного.

Для загальнотеоретичного підходу характерним є включення до складу правопорушення таких 4 елементів: об'єкт, суб'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона правопорушення. Були спроби так само визначати і склад правопорушення в цивільному праві, однак вони не отримали в науці й практиці широкої підтримки.

Цивільно-правовий підхід до визначення складу правопорушення полягає в тому, що в нього включають 4 умови цивільно-правової відповідальності: шкода, протиправні дії правопорушника, причинний зв'язок між протиправною дією і шкодою, вина правопорушника.

Разом з тим слід зазначити, що в сучасній цивілістичній літературі немає категоричного розмежування й тим більше протиставлення двох названих підходів. Зокрема, ще в 1958 р. С. Алєксєєв пропонував визначати склад цивільного правопорушення, виходячи із загальнотеоретичних положень, включаючи в нього об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону.

Однак слід мати на увазі, що на відміну, наприклад, від кримінального права, в цивільному праві об'єкт і суб'єкт правопорушення тлумачаться однозначно. Об'єкт - це суспільне відношення, врегульоване нормами цивільного права, а суб'єкт - учасники правовідносин1.

Набагато складнішим є аналіз об'єктивної і суб'єктивної сторони цивільного правопорушення

Першою з об'єктивних підстав відповідальності, очевидно, має бути названа наявність шкоди. У літературі зазначалося, що ця підстава має місце, як правило, при відповідальності в формі відшкодування збитків. Однак уявляється, що наявність шкоди є найважливішою умовою відповідальності в будь-якому випадку, навіть тоді, коли збитків немає.

Суперечності в такому твердженні немає, оскільки поняття шкоди ширше, ніж поняття збитків. Так, під збитками відповідно до ст. 22 ЦК розуміються витрати, що зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також неотримані кредитором прибутки, які він отримав би, якби зобов'язання було виконане боржником.

Звідси випливає, що поняттям збитків не охоплюються випадки заподіяння шкоди, що не підпадають під перелік, наведений в цій нормі. Тож категорія збитків не охоплює поняття шкоди як підстави цивільно-правової відповідальності.

У літературі вже давно відзначалося існування і такого виду шкоди, як моральна шкода. І якщо раніше до цієї ідеї ставилися насторожено, то останніми роками відношення до відшкодування моральної шкоди змінилося в позитивну сторону. Відповідальність у таких випадках передбачена законодавством, наприклад, за зобов'язаннями із завдання шкоди, у відносинах із захисту прав споживачів та ін.

Таким чином, наявність шкоди як поєднання моральної шкоди і збитків є однією з підстав відповідальності, елементом об'єктивної сторони правопорушення.

У конкретному правопорушенні може бути той або інший вид шкоди, але така умова є завжди. Це випливає з самого поняття правопорушення, яке, як зазначалося, є суспільно шкідливим діянням. Якщо немає шкоди, то немає і правопорушення.

Разом з тим можливе завдання шкоди, яке не є протиправним. Наприклад, правомірним буде завдання шкоди нападнику за необхідної оборони або в стані крайньої необхідності. У цих випадках про правопорушення не йдеться.

Таким чином, протиправність є необхідним елементом правопорушення.

Специфікою її в цивільному правопорушенні є те, що протиправною є як дія, що порушує закон, так і порушення умов договору, укладеного між сторонами. У зв'язку з цим можна відзначити і другу особливість розуміння протиправності як елементу правопорушення в цивільному праві. Вона полягає в тому, що, якщо для деліктних зобов'язань (зобов'язань із завдання шкоди) характерними є протиправні дії, то в договорах нерідко протиправною є саме бездіяльність. Наприклад, протиправним є невиконання дій за договором про надання послуг. Протиправна бездіяльність може полягати також в непереданні проданої речі, непостачанні товару, невиконанні обов'язків про передачу внеску до статутного фонду тощо.

Однак, взяті окремо, протиправність дій і виникнення шкоди можуть і не складати елементів єдиного правопорушення. Наприклад, продавець поставив частину товару з недотриманням умов про його якість. Протиправність, безумовно, має місце. Однак до подання претензії про поставку неякісного товару, вся партія була знищена внаслідок пожежі, що виникла за невстановленою причиною. Покупець зазнав значних збитків. Природно, виникає питання: чи має нести постачальник перед покупцем відповідальність і якщо має, то в якій частині?

Відповідь на це питання можлива тільки після виявлення тієї обставини, якою мірою протиправні дії продавця пов'язані зі шкодою, що виникла у покупця, тобто після відповіді на питання, чи є причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, що настала у потерпілого.

Отже, третім елементом об'єктивної сторони цивільного правопорушення є причинний зв'язок між протиправною дією (бездіяльністю) правопорушника і шкодою, що настала.

Під причинним зв'язком зазвичай мають на увазі такий взаємозв'язок, що об'єктивно існує між явищами, за якого одне з них з необхідністю породжує інше. При цьому йдеться про безпосередній, прямий зв'язок, не спотворений іншими діями. Відшкодуванню підлягають тільки прямі збитки (непрямі збитки не відшкодовуються). Зазвичай судова практика виходить з презумпції, що збитки, які виникли у кредитора у зв'язку з порушенням договору боржником, перебувають у прямому причинному зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Разом з тим враховується та обставина, що збитки можуть бути завдані дією непереборної сили (обставин, настання яких боржник не міг запобігти, бо це вище його можливостей), випадку (обставин, настання яких боржник не міг передбачити і тому не запобіг).

Як зазначалося, в сукупності 3 вказаних елементи утворюють об'єктивну сторону складу правопорушення.

Крім того, умовою цивільно-правової відповідальності є такий елемент складу цивільного правопорушення, як вина, котра тлумачиться як психічне ставлення правопорушника до своєї протиправної поведінки та її наслідків.

Вина як умова відповідальності прямо згадується у ст. 614 ЦК, згідно з якою особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність лише за наявності вини, якщо інше не встановлено законом. Відсутність вини доводиться особою, що порушила зобов'язання, тобто в цивільному праві діє презумпція вини.

Аналізуючи текст наведеної норми, можна зробити такі висновки.

По-перше, відповідальність за вину є загальним правилом, винятки з якого можуть бути встановлені як угодою сторін, так і законом. Прикладом відповідальності за дії третіх осіб (тобто коли відсутня власна вина) є ст. 618 ЦК, яка передбачає, що у разі покладання виконання зобов'язання на третю особу, відповідальність за його невиконання або неналежне виконання несе сторона за договором, якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

По-друге, вина можлива у формі наміру (умислу) або необережності. Але тут слід зазначити, що для договірної відповідальності вина у формі умислу нехарактерна. Хоч останнім часом зустрічаються і випадки навмисного невиконання зобов'язань: наприклад, продавець отримує передоплату, явно не маючи наміру передавати покупцеві майно, і після закінчення терміну договору повертає отриману суму. За умови відсутності в договорі відповідного застереження щодо індексації, такий прийом може дати порушнику відчутну вигоду. Вихід з такої ситуації полягає в установленні в договорі достатньо ефективної неустойки за його невиконання.

Іноді невиконання або неналежне виконання зобов'язання є наслідком винної поведінки обох сторін (змішана вина). У цьому випадку суд відповідно до ступеню вини кожної з них зменшує розмір відповідальності боржника. Відповідальність боржника зменшується також в разі, якщо кредитор навмисно чи з необережності сприяв збільшенню розміру збитків або не вчинив дій, необхідних для їх зменшення.

Зазначені елементи утворюють у сукупності склад цивільного правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності.

Разом з тим можливе застосування заходів відповідальності і за неповного, "усіченого" складу правопорушення за відсутності вини боржника, збитків кредитора тощо.

Форми цивільно-правової відповідальності за невиконання зобов'язань

Слід зазначити, що як щодо визначення видів відповідальності, так і щодо встановлення її форм єдності в юридичній літературі немає.

Так, поширеною є точка зору, згідно з якою відповідальність за порушення договірних зобов'язань існує в 2 формах: у формі стягнення збитків і у формі неустойки.

У інших випадках класифікація форм відповідальності наводиться за іншими підставами. Так, виділяють 2 основні форми відповідальності, на підґрунті яких існує третя (комбінована).

Перша основна форма полягає в покладанні на винного правопорушника обов'язку з передачі майна, сплати грошей тощо. При цьому характерними рисами такого покладання є те, що воно є додатковим обтяженням і має безеквівалентний характер.

Друга основна форма полягає у позбавленні правопорушника права, що йому належить.

Змішана форма містить в собі компоненти перших двох основних форм.

Зупинимося коротко на недоліках двох наведених концепцій. Перша з них не вичерпує всі можливі форми відповідальності. Незрозуміло, наприклад, чому з усіх форм забезпечення зобов'язань має виділятися саме неустойка як форма відповідальності, і чому сюди не можна віднести поруку, щодо якої законодавець згадує про відповідальність в тексті ст. 554 ЦК?

Щодо другої з наведених точок зору, то, очевидно, що вона є спробою згрупування різних форм відповідальності. Крім того, приклади, якими ілюструються її положення (нетрудові прибутки, спекулятивні правочини тощо), не повною мірою враховують зміни в житті суспільства і сьогодні важко прогнозувати, наскільки актуальними вони будуть найближчим часом.

Більш вдалим уявляється розподіл форм відповідальності на загальні і спеціальні.

Загальною формою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань є обов'язок боржника відшкодувати збитки, заподіяні правопорушенням кредитору. Ця форма відповідальності застосовується у випадках невиконання будь-якого договірного зобов'язання, внаслідок чого вона і розглядається як загальна категорія. Однак для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності в формі відшкодування збитків необхідно, щоб ці збитки виникли. Якщо вони відсутні, застосовуються спеціальні форми відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, до яких відносять стягнення неустойки (штрафу, пені), втрату завдатку і різні санкції, що застосовуються в зобов'язаннях окремих видів.

Тут слід зазначити, що оскільки стягнення збитків, які виникли внаслідок порушення договору, є загальною формою відповідальності, то відповідне правило безпосередньо передбачене в законі " (ст. 611 ЦК). Навіть якщо сторони в договорі не передбачили такий [ захід відповідальності, то застосування його є можливим і обґрунтованим.

Отже, стягнення збитків можливе незалежно від спеціальної згадки про це в договорі. Проте як свідчить практика укладення договорів між громадянами і комерційними структурами, а також між громадянами і державними організаціями, якщо згадка про таку форму відповідальності й міститься в розділі договору про відповідальність сторін, то частіше за все це положення формулюється таким чином: "У випадку виникнення збитків у однієї з сторін договору з вини іншої сторони, винний відшкодовує збитки в обсязі, порядку і на умовах, передбачених чинним цивільним законодавством".

Що стосується спеціальних форм відповідальності, то до них, насамперед, слід віднести деякі способи забезпечення зобов'язань, передбачені главою 49 ЦК. Серед таких способів називають неустойку, заставу, поруку, гарантію, притримання, завдаток (ст. 546 ЦК). Виникає питання: чи всі вони можуть бути віднесені до заходів відповідальності? Адже у главі 51 ЦК, крім відшкодування збитків, згадується лише неустойка.

Очевидно, що не тільки неустойка, але і відшкодування збитків поручителя, і втрата завдатку є за своїм характером заходами відповідальності, оскільки кожен з них відповідає ознакам цивільно-правової відповідальності, названим раніше. Що ж до тієї обставини, що у главі 51 ЦК названа тільки неустойка, то викликане це, передусім, бажанням законодавця дати орієнтири практиці для визначення співвідношення відшкодування збитків і неустойки.