1. Походження грошей. Роль держави у творенні грошей.

Основні концепції походження грошей: --раціоналістична – поява грошей пов‘язана з тим, що вони виявились як результат угоди між людьми, з метою зручного обміну товару. Пізніше казали, що гроші появились як продукт створений державою; --еволюційна – гроші з‘явилися в результаті розвитку суспільства, товарного обміну, виробництва.

На найнижчих щаблях економічного розвитку, коли виробники тільки почали одержувати надлишки продуктів своєї праці і хотіли їх обміняти, зробити це було досить складно: бажання двох суб’єктів ринку щодо обміну споживними вартостями не збігалися. Поступово учасники обміну впевнювалися в тому, що серед продуктів, котрі обмінюються на ринку, є такий, попит на який найбільший, тобто він має найвищу споживну вартість. Цей продукт завжди можна легко обміняти на необхідне в даний момент благо.

Стихійне закріплення за одним із товарів ролі загального еквівалента означало, власне, появу грошей в їх найпростішому вигляді. Вони вже могли виконувати висхідні, базові грошові функції — засобу вимірювання вартості та засобу обігу.

Завдяки своїй суспільній природі і надзвичайно важливій економічній та соціальній ролі гроші і держава існують у тісному взаємозв’язку і взаємовпливі.

Із закріпленням ролі грошей за дорогоцінними металами втручання держави у створення грошей помітно посилилось. Вона взяла на себе зобов’язання надавати грошам точно визначену форму (монета), установила контроль за виробництвом грошей (чеканка монет, фіксація проби металу, контроль вмісту дорогоцінного металу в монетах), організувала боротьбу із фальшуванням монет тощо.

Ще більшою стала роль держави у функціонуванні грошей після демонетизації золота. Вона визначає не тільки форму грошей, а й їх вартість, регулюючи насамперед масу грошей в обороті. Завдяки зусиллям держави, передусім її центрального банку, звичайні клаптики паперу чи прості записи в бухгалтерських книгах банків набули здатності виконувати функції і роль грошей.

2. Сутність грошей. Гроші як гроші і гроші як капітал.

Гроші – особливий товар, що виконує роль загального еквіваленту. Г. – явище суспільне , вони є форма суспільних відносин, які виникають з приводу обміну продуктами праці, що ґрунтуються на принципі еквівалентності. Г. виконують специфічну суспільну функцію. Вони є посередником при обміні товарів. Г як Г – цільове призначення грошей забезпечити покупку. Г виступають як простий посередник при обміні товарів. Ці Г забезпечують реалізацію отриманого доходу (ЗП, стипендія). Г як капітал – Г, що здатні приносити доход самі по собі. Головна мета обігу Г як капіталу є не нова споживча вартість, а додана вартість Г використовується для отримання прибутку.

3. Еволюція форм грошей. Причини та значення демонетизації золота.

Еволюція форм Г відбувалася в напрямі від повноцінних грошей до неповноцінних, якими є сучасні Г. Повноцінними були гроші, що мали внутрішню реальну вартість, адекватну вартості товару, який виконував функцій грошей, чи вартості того матеріалу, з якого гроші були виготовлені, Ex: золоті і срібні монети. Неповноцінними є гроші, які набувають своєї вартості виключно в обігу. При цьому вона може істотно відхилятися від вартості того матеріалу, з якого виготовлені(банкноти, депозитні та електронні гроші). Між періодами використання повноцінних і неповноцінних грошей знаходиться епоха використання змішаних форм. Початковою висхідною формою грошей були товарні гроші. Спочатку це були предмети першої необхідності – худоба, сіль, зерно тощо. На зміну предметам першої необхідності в ролі грошей поступово прийшли предмети розкоші (перли, хутра інші дорогоцінні вироби). Слідуючим етапом був етап панування металевих грошей. Спочатку у вигляді брусків металу, а потім у вигляді монети. Але через деякий час виникла необхідність заміни повноцінних грошей (металевих) на неповноцінні (кредитні гроші). Цей процес називається демонетизацією золота. Цьому сприяло ряд чинників: золото і срібло має високу питому вартість і одночасно є відносно м’яким металом, що призводить до значного зношування в процесі обігу; невеликі запаси золота не дозволяли забезпечувати потреби обігу в умовах зростання товарообумовлених операцій; золото – дорогий засіб обігу. Отже, на зміну повноцінним грошам прийшли кредитні гроші. Кредитні гроші – неповноцінні гроші, які виникли на основі розвитку кредитних відносин і емітуються відповідно до потреб обороту в грошах. К. Г. поділялися на паперові – це нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавчо обов’язковими до приймання у всі види платежів. Паперові гроші бувають: розмінні банкноти яких зараз в обігу немає, казначейські білети – зобов’язання уряду, білонна монета або розмінна – виготовлена з металу, нерозмінні банкноти – банкноти ЦБ і основна форма існування паперових грошей сьогодні. Депозитні гроші : трансакційні чекові депозити, строкові вклади, електронні депозити. Квазі-гроші (майже гроші) – довгострокові вклади, векселі, чеки, інші фінансові інструменти.

4. Поняття неповноцінних грошей та характеристика їх різновидів - паперових і кредитних грошей. .Переваги кредитних грошей перед паперовими.

Неповноцінними є гроші, які набувають своєї вартості виключно в обігу. При цьому вона може істотно відхилятися від вартості того матеріалу, з якого виготовлені. Основними формами є білонна монета, паперові гроші (казначейські зобов’язання), банківські зобов (банкноти), депозитні вклади, квазі-гроші. Вони використовуються як гроші бо економічні контрагенти вірять, що їх можна використати для своїх майбутніх платежів. Кредитні гроші – неповноцінні гроші, які виникли на основі розвитку кредитних відносин і емітуються відповідно до потреб обороту в грошах. Основні форми кредитних грошей є паперові гроші, монета, депозитні гроші, електронні гроші. Залежно від статусу емітента виділяють казначейські та банківські гроші. Паперові – це нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавчо обов’язковими до приймання у всі види платежів. Банківські гроші – неповноцінні знаки вартості, які емітуються банками на основі кредитування реальної економіки. Їх випуск пов’язується з потребами обороту причому забезпечується їх вилучення і підтримується стабільна вартість. Депозитні гроші – різновид банківських грошей, які існують у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб’єктів в банках. Використовуються для платежів у безготівковій формі. Приводяться в рух за допомогою чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо. Електронні гроші – різновид депозитних грошей коли переказування грошових сум по рахунках у банках здійснюється автоматично з допомогою комп’ютерних систем за безпосередніми розпорядженнями власників поточних рахунків. Носієм електронних грошей є пластикова картка – іменний грошовий документ, що видається банкам власнику поточного рахунку і дає можливість йому оплатити через комп’ютерні мережі свої покупки і погасити борги переказом грошей без застосування готівки. Квазі-гроші – специфічні грошові форми, в яких грошова суть істотно послаблена і істотно відхиляється від стандартних форм. Формами є чек та вексель.

5. Різновиди сучасних кредитних грошей. Характеристика банкноти, "класична" і сучасна банкнота. Депозитні та квазігроші.

Кредитні гроші – неповноцінні гроші, які виникли на основі розвитку кредитних відносин і емітуються відповідно до потреб обороту в грошах. Основні форми кредитних грошей є паперові гроші, монета, депозитні гроші, електронні гроші. Залежно від статусу емітента виділяють казначейські та банківські гроші. Банкнота – простий вексель емісійного банку. Характерними ознаками класичної банкноти: випуск її емісійним банком замість комерційних векселів, об.обмін на золото за першою вимогою власників, подвійне забезпечення: золото - золотим запасом банку і товарне -комер. векселями, які перебували у портфелі банку. Подвійне забезпечення гарантувало їй надійність, сталу вартість, надійний обіг та високу еластичність обігу. Через забезпечення комерційними векселями досягалося саморегулювання обігу банкнот. Так було до 1933 року, коли банкнота втратила золоте забезпечення і свою кінцеву гарантію сталості вартості - розмін на золото. До того ж в сучасних умовах зазнав деформації механізм автоматичного регул. Емісії банкнот на основі вексельного забезпечення. Поряд з комерційними стали використовуватися казначейські векселі та облігацій держ. позик для забез. випуску банкнот. Головні її ознаки та переваги в тому, що на покриття витрат держави вона випускається через кредитування під боргові зобов.казначейства. Це значить ,що держава може брати участь в емісійному механізмі на рівні з комерційними підприємствами, якщо зможе погасити свої борги емісійному банку Центральний банк через регулювання портфелю цінних паперів може впливати на масу банкнот. Депозитні гроші – різновид банківських грошей, які існують у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб’єктів в банках. Використовуються для платежів у безготівковій формі. Приводяться в рух за допомогою чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо. Квазі-гроші – специфічні грошові форми, в яких грошова суть істотно послаблена і істотно відхиляється від стандартних форм. Формами є чек та вексель

6. Вартість грошей. Чинники, що обумовлюють вартість неповноцінних грошей. Форми прояву вартості грошей.

Коли гроші були повноцінними вони мали споживну та мінову вартість. Тобто їх вартість визначалася вартістю матеріалу, з якого вони виготовлені. Їх купівельна спроможність могла відхилятися від реальної, але незначно. Зараз, коли функціонують неповноцінні знаки вартість їх є лише міновою. Внутр. реальної вартості сучасні гроші не мають.

Сучасна світова економічна думка розрізняє два аспекти в питанні про вартість грошей: вартість грошей як грошей та вартість грошей як капіталу. Гроші як капітал набувають своєї вартості під впливом попиту і пропозиції, і виступає вона у формі процента.

Вартість грошей як грошей формується безпосередньо у сфері їх обігу, де гроші обмінюються на реальні блага, а вартість їх набуває форми купівельної спроможності. Якщо збіл-ся маса грошей в обігу – збільшується і платоспроможність населення та господарюючих суб’єктів. Внаслідок цього ростуть і ціни, що призводить до зменшення мінової вартості грошей. Якщо підвищується виробництво товарів, а маса грошей в обігу залишається незмінною то ціни на товари в таких умовах будуть зменшуватися. Таким чином вартість грошей залежить від зміни ціни і визначається купівельною спроможністю грошей.

Купівельна спроможність грошей - це кількість товару яку можна придбати на одну грошову одиницю.

7. Функція грошей як міри вартості.

Гроші як міра вартості – гроші виражають вартість товарів, шляхом надання їм кількісного виразу у вигляді ціни.

З початком централізованого карбування монет державами виник масштаб цін. В умовах обігу справжніх грошей масштаб цін як вагова кількість грошового металу, прийнятого за грошову одиницю був складовою функції міри вартості і доповнював її призначення виражати вартість товарів. В сучасних умовах механізм дії масштабу цін як інструменту виміру грошової ціни діє не окремо від визначення вартості, а одночасно з ним, як один процес, оскільки еквівалентна вартість товару уже виражена в грошових одиницях. Тому роль масштабу цін ніби поглинута мірою вартості. Рівень цін на товари зумовлює і масштаб цін для нових товарів а не навпаки, як це було за золотого стандарту.

Функції міри вартості: гроші використовуються не тільки для визначення товарів, а також для визначення показників на макро та мікро рівні. Функцію міри вартості гроші виконують ідеально, тобто при визначенні ціни товарів чи наданні кількісного виразу економічним процесам наявність грошей необов‘язкова.

8. Функція грошей як засобу обігу.

Виконуючи функцію засобу обігу гроші виступають посередником в обміні товарів, які відбуваються за схемою ТГТ‘. Завдяки тому, що цю формулу можна поділити на дві частини, то грошовий обіг паперових грошей має переваги в порівнянні з бартерним обміном, який являється альтернативою грошам. Важливою ознакою грошей як засобу обігу є те, що вони являють собою реальне втілення мінової вартості: продавець віддає свій товар покупцеві і взамін одержує гроші. Гроші як засіб обігу забезпечують перебіг товарів від виробника до споживача, після чого товари виходять зі сфери обігу. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб’єкта до іншого.

Альтернативою грошам являється раціонування - використання купонів, карток замість грошей. Грошовий обіг підпорядковується основному закону грошового обігу MV=PQ .

У сучасних умовах використання грошей як засобу обігу здійснюється переважно в роздрібній торгівлі, при наданні послуг населенню, в міжнародній торгівлі та ін. Про те поступово сфера використання цієї функції звужується завдяки проникненню кредитних відносин.

9. Функція грошей як засобу платежу.

Гроші як засіб платежу – гроші обслуговують погашення боргових зобов’язань які виникають між фізичними і юридичними особами. Основою для дії цієї функції являється купівля-продаж товарів та надання послуг з відстрочкою платежу. Гроші перебувають весь час в обігу як і в функції “засоби обігу”. Як засіб платежу гроші мають ширшу сферу використання. Вони використовуються не тільки для обслуговування товарообігу, а також і для погашення інших боргових зобов‘язань (сплата податків, комунальні платежі).

Ф-я ЗП забезпечує ширші можливості для підприємств, ніж ф-я засобу обігу, оскільки знімає з нього обмеження, які створює суто еквівалентний обмін у разі негайної оплати товарів (Т-Г), розширює маневреність коштами, дає можливість здійснити платежі шляхом заліку зустрічних зобов’язань, що сприяє економії грошових коштів та прискоренню обігу капіталу тощо. Водночас в цій ф-ї міститься загроза неплатежу.

10. Функція грошей як засобу нагромадження вартості.

Засіб нагромадження – це функція в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення. Стало можливим коли товаровиробник зміг частину виручки відкладати на майбутнє. Спочатку була одна ціль - зберегти вартість, тобто втілити в брусках дорогого металу, щоб зберегти на випадок соціальних потрясінь. У такій формі абстрактне багатство називалося скарбом. З розвитком тов. виробництва і грошових відносин урізноманітнювалися цілі нагромадження скарбу. Замість ховати стало модно демонструвати - естетична форма багатства, втілена в прикрасах, створення резерву платіжних засобів надало багатству відтворювального характеру і зорієнтувало на заб. зростання прибутку. Товаровиробники стали нагром. для розширення виробництва й одержання додаткового прибутку. З розвитком змінювалися і форми, від золота, срібла до паперових, депоз, електрон. Проте державні запаси золота офіційно включаються до золотовалютних резервів країни і слугують резервом світових грошей.

11. Функція світових грошей.

Світові гроші – це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. Виділення функції світових грошей зумовлене особливостями руху вартості на світовому ринку, які визначаються поділом цього ринку державними кордонами. Завдяки цьому поділу виникає специфічний суб’єкт – держава. Гроші на світовому ринку виконують функції загального платіжного засобу, загального купівельного засобу, засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу. Світові гроші функціонують і як міра вартості та рахункові одиниці, оскільки національні ціни жодної країни на можуть повністю задовольнити потреби світового ринку і на ньому формується своя система цін.

Світові гроші забезпечують рух вартості в міжнародному обороті. Функція світових грошей поєднує в собі всі інші функції грошей, але дії їх відбуваються на міжнародному рівні. Роль світових грошей виконують не всі національні гроші. В ролі світових грошей виступають національні гроші могутніх країн світу (Японія, Німеччина, Англія, Франція, США).

12. Роль грошей у розвитку економіки: кількісний та якісний аспекти.

Роль грошей тісно пов’язана з їх функціями. Якщо функція грошей — це їх конкретна «робота» щодо обслуговування руху вартості на певному етапі процесу відтворення, то роль грошей — кінцевий результат цієї «роботи», її наслідок для суспільства.

У проблемі ролі грошей у розвитку економіки можна розрізняти якісний і кількісний аспекти.

В якісному аспекті роль грошей виявляється у тому, що сама їх наявність, саме грошове середовище, в якому діють економічні агенти, позитивно впливає на розвиток суспільного виробництва. По-перше, знімаються фізичні межі виробництва, що визначаються особистими потребами самих виробників. По-друге, реалізація вироблених продуктів за гроші, замість бартеру, значно спрощує, прискорює і здешевлює доведення їх до споживачів. По-третє, завдяки грошам ринок набуває загального характеру, його механізм стає могутнім важелем економічного прогресу, передусім завдяки конкуренції, стимулюванню ефективного виробництва та економного споживання — виробничого, державного, особистого. Наявність грошей стимулює економічну поведінку суб’єктів; сприяє розвитку ринку; сприяє регулюванню економіки.

Кількісний аспект ролі грошей полягає в тому, що через зміну кількості грошей в обороті можна активно впливати на економічні процеси, зокрема на результати діяльності економічних агентів як виробників і як споживачів. Зміна кількості грошей в обігу впливає на: 1) зміну динаміки цін; 2) зміну темпів економічного зростання; 3) зміну зайнятості; 4) соціальний стан.

13. Еволюція ролі грошей в економіці України.

У міру поглиблення ринк. трансформації ек-ки У. помітно зростає роль гр. в її розвитку. Поступово укр. грн перетворилась на справді загальний еквівалент. Кожний, хто має гроші, може вільно купувати який потрібний товар на внутр. ринку. Запровадження часткової конвертованості гривні істотно підвищило роль грошей у розвитку зовн.– ек. відносин, в інтеграції ек-ки У. у світову ек-ку. Динаміка цін стала відчутно реагувати на регулюючі заходи НБУ в грошовій сфері. З’явилась можливість капіталізувати гроші, вкладаючи їх у ЦП. Проте ці позитивні зрушення в підвищенні ролі грошей поки що не дали відчутних результатів у розвитку суп. в-ва яке близько 10 років перебуває у стані хронічної кризи. Це зумовлено передусім уповільненістю, непослідовністю переведення економіки на ринкові засади, амін-им втручанням держави в ек. життя, а також слабкістю самого грош. механізму, зокрема банківської системи, високою інфляцією. Для покращення ситуації потрібно: 1) максимально перевести на ринкові засади всі сфери ек-их відносин; 2) переорієнтація ек-ої(грошової) політики із забезпечення інтересів центру на інтереси безносе-реднього виробника; 3) забезпечення вільної, гарантованої капіталізації гр-х доходів всіх суб’єктів економічних відносин усіма методами, сумісними з нашими соціальними пріоритетами; 4) оздоровлення грошового обігу, забезпечення високої сталої вартості грошової одиниці.

14. Класична кількісна теорія грошей, її сутність, характеристика основних постулатів.

Класична кількісна теорія грошей з‘явилась в 16-17 ст. істала осн. для розвитку монетаристської теорії. Оскільки її засновники пояснювали вплив грошей на ек. процеси лише через кількісні чинники (маса грошей в обороті), то теорія отримала назву кільк. В осн. теорії лежить положення про те, що чим більше грошей в обороті, тим вище ціни і тим нижче їх вартість, і навпаки. Ця теорія виникла за умов, коли за 100 років ціни в Європі зросли майже в 5 разів, що на той час свідчило про високий темп інфляції. З’ясовуючи причини цього явища, економісти прийшли до висновку, що головну роль відіграв приплив золота та срібла з Америки після відкриття цього континенту в 16 ст. Класична кількісна теорія ґрунтується на таких постулатах: --причинності (маса грошей в обігу спричиняє ріст цін); --пропорційності (ціни ростуть пропорційно росту грошової маси); --однорідності (маса грошей і ціни змінюються не відразу, а через певний період часу).Недоліком класичної кількісної теорії є те, що її представники(Локк, Юнг, Рікардо) тільки стверджували залежність ціни від маси грошей, але вони не розглядали внутрішній механізм цього процесу; ігнорували функції грошей, крім функцій як засобу обігу і як засобу платежу.

15. Вклад М.І.Туган-Барановського у розвиток монетаристської теорії.

Багато уваги Т – Б приділив кількісній теорії грошей. Спочатку він піддав критиці її класичний варіант, що був викладений у працях І. Фішера. Т – Б визнав за правильну формулу "рівняння обміну" MV=PQ, проте вважав, що Фішер нічого нового в кількісну теорію грошей взагалі не вніс. Подібна критика класичної теорії підштовхнула Т– Б до її вдосконалення: 1) довів, що на рівень цін впливає на один, а всі фактори, зазначені в "рівнянні обміну" і що зміни не можуть бути пропорційними; 2) довів, що вплив кількості грошей на ціни не є таким однозначним, прямолінійним. Цей вплив може здійснюватись: а) через зміну суспільного попиту на товари; б) через зміну дисконтного процента; в) через зміну суспільного уявлення про вартість грошей. 3) Т– Б довів, що вплив кількості грошей на ціни здійснюється диференційовано залежно від тривалості та обсягів збільшення кількості грошей. 4) розкрив механізм взаємозалежності між загальною кількістю грошей в країні, кількістю грошей, що перебувають поза обігом в заощадженнях, і швидкістю обігу грошей. Критикуючи кількісну теорію, Т-Б створив власну, яку назвав кон’юнктурною, в якій заг. рівень цін і вартість грошей він пов’язує із заг. умовами товарно-грошового ринку.

16)Кейнс в своїх розробках продовжив вчення кембріджської школи. Він зосередив увагу на мотивах нагромадження, додав до мотивів транакційності(потреба в грошах для здійснення поточних витрат) та обачності (потреба у грошових резервах для покриття не передбачуваних витрат ) третій —спекулятивний (ек суб‘єкти гроші нагромаджують з метою отримання додаткової вартості, доходу).Пов’язує появу цього мотиву із зміною % ставки по акціям, облігаціям, кредитам. Він показав, що при підв. % ставки зменшується зацікавленість ек. суб’єктів до нагромадження касових залишків. Сукупний попит на гроші він представив у вигляді такої формули : М=М1+М2=f(y)+f(i) , де М – це попит на гроші (маса грошей на макрорівні, яка є в країні), М1 – касові залишки, М2 – гроші які зберігаються згідно із спекулятивним мотивом; у – ВВП, і – відсоткова ставка. Касові залишки – це гроші, які зберігаються згідно з мотивом трансакційності та обачливості. Вирішальне значення в своії теорії Кейнс відводить не грош. масі та ії впливу на ціни, а норму%, яка виступає важелем за допомогою якого гроші впливають на рівень вир-ва і зайнятість. Цей вплив він відобразив у своєму передаточному (трансакційному) механізмі, що виглядає так М↑→%↓→І↑→В↑→З↑→Ц↑. Збільшення грош. маси (М) державою призводить до зменшення реальної норми% .Це робить більш доступними кредити , що підвищує інвестиц. активність (Ї), як наслідок призводить до зростання вир-ва і зайнятості (В і З). В результаті ціни (Ц) також зростають. Отже, він пояснив механізм впливу маси грошей в обороті на рівень цін. Він першим визнав необхідність держ. регулювання гр. сфери, а тому і розробив теорію “керованих грошей”: держава має застосовувати політику дорогих та дешевих грошей в залежності від ек ситуації. Політика дешевих грошей стимулює попит на гроші та ек. активність. Кейнс рекомендував застосовувати політику «дешевих грошей» в умовах ек. спаду для «розігріву» економ. Однак в умовах глибокої депресії ек-ка стає малочутливою до низьких процентних ставок, що загрожує абсолютною перевагою ліквідності або словами Кейнса «пасткою ліквідності». Він пропонував проводити жорстку гр-кредитну політику в умовах ек. піднесення, а також передбачав втручання держави в процес ціноутворення. Проте найбільшу перевагу К. Надавав фіскально-бюджетній політиці, вважаючи її ефективнішою.

17)Монетаризм з’являється у 20р ХХст. Монетаристи були послідовниками класичної кількісної теорії грошей, тому й теорія базується на тому, що ринкова система має властивість самостійно приходити в рівновагу. Ринкова система не потребує державного втручання і тому необхідно встановити жорсткі межі такого втручання. Монетаристи вважали, що грошова сфера повинна бути основним об’єктом державного регулювання. Регулятивний вплив держави на економіку повинен відбуватися через регулювання пропозиції грошей. М-сти спираються у своїх дослідженнях на формулу «рівняння обміну» І. Фішера: М*V =Р*Q. Але стверджують, що грошовий фактор (к-ть грошей) впливає не на ціни, а на обсяг номінального валового продукту. M*V=ВВПном. Вони стверджують, що величина V стабільна на коротких часо­вих інтервалах, а змінюється лише на довготермінових інтерва­лах, проте зміни ці відбуваються плавно і можуть легко передба­чатися.«Пе­редатний механізм» звели до формули: М-По-Ц, тобто зміна кількості грошей (М) впливає на попит (По) і через нього на ціни (Ц). Враховуючи, що нарощування пропозиції грошей може призвести до інфляційних наслідків, Фрідмен, щоб виключити таку можливість вводить "грошове правило". Згідно з ним держава повинна підтримувати постійне, помірне збільшення пропозиції грошей пропорційно до середньорічних темпів зростання ВВП. Рівняння Фрідмана: ΔМ=ΔІ+ΔВВП, де ΔМ – середньорічні темпи приросту маси грошей, %; ΔІ – середньор. темпи очікув. інфляції, %; ΔВВП – середньорічні темпи приросту номінального ВВП, %. Фрідмен запропонував збільшувати масу грошей за рік на 3-5 %. Деякі економісти пропонували встановити діапазон коливань річних темпів приросту грош. обороту. 1

18)Як відомо, кейнсіанці багато уваги приділяли проблемі безробіття, а монетаристи — інфляції.Коли економіка західного світу в 70—80-ті роки вийшла на пряму поступового рівномірного зростання, виявилося, що актуальні для кейнсіанців і монетаристів локальні проблеми трансформувалися в хро­нічні та одночасні. Тому відбулося формування кейнсіансько-монет-го синтезу як нового етапу в розвитку монет-кої теорії. Сьогодні вже більшість економістів визнають активний вплив кількісного фактора (М) на перебіг процесів у сфері реальної економіки на коротких інтервалах та на рівень цін – на довгострокових. Визнають вони і важливу роль держави в регулюванні економіки, тільки дещо по – різному розставляють акценти при визначенні механізму регулювання. (Одні надають перевагу механізму фіскально-бюджетної політики, інші - монетарному механізмові). Водночас усі во­ни визнають допустимість помірної інфляції, її позитивний вплив на розвиток реальної економіки та спроможність центральних банків регулювати пропозицію грошей (М) на адекватному помі­рній інфляції рівні.Представники обох напрямів мон-ї теорії пого­джуються з тим, що зупинити інфляційну спіраль важко, що лег­ше її попередити, ніж потім перебороти.Тому вони єдині в тому, що кожна країна мусить вибирати таку стратегію монетарної політики, яка б не дала змоги інфляції вийти з-під контролю. а пріоритетом його повинно стати досягнення довгостроко­вих стратегічних цілей. Багато спільного досягнуто вже і в підходах до використання інструментів монетарного регулювання. Сучасна монетарна прак­тика базується, власне, на рекомендаціях як кейнсіанців, так і моне­таристів. Так, операції на відкритому ринку, що найбільш безпосе­редньо впливають на пропозицію грошей (М), ґрунтуються на монетаристських рецептах проведення грошово-кредитної політики, а процентна політика, яка більш тісно пов'язана з інвестиційними процесами, — на кейнсіанських рецептах.Спираючись на рекомендації, що синтезують ідеї монетаристської та кейнсіанської шкіл, сучасна регулятивна практика досить ефективно поєднує свою прихильність довгостроковим цілям еко­номічного розвитку, що походить з монетаристських ідей, з обе­режним застосуванням регулююючих заходів держави на корот­котермінових інтервалах, зокрема в межах економічного циклу.

19)Грошовий оборот – це сукупність платежів, які здійснюються між економічними суб‘єктами в процесі суспільного відтворення ; --це процес безперервного руху грошей між суб‘єктами; -- це сукупність грошових потоків за певний період часу, які обслуговують процес суспільного відтворення та зв‘язки з зовнішнім світом. Гр.. оборот— макроек. явище, адже він обслуговує круогоборот усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення, тому його ще називають сукупним грошовим оборотом. Об’єктами грошового обороту є грошові ресурси. Суб’єктами є всі юр. та фіз. особи, які беруть участь у в-ві, розподілі, обміні і споживанні ВВП — це всі під-ва, держ, громад., комерц. установи, банки, населення, що самостійно одержує та витрачає грош. кошти. Економічною основою грошового обороту є процес суспільного відтворення. Суб’єкти цього процесу постійно одержують грошові доходи від реалізації належних їм ресурсів чи виготовлених ними продуктів, що спричинює відповідні грошові потоки. Водночас потоки руху грошей є не тільки результатом відтворювального процесу, а й важливою передумовою його успішного здійснення. Надмірні затримки в русі грошей неминуче викликають гальмування товарних потоків, погіршення кон’юнктури рин­ків, посилення стагнації виробництва.Грошовий оборот, з одного боку, є потоком доходів, а з іншого боку, є потоком витрат. Щоб економічна система була збалансована необхідно, щоб ці потоки були збалансованими. Внутрішня обумовленість грошового обороту процесом суспільного відтворення визначає його сутнісну єдність і безперервність, які можна назвати конституційними ознаками грошового обороту.

21)В залежності від форми платіжних засобів грошовий оборот поділяється на готівковий і безготівковий. Характерним для руху грошей, що обслуговує ек-ні відносини, є:

•еквівалентність, оскільки назустріч грошам, які передає покупець продавцеві, переміщуються продукти рівновеликої номінальної вартості;

•безповоротність, оскільки одержані продавцем гроші не по­винні повертатися до свого попереднього власника, вони безпо­воротно перейшли у власність нового суб'єкта обороту;

•прямолінійність, яка виявляється у постійному віддаленні грошей від того суб'єкта обороту, який використав їх для купівлі продуктів, оскільки наступний суб'єкт теж витрачає їх для нових закупівель.

За ек. змістом грош. оборот поділяють на:

--грошовий обіг, в умовах якого гроші здійснюють безповоротній, але еквівалентний рух, так як обслуговують купівлю-продаж товарів та послуг; --кредит, за якого гроші обслуговують перерозподіл вартості, при цьому рух коштів є нееквівалентним, але здійснюється при умові повернення;

--фінанси, де гроші обслуговують створення, розподіл, використання централізованих фондів та бюджетних коштів, при цьому рух грошей є нееквівалентним, безповоротнім.

22)Маса грошей – це сукупність всіх грошей, якими володіють економічні суб‘єкти на певний момент часу (всі гроші). Для визн. обсягу та стр-ри ГМ застос. відповідний набір грош. агрегатівГрошовий агрегат – сукупність чи угрупування грошей в залежності від їх ліквідності. В Укр. Виділяють 4 грош. агрегати :М0=готівка (поза банківською системою), М1=М0+ поточні рахунки, М2=М1+ гроші на строкових рахунках, М3=М2+ трастові операції.

Грошова база – всі готівкові гроші (в касах банку і позабанкові) + кошти комерційних банків на кореспондентських рахунках в НБУ. Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з погляду практики її регулювання — динаміка руху обсягу та структури.У структурному відношенні грошову масу можна розділити за кількома критеріями: - за ступенем «готовності» окремих елементів до оборотності, тобто за ступенем їх ліквідності; - за формою грошових засобів (готівкові, депозитні); - за розміщенням у суб’єктів грошового обороту; за територіальним розміщенням та ін.

23)Грошовий агрегат - сукупність чи угрупування грошей в залежності від їх ліквідності.

М0=готівка (поза банківською системою);М1=М0+ поточні рахунки;М2=М1+ гроші на строкових рахунках; М3=М2+ трастові операції.

Агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить.Агрегат М1 включає гроші в агрегаті М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.Агрегат М2 — це гроші в агрегаті М1 + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладів та інших спеціальних рахунках.Агрегат М3 охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків.Показник грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей.За змістом ГБ- це показник резервних грошей банк-ї. с-ми, на основі якого форм. заг. маса грошей, що є в обігу. ГБ= Гвип+ Грез., де Грез.- сума гро. коштів ( резервів), які є на кореспонд. рах-х банків у ЦБ. Г вип.- сума готівки , випущекна ЦБ і не поверн. в її фонди.Перший елемент (Гвип) грошової бази відрізняється кількісно від готівкового агрегату МО — більший на суму готівки в касах банків. Другий елемент (Грез) грошової бази відрізняється і якіс­но, і кількісно від безготівкового елемента грошових агрегатів МІ, М2, МЗ. Він являє собою суму зобов'язань центрального банку перед комерційними. А безготівкові елементи грошових агрегатів — це зобов'язання комерційних банків перед своїми клієнтами. Вони формуються комерційними банками як за раху­нок коштів, одержаних від центрального банку(за рахунок Грез), так і за рахунок створення грошей самими ком-ми банками.

24) Швидкість обігу грошей – це частота переходу грошей від одного економічного суб‘єкта до іншого; характеризує частоту з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період.Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою: V= PQ/V де V — швидкість обігу грошей; P — середній рівень цін на товари та послуги; Q — фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в даному періоді; M — середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період.Швидкість обігу грошей перебуває під впливом багатьох чинників з різнонапрямленим характером дії. Усі їх можна поділити на дві групи — ті, що діють на боці платоспроможного попиту, і ті, що діють на боці пропозиції. Серед чинників першої групи головними є зміна попиту на гроші, розвиток структури споживання, культурних потреб населення тощо. Основні чинники другої групи — розвиток суспільного виробництва, ринкових відносин, інфраструктури ринку тощо. Вплив на швидкість обігу грошей з боку товарної пропозиції визначається головним чином інтенсивністю тих економічних процесів, які він обслуговує: змінами обсягу, структури й ефективності суспільного виробництва, величини і швидкості товарних потоків на стадії обміну, розвитком ринкових зв’язків, збалансованістю ринку та ін. Певний вплив на швидкість грошового обігу справляє розвиток економічної інфраструктури: транспорту, торгівлі (оптової і роздрібної), банківської справи (зокрема автоматизації безготівкових розрахунків), ринку цінних паперів тощо. Поліпшення справ на кожному з цих напрямів сприяє прискоренню доставки товарів від продавця до покупця і передачі грошей від платника до їх одержувача. Швидкість обігу грошей, як і їх маса, впливає на економічні процеси не своєю абсолютною величиною, а її зміною протягом певного періоду— прискоренням чи уповільненням.Зміна швидкості обігу грошей має істотні економічні наслід­ки: збільшує чи зменшує пропозицію грошей в обігу і цим впли­ває на платоспроможний попит (прямопропорційно) і на витрати обігу; ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу; дає узагальнююче відо­браження зміни інтенсивності економічних процесів, що станов­лять основу грошового обігу.

25) Протягом певного періоду для обігу необхідна лише певна маса купівельних та платіжних засобів, тобто в обороті не повинно бути зайвих грошей. Мф=Мн.

Мн – це така маса грошей, яка необхідна для реалізації створеного в країні ВНП. Мн = PQ/V.

Мн відповідає попиту на гроші, а Мф – пропозиції.

Якщо Мф > Мн, на ринку є зайвий попит(зросте інфляція). Якщо Мф < Мн - в-во скорочується.

Проте не всі товари, які реалізуються, оплачуються негайно. Частина їх продається в кредит, і для їх реалізації гроші в даний момент не потрібні, що відповідно зменшує величину Мн. Водночас в обігу гроші обслуговують не тільки реалізацію товарів чи послуг, виконуючи функцію купівельного засобу, а й забезпечують погашення різних боргових зобов'язань, передусім щодо купівлі товарів у кредит, виконуючи функцію платіжного засобу. Для цього в обігу необхідна додаткова маса грошей понад ту, яка обслуговує реалізацію товарів і послуг. Однак не всі боргові зобов'язання погашаються реальними грошима. Якщо вони мають зустрічний характер, то можуть взаємно зараховуватися без участі реальних грошей.

Отже Мн = (∑PQ - ∑К + ∑П - ∑ВП)/V, де К — сума продажів товарів і послуг у кредит; П — загальна сума платежів, строк оплати яких настав; ВП — сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів.

26)Поповнення маси грошей в обороті здійснюється таким чином: 1) Емісія грошей (готівкова і безготівкова). Емісія є монопольним правом НБУ. Емісія – це та частина випуску, яка не забезпечена надходженнями грошей.

Механізм створення грошей комерційними банками полягає у грошово-кредитній мультиплікації.

Грошово-кредитний мультиплікатор — це процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів, що надійшли в банк ззовні.

Вільний резерв — це сукупність грошових коштів комерційного банку, які в даний момент є в розпорядженні банку і можуть бути використані ним для активних операцій.

Крім вільного, існує загальний банківський резерв, що являє собою всю суму грошових коштів, які є в даний момент у розпорядженні банку і не використані для активних операцій. Частину загального резерву банки повинні зберігати в грошовій формі і не використовувати для поточних потреб - обов'язковий резервом. Обсяг його визначається на підставі норм обов'язкового резервування, які встановлюються НБУ у відсотках до суми банківських пасивів. Різниця між загальним і обов'язковим резервами становить вільний резерв банку.

Незважаючи на те, що кожний окремий банк надає додаткові позички тільки в межах вільних резервів, що надійшли в його оборот, у цілому система банків створює (прирощує) депозитних грошей значно більше, ніж до неї надійшло ззовні — від ЦБ. У цьому наочно виявляється участь комерційних банків у збільшенні маси грошей, що обслуговує грошовий оборот.

Рівень грошово-кредитної мультиплікації (коефіцієнт мультиплікатора m) залежить від норми обов'язкового резервування (r) і визначається за формулою т = 1/r . Приріст грошової маси (ΔМ) унаслідок грошово-кредитного мультиплікатора може бути виражений формулою ΔМ = ΔR * 1/r , де ΔR — початковий приріст резервів, що спричинив процес мультиплікації.

27)Грошово-кредитний мультиплікатор—це процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів, що надійшли в банк ззовні.

Ек зміст грош-кред м-ра полягає в тому,що він показує у скільки разів збільшуються банківські депозити в порівняні з додатковим резервом.

Рівень грошово-кредитної мультиплікації (коефіцієнт мультиплікатора m) залежить від норми обов'язкового резервування (r) і визначається за формулою т = 1/r,або m=гроші створ/гроші отрим. Приріст грошової маси (ΔМ) унаслідок грошово-кредитного мультиплікатора може бути виражений формулою ΔМ = ΔR * 1/r , де ΔR — початковий приріст резервів, що спричинив процес мультиплікації.

Фактори що впливають на процес грошово-кредитної мультиплікації:

- зміна норм обов’язкового резервування;

- надходження готівки в банківську систему або надання позичок у готівковій формі.

28) Грошовий ринок - особливий сектор ринку, на якому продається та купується такий специфічний товар, як гроші, формується попит і пропозиція та ціна на гроші(процент). Особливості грошового ринку:1) передача гр. здійснюється на безеквівалентній основі..2) На грош. ринку процедура купівлі-продажу є умовною, бо має зворотний х-р. 3) На грош. ринку статус грош. та цілі їх купівлі - продажу є іншими, ніж на товарному. Продавець, передаючи гроші покупцю, бажає отримати дохід і покупець, купуючи гроші теж ставить за мету отримати дохід від використ. цих грошей. Продаж грошей - передача грошей їх власниками у тимчасове розпорядження своїм контрагентам в обмін на такі фін. інструменти, які дають можливість власникам грошей зберегти право власності на ці гроші, тобто відновити право розпоряджатись ними та одержати додатковий дохід. Інструменти поділяються на: боргові(свідчать про те що позичальник зобов’язаний повернути позичені кошти і відсотки. Поділяються на: депозитні та позичкові.), не боргові(у власника зберігається право на власність, а також власник може мати право в управлінні діяльністю позичальника(акції)) Всі інструменти грош. ринку розподіляють на:1) Позичкові угоди, які включають і депозитні, на основі яких здійсн. взаємовідносини між банками та їх клієнтами щодо формування та розміщення кредитних ресурсів.2) ЦП, за допомогою яких реаліз прямі відносини між покупцями та продавцями грошей.3) Валютні цінності, які використ. у взаємовідносинах між власниками двох валют. Інструменти грошового ринку також можуть ставати об’єктом продажу.

29)Інституційна модель грошового ринку відображає взаємозв’язкм між суб’єктами грошового ринку, що реалізуються через потоки грошей та інструментів між трьома групами економічних суб’єктів: тими, що заощаджують гроші; тими, що запозичують гроші та посередниками.

Кредиторами тут виступають сімейні господарства, фірми, урядові структури, іноземні фіз-ні та юридичні особи. Позичальниками можуть бути ті ж види економічних суб’єктів , але на перше місце за частотою та обсягами слід поставити фірми, а потім - урядові структури, сімейні господарства, іноземці. У секторі прямого фінансування зв’язки між продавцями та покупцями грошей здійснюються безпосередньо. У цьому секторі виділяють два канали руху - канал капітального фінансування(гроші залучають назавжди, інструмент - акції) та канал запозичень(гроші залуч-ся тимчасово, інструмент - облігації). Цьому сектору притаманна висока конкуренція, низькі ціни, але менша надійність, тут діяти вигідніше. У секторі опосередкованого фінансування зв’язки між продавцями та покупцями реалізуються через фінансових посередників, вони створюють власні зобов’язання та вимоги, які можуть бути самостійними інструментами ринку. Діяльність цілеспрямована, зручніша, швидша, надійніша. Фінансовими посередниками тут є - банки, страхові, інвестиційні, фінансові, трастові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства.

30)За видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців виділяють: ринок позичкових зобов’язань, ринок цінних паперів, валютний ринок. Між ними існує тісний зв’язок. Грошові кошти легко переміщуються з одного ринку на інший, одні й тіж самі суб’єкти можуть здійснювати операції одночасно на кожному з них.

За інституційними ознаками грошових потоків: фондовий ринок, ринок банківських кредитів, ринок послуг небанківських кредитних установ. На фондовому ринку здійснюється переміщення небанківського кредитного капіталу, який приводиться в рух з допомогою фондових цінностей (акцій, облігацій, бондів ). Значення - фінансування інвестицій в економіку, фінансує розширення основного та оборотного капіталу. Ринок банківських кредитів - надання клієнтам позичок та створення нових платіжних засобів. Ринок небанківських кредитних установ - здійснення акумуляції заощаджень та розміщення їх у доходні активи (цінні папери, кредити переважно довгострокові). До небанківських кредитних установ відносять 1).договірні фін-во - кредитні установи (страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди) 2).інвестиційні фінансово-кредитні установи (інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні товариства та спілки).

За економічним призначенням купівлі грошей виділяють - ринок грошей та ринок капіталів.На ринку грошей купуються грошові кошти на короткий строк. Ці кошти використовуються в обороті позичальника як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу.На ринку капіталів грошові кошти купуються на більший термін, викор-ся для збільшення маси основного та оборотного капіталів.

3 1. Попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб’єкти на певний момент., це бажання мати певну частину свого портфеля активів в ліквідній формі. Попит на гроші складається з двох частин: 1)поточна каса(гроші необхідні суб’єктам для поточних розрахунків та для покриття не передбачуваних вит-т. Ці кошти необхідні для підтримки безпосер процесу в-ва і зберігаються в найбільш ліквідній формі); 2)гроші, які хотять мати суб’єкти з метою отримання додаткової вартості.

Цілі попиту на гроші: 1)створення запасу купівельних та платіжних засобів (попит на поточний запас платіжних засобів),2) накопичення грошей як капіталу (попит на постійний запас грошей як форму багатства), 3)комбіновані (попит на тривалий запас грошей на здійснення майбутніх платежів та одержання додаткових доходів).

Мотиви: трансакційний мотив - постійна потреба в запасі гр-й для їх негайного використання; мотив завбачливості - для задоволення не передбачуваних потреб; спекулятивний мотив - бажання мати запас грошей, щоб за сприятливих умов перетворити їх на високодохідні фінансові документи.

Чинники, що впливають на попит на гроші:1)зміна обсягів виробництва, 2)зміна рівня цін, 3)швидкість обігу грошей, 4) зміна норми процента, 5) накопичення багатства, 6) інфляція, 7) очікування погіршення кон’юнктури ринків

Графік:

32. Суть пропоз. гр. - економ. суб’єкти в будь-який момент часу мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот. Пропозицію слід розглядати на макро та мікро рівнях. Пропоз на мікро рівні – це кошти, які мають ек суб’єкти і пропонують їх для продажу на грошовому ринку. Пропозиція на мікро рівні залежить від %ставки і кількості грошей, яку мають ек суб’єкти у своєму володінні. Пропози на макрорівні дорівнює сумі грошових коштів, які мають всі ек суб’єкти, тобто = масі грошей в обороті.

Пропозиція грошей: М1 =mМб, де М1 — пропозиція грошей у вигляді готівки поза банками та депозитів на поточних рахунках; т — коефіцієнт грошово-кредитного мультиплікатора; Мб — грошова база.

З міна пропозиції грошей (Мі) може бути викликана дією чинників, які впливають на обсяг грошової бази та на коефіцієнт мультиплікатора. Оскільки грошова база (Мб) перебуває під повним контролем центрального банку, то обсяг її може змінюватися внаслідок певних операцій цього банку — операцій на відкритому ринку, рефінансування комерційних банків, валютної інтервенції. На коеф-т мульт-ра впливають: 1) зміна норми обов’язкових резервів - викликає протилежну за напрямом зміну коеф-та (m) мультиплікації гр. маси, 2) зміна типової ринкової процентної ставки - при її зростанні за позичками та облігаціями розширюються можливості одержувати позички рефінансування, унаслідок чого зростають грошова база, банківські резерви і коефіц. мультиплікації, і навпаки; 3)зміна багатства - при його зростанні депозитна складова грошової маси зросте швидше ніж готівкова, це посилить мультиплікаційний ефект та призведе до збільшення пропоз-ї; 4) тінізація підприємницької діяльності - зумовлює зміну структурних запасів на користь готівки, а отже остання виходить з банківського обороту - зменшується пропоз-я; 5) низький стан довіри до банків .

М1 - маса грошей не змінюється при зміні %ставки;

М2 – маса грошей змінюється при незмінній %ставці;

М3 – маса грошей змінюється і змінюється %ставка.

33. Грошова система – сукупність елементів необхідних для організації грошового обігу к-ни. ГС функціонує у відповідності із законод к-ни, нормативними документами ЦБ. ГС кожної к-ни створилась історично і складається з таких елементів: 1) найменування грошової одиниці; 2) масштаб цін (являє собою величину грошової одиниці даної країни.); 3) види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу (Їх визначає вищий законодавчий орган – ЦБ надає їм статусу законного платіжного засобу); 4) регламентація безготівкових грошових розрахунків; 5)регламентація готівкового грошового обороту; 6) регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями (використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти) ;7) регламентація режиму банківського проценту (забезпечує регулювання ціни грошей на грошовому ринку, з метою впливу на їх масу в обороті, а отже – на сталість грошей ) ;8) державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства (НБУ, Кабмін, Мінекономіки, Мінфін) .

34. Грошові системи класифікуюються:1)за характером економічної системи : ринкові та неринкові; 2) в залежності від ступеня втручання держ: відкриті(немає обмежень щодо проведення валютних операцій) та закриті(є обмеження).ГС поділяються на регульовані (паперового та безготівкового обігу) та саморегулюючі.(металевого грош обігу)

Система металевого обігу, поділяється на біметалізм, монометалізм та система паперово-кредитного обігу (паперово-грошова система та система кредитних грошей).

Біметалізм – роль загального еквівалента закріплюється за двома металами. Система паралельної валюти, співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювались стихійно на ринку. Система подвійної валюти, полягає у законодавчому встановленні вартісного співвідношення між двома металами. Системи кульгаючої валюти – один з видів монет карбується у закритому порядку.

Знецінення срібла через здешевлення вир-ва призвело до появи золотого монометалізму. Він існував у 3-х формах: 1)Золотомонетний стандарт – банкноти могли вільно бути обміняні на золото, вільне карбування золотих монет, вільний ввіз і вивіз 2) Золотозлитковий стандарт – в обігу відсутні золоті монети та їх вільне карбування, обмін банкнот здійснюється лише на золоті злитки з певними обмеженнями. 3) Золотодевізний стандарт – в обігу відсутні золоті монети та їх вільне карбування, обмін банкнот здійснюється на іноземну валюту (дивізи), яка обмінюється на золото. Системи паперово-кредитного обігу – обіг обслуговують гр. знаки, що не мають внутрішньої вартості.

35. По становленню України як незалежної держави постала необхідність створення нової гр. сис-ми. 1-й етап З-н Укр-ни "Про банки та банківську діяльність" 1991р.надав монопольне право НБУ здійснювати емісію грошей, проводити єдину ГКП. 1992р - паралельне використання двох валют - рублі та купоно-карбованці. 2-й етап Основні напрямки етапу: 1)розбудова власного емісійного механізму, через: - створення Банкнотно-монетного двору НБУ, що має повний цикл вир-ва паперових гр. та монет; - розроблення дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак, забезпечення с-ми захисту гр. знаків та монет; - розроблення правил випуску з обігу, зберігання інкасації, вилучення з обігу готівки, ведення касових операцій тощо.2)формування мех-му регулювання НБУ пропозиції гр., завданням якого є: відпрацювання мех-му централізованого регулювання банківськими резервами; запровадження мех-му рефінансування ком-х банків; роз-к операцій на відкритому ринку; 3) розроблення методики та методології ГКП НБУ, накопичення досвіду практичного застосування інстр-в ГКП, розмежування сфер застосування фіскально-бюджетної та ГКП; 4) розбудова національних платіжних сис-м, що охоплює створення сис-ми ел-х платежів на міжбанківському рівні, розроблення методичних та інструктивних документів щодо організації безготівкових роз-ків на міжгосподарському рівні; 5) формування мех-му валютного рег-ня: розвиток інфрастр-ри, регламентація, контроль тощо; 6) розроблення та випробування на практиці спец-х заходів з подолання гіперінфляції. 3-й етап: відбувається подальше вдосконалення мех-в та інструментів гр.сис-ми, що були розроблені на попередньому етапі. Прийняття ВР з-ну “Про НБУ", з чітким описом функцій НБУ, прав та обов’язків.

36. Через недосконалість ринку ,як такого для забезпечення ефективного за Паретто розподілу д-ва змушена втручатися в економіку к-ни. Для реалізації свого впливу д-ва має розробляти спеціальну ек. п-ку, яка в свою чергу включає в себе такі сегменти: структурна п-ка, п-ка, конкуренції, соц. п-ка, кон’юнктурна п-ка.

Регулятивний вплив д-ви на гр. оборот реалізується через кон’юнктурну п-ку, що впливає на співвідношення TD і TS. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі то в процесі формування, розподілу і використання НД, кон’юнктурна п-ка забезпечується д-вним регулюванням гр. обороту.

Через регулювання окремих грошових потоків, маси грошей, %, швидкості обігу грошей д-ва впливає не лише на зміну D, а й S. Групи заходів кон’юнктурної п-ки (за способом та х-ром впливу на поведінку ек. суб’єктів): заходи фіскальної п-ки (ек. регулювання через механізми оподаткування); заходи грошово-кредитної п-ки (– через механізми зміни S грошей та їхньої ціни, може бути експансійна (неконтрольоване зростання S грошей і як наслідок інфляція) та рестрикційна (різке обвальне скорочення S грошей і вони швидко дорожчають.) заходи прямого втручання (допускається в таких випадках, коли заходи фіскальної та монетарної п-ки не діють. До таких заходів належать заморожування цін, раціонування споживання. Такі заходи суперечать ринковому господарюванню і застосовуються як виняток.) Головне завдання кон’юнктурної п-ки: згладжування коливань ринкових процесів з метою підтримання загального стану ринкової кон’юнктури на рівні, що забезпечував би досягнення визначених цілей економічної п-ки.

37. Заходи кон’юнктурної що спираються на регулювання гр. обороту можна поділити на -заходи фіскальної п-ки, -грошово-кредитної (монетарної), - заходи прямого впливу.

Фіскальна п-ка зводиться до ек. регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фін. ресурсів, фін. витрат д-ви. Ця п-ка забезпечує можливість безпосередньо впливати як на TD, так і на TS. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів ек. суб’єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвестицій, розширення в-ва, що пригнічує TS та ек. активність. Якщо ж зростають витрати на фінансування д-вного споживання, то це веде до збільшення номінального нац. доходу та сукупного платоспроможного D на р-ках, що активізує їх кон’юнктуру і певною мірою сприяє розвитку в-ва. Проте, якщо д-вне споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виробники не встигають відреагувати збільшенням т-рної S, що провокує зростання цін та інфляцію. Заходи фіскальної п-ки базуються на прямих, без еквівалентних вилученнях фін. коштів у ек. суб’єктів чи таких же без еквівалентних вливаннях їм фін. коштів. Тому стимулюючий вплив цих заходів на поведінку ек. суб’єктів низький.

Гр.-кредитна п-ка - здійснює д-ва через свій ЦБ, зводиться до ек. регулювання через механізми зміни S грошей та їх ціни на гр. р-ку. Збільшення S грошей, за інших рівних умов, зумовлює пожвавлення % та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного D на р-ках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон’юнктуру р-ків і посилює стимули до розширення в-ва. Види грошово-кредитної п-ки: експансійна (допускається неконтрольоване, довільне зростання S грошей, наслідок - інфляція, тобто, це "п-ка інфляції", ), рестрикційна (допускавється різке, не досить зважене, обвальне скорочення S грошей, наслідок - гроші "дорожчають", TD скорочується, - зниження цін і різке падіння ек. активності). Зважаючи на негативні наслідки цих політик, уряди, намагаючись уникнути їх, застосовують дещо альтернативні до них п-ки : дезінфляції і політику рефляції.

Фіскальні та монетарні заходи як складові кон’юнктурної п-ки мають свої переваги і недоліки. Кейнс і його послідовники, абсолютизуючи роль д-ви в регулюванні економіки, визначили такі переваги фіскальної п-ки: Чинять більш відчутний вплив на активність економічних суб’єктів, реакція ринкової кон’юнктури на заходи фіскальної п-ки більш передбачувана, ніж на заходи монетарної п-ки, вплив фіскальних заходів виявляється швидше, ніж вплив монетарних заходів. Монетаристи абсолютизуючи здатність ринкової економіки до саморегулювання, довели, що , зокрема, діям фіскальних заходів властивий такий самий, а то й більший часовий лаг, як і заходам монетарної п-ки, недосконалість системи оподаткування, здатність економічних суб’єктів уникати сплати податків та інші обставини зводять нанівець переваги фіскальної п-ки. У результаті кейнсіансько-монетаристських дискусій у світовій економічній теорії та в регулятивній практиці набули широкого визнання монетарний фактор розвитку економіки та активне застосування монетарних заходів в економічний політиці. Хоча, зараз, фіскальні і монетарні заходи розглядаються не як альтернативні, а як взаємодоповнюючі в єдиній системі кон’юнктурної п-ки, зі своїми особливими цілями та механізмами впливу на TS.

38. Гр.-кредитна п-ка - це комплекс заходів д-ви направлених на регулювання гр. р-ку, досягнення рівноваги на ньому, забезпечення сталості гр. одиниці. Заходи щодо регулювання гр. обороту здійснює д-ва через свій ЦБ.

Осн. завданням НБУ є забезпечення сталості нац. гр. одиниці.

Цілі гр.-кредитної п-ки поділяються на три групи: стратегічні, проміжні i тактичні.

Основними стратегічними цілями гр.-кредитної п-ки є загальноек. цілі д-ви: ек. зростання, забезпечення високої зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу.

Проміжні цілі гр.-кредитної п-ки полягають у таких змінах певних ек. процесів, які сприяють досягнення стратегічних цілей.

Тактичні цілі - це оперативні завдання банківської с-ми щодо регулювання ключових ек. змін, передусім гр. маси, % ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей.

Інструменти гр.-кр. п-ки: 1)інструменти опосередкованого впливу на гр. ринок та ек. процеси - операції на відкритому ринку, регулювання норми обов’язкового % процентна п-ка, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти, валютна інтервенція; 2)інструменти прямого (адм) впливу - установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій, уведення прямих обмежень на кредитування ЦБ комерційних банків, встановлення маржі (позічковий% - депозитний%). установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування ЦБ потреб бюджету, прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, в-вами, регіонами.

39. Інфляція - це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. При цьому стрімке зростання грошової маси може бути як абсолютним, так і відносним.

Інфляція можлива і без зростання цін, якщо знецінення грошей набуває форми хронічного товарного дефіциту при фіксованих д-вою цінах. З-номірністю інфляції є те, що вона не виникає раптово, а розв-ся поступово, як тривалий процес, який можна розділити на стадії, що відрізняються співвідношенням темпів зростання S грошей і темпів їх знецінення.

І.- теми зрост. S грошей випереджають знецінення грош, це випереджання поступово зменш-ся, наближаючись до вирівнювання.

ІІ. - темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції.

За формами прояву інфляції можна виділити цінову (проявляється у формі зростання цін); інфляцію заощаджень (знецінення грошей проявляється у зростання вимушених заощаджень при зафіксованих д-вою цінах і доходах); девальвацію (знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют.)

За темпами знецінення інфляції розрізняють повзучу (до 5% на рік), помірну (5-20%), галопуюча (20-50, а іноді і 100%), гіперінфляція — (більш як 100%). За чинниками, що спричинюють інфляційний процес, можна виділити інфляцію витрат (спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат) та інфл попиту (спонукається тиском на ціни з боку грошей унаслідок зростання їх S банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного D на товарних ринках).

Точно виміряти відкриту цінову інфляцію можливо за допомогою індексу цін за певний період - рік, квартал, місяць. Для вимірювання інфляції найчастіше застосовуються три види ідексів цін:

1)індекс споживчих товарів (індекс спож. цін), - х-зує зміну в часі заг. рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання. Визначається з відношення р-кової в-сті фіксованого "кошика" в поточ/ році до р-кової в-сті фіксованого "кошика" в баз. році.

2)індекс цін на засоби в-ва (індекс цін виробників),- х-зує зміну в часі заг. рівня цін на засоби в-ва, які купують юр. особи для виробничого споживання. Визначається за формулою агрегатного індексу цін Ласпейреса: ІЦВ = (P1g0)/(P0g0), де Р1 і Р0 - рівень цін на одиниці товару поточного і базового періодів, g0 – к-сть т-рів (випадків надання послуг) у баз. періоді, що взяті в розрахунках.

3)індекс цін ВВП (дефлятор ВВП) - х-зує зміну в часі заг. рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам. Це найбільш широкий показник, що х-зує інфляційні зміни всіх цін. Визначається теж за агрегатним індексом цін Ласпейреса.

40. Дослідники причин інфл. визнають можливість їх формування на боці грошей (монетарні причини) і на боці товарів (витратні причини). У найбільш загальному вигляді причини інфляції можна вивести з формули відомого "Рівняння І. Фішера" M*V=Q*P. Тобто зростання цін може бути викликаним зростанням маси грошей (М), швидкості обігу грошей (V), скороченням фізичного обсягу в-ва (Q). Найбільш результативним чинником вплитву на динаміку рівня цін є зміна маси грошей в обороті. Вирішальним чинником інфляції є нарощування S грошей.

Це покладено в основу гр. теорії інфляції, якої дотримується монетаристська школа. Монетаристи вважають, що збільшення S грошей визначається гр.-кр. п-кою д-ви. Монетарна п-ка може стати інфляційною у випадку спрямування її на монетизацію бюджетного дефіциту за рахунок емісії грошей.

Кейнсіанці погоджуються, що інфляція розвивається лише при тривалому зростання S грошей, можливому за ліберальної гр.-кред п-ки. Вони не заперечують, що дія затратних чинників інфляції може привести до безперервного і швидкого зростання цін лише за умови швидкого і тривалого зростання S грошей. Відмінність в тому, що ліберальну гр.-кред п-ку вони вважають передумовою інфляції, а першопричиною - чинники, пов’язані зі збуренням витрат і пропозицій.

41. Ек. наслідки проявляються через вплив інфл. розвиток в-ва, торгівлю, кредитну і гр. системи, д-вні фінанси, валютну с-му і на платіжний баланс к-ни. Негативними наслідками є: 1)можливий занепад і застій в-ва в результаті перекидання грошей в галузі зі швидким зростанням цін, 2)скорочення к-ловкладень і затухання нaково-технічного прогресу, 3)звуження ринку збуту як результат скорочення платоспроможного D; 4)порушуються кредитні відносини та гр. обіг.

Інфляція може спричинювати нові інфляційні чинники і посилює руйнівний вплив на грошовий обіг. Натуралізація обміну прискорює інфляційне знецінення грошей, оскільки звужується матеріальна основа їх обігу, а також спричинює розрив традиційних господарських зв’язків, уповільнює товарооборот, викликає додаткові витрати обігу. Виникає "голод" на грошові знаки, зростає потреба в великих купюрах, падає курс національної валюти відносні валют країн, де інфляція відсутня або розвивається нижчими темпами.

У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін як прояв інфляції безпосередньо сприяє збільшенню прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушують купувати товари за зростаючими цінами. Але підприємці не тільки продають, а й купують товар за зростаючими цінами, а працівники не тільки купують товари, а й продають свою робочу силу, ціна на яку теж в період інфляції зростає. Тобто, усе залежить від здатності того чи іншого ек суб’єкта чи їх групи захистити свої доходи, домогтися їх адекватного зростання, що визначається монопольним становищем їх на ринку товарів або праці, політичною організованістю та силою профспілок тощо.

Негативним соціальним наслідком є також загальна невпевненість підприємців і всіх працівників у перспективі свого ек. становища, загострення соціальних суперечностей, посилення групового егоїзму.

42. В 1991 році Укр. охопила глибока інфляція (390% на рік), з якої вона остаточно не вийшла і в 2002р. Особливістю інфляційного процесу в Укр.:

1)гіперінфляція Це пояснюється двома причинами: 1) обвалом "інфляц навісу", одерж. Укр у спадок з радянських часів унаслідок лібералізації цін 91-92рр, що спровокувало зріст платоспроможного D і цін за цей період > ніж в 2 рази; 2)Надто ліберальною монетарною п-кою, яку проводили Уряд та ЦБУ.

2)чітка однозначна реакція динаміки цін на ужорсточення монетарної п-ки, переорієнтації її на антиінфляційні ціль з 2 половини 93 р. В 94 р уперше за 4 роки темпи зростання цін значно відстали від темпів зростання маси грошей (М3), що істотно підвищило реальне значення сеньоражу та його роль у поліпшенні стану держ. фінансів, позитивно вплинуло на реальне забезпечення економіки грошової маси.

3) форсоване нарощування маси грошей та пов’язане з ним ще більше зростання рівня цін не тільки не сприяли ек. зростанню, а навпаки, поглиблювали ек спад та зростання безробіття.

4)успішне приборкання інфляц в 96р. і виведення її на прийнятний рівень навіть з позиції розвинутих країн не дало так давно очікуваного пожвавлення в-ва, яке продовжувало скорочуватися. Причина цього - структура укр. економіки, яка і після переходу до антиінфляц п-ки залишалася неадекватною ринк механізмам.

5)в умовах хронічного дефіциту держбюджету і вкрай повільних темпів ринк реструктуризації в-ва різко погшасити інфляц не вдається.

Хоча інфл процес в Укр. в 90рр відповідає в цілому монетаристським трактуванням сутності і причинам інфляціїї, але має такі відмінності: 1)надмірне затягування інфл процесу на досить високому рівні (близько 20%),2)атниінфл держ п-ка супроводжується поглибленням платіжної кризи.

43. Антиінфляційна п-ка більшості країн з розвинутою ек-кою проводиться за кількома напрямами - дефляційної п-ки (урегулювання D), п-ки доходів чи за одним і другим напрямком одночасно.

Дефляц. п-ка включає ряд методів обмеження платоспроможного D через фін і кр.-гр. механізми. Для того, щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати держбюджету, передусім на субсидії під-вам, соц потреби, інфраструктуру, на потреби ВПК, посилення податкового тиску на доходи

Важливим інструментом дефляц п-ки є кредитна рестрикція та пряме лімітування випуску готівки в обіг. Підвищуючи дисконтну ставку ЦБ, регулюючи % ставки за пасивними і активними операціями комбанків, збільшуючи норму обов’язкових резервів та ін. методами, д-ва скорочує банківське кредитування ек-ки, і цим стримує зростання гр. маси та платоспроможного D.

П-ка доходів передбачає держ контроль за ЗП і цінами. Цей контроль може зводитися до фіксації ЗП і цін на певному рівні (заморожування), або встановленням темпів їх зростання в певних межах, найчастіше в межах темпів приросту прод-ті праці, або до того й іншого водночас. Першим негативним наслідком цього є поява т-рного дефіциту. Заморожування ж ЗП ставить в скрутне становище трудящих, викликає їх незадоволення урядовою політикою, посилює соц напруження.

Досвід держ регулювання інфляції з урахуванням кейнсіанських і монетаристських рекомендацій має велике значення для економічної теорії і практики:

1) інфл може легко з контрольованої перетворитися в неконтрольовану, досягти галопуючих темпів і призвести до тяжких ек. і соц наслідків;

2)Антиінфляц п-ка не може обмежуватися дефляц заходами, а повинна бути комплексною, включати заходи, спрямовані на всебічне сприяння розвитку в-ва на ринк засадах;

3) Проведення антиінфляц п-ки вимагає від її творців значної мужності і політ воля, певних жертв з боку сусп-ва, проте вони повністю окупляться завдяки забезпечення економіки стабільними грошима.

44. Грошові реформи - це повна чи часткова перебудова гр. системи, яку проводить д-ва з метою оздоровлення грошей, чи поліпшення механізму регулювання гр. обороту стосовно нових соц-ек. умов, чи одне і друге водночас.

За глибиною реформаційних заходів виділяють струк-турні (повні) гр. реформи та реформи часткового типу.

Структурні гр. реформи проводилися при переході від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперово-грошового чи кредитного обігу.

Реформи часткового типу торкаються тільки самої о-ції гр. обороту і зводяться до зміни окремих е-тів гр. С-ми. Сама база гр. с-ми та структура ек-ки і гр.-кредитних відносин залишається незмінним. При цьому змінюється масштаб цін, вид і номінал гр. знаків, механізм емісії грошей тощо. Ці реформи поділяються на: 1)формальні (купюри одного зразка одного зразка змінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін не змінюється); 2) деномінаційні (здійснюється деномінація грошей у бік збільшення гр. одиниці). Ці реформи проводять шляхом обміну старих купюр на нові та перерахування всіх гр. показників, за певним співвідношенням, внаслідок чого маса грошей в обігу зменшується, а гр. одиниця збільшується.

За х-ром обміну старих грошей на нові виділяють неконфіскаційні реформи( за єдиним співвідношенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу грошей, доходів і цін для всіх економічних суб’єктів однаково).

За конфіскаційних реформ співвідношення обміну грошей диференціюється залежно: від величини поданого до обміну запасу старих грошей; від форми зберігання запасу старих грошей; від форми власності власника грошей.

За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одномоментні гр. реформи (введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк - 7-15 днів, протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові) і реформи паралельного типу (випуск в оборот нових гр. знаків здійснюється поступово, паралельно з випуском старих знаків і вони тривалий час ф-ціонують одночасно і паралельно).

45. У 90-ті рр. в У. була проведена гр. реф-ма, яка за своїм х-ром може бути віднесена до категорії повних або структурних реформ. До найхарактерніших її особливостей належать:

1. Багаточинникова зумовленість – гр. реформа в Україні полягала в тому, що крім суто економ причин, були і досить могутні політичні причини їх проведення.

2. Багатоцільове спрямування - гр реф-ма полягало в тому, що проведення її мало найменше 3 мети :1) створити нац гроші і гр. с-му, 2)забезпечити стабільність нац грошей; 3)сформувати і ввести в дію нові методи інструменти регулювання гр. обороту і грошового ринку.

3. Довготривалість - реформа полягала в тому, що почалася в січні 92 року випуском в обіг купоно-карбованців багаторазового використання, а закінчилася у вересні 96 випуском в обіг гривні, тобто тривала майже п’ять років.

4.Створення нового механізму монетарного регулювання виявилося х-ною особливістю гр. реформи в Укр. з двох причин: до початку реформи такого механізму в Укр. не було; для подолання гіперінфляції і переходу до антиінфляційної п-ки потрібно було якнайшвидше освоїти найефективніші інструменти монетарного регулювання.

Найскладнішою особливістю грошової реформи в Укр. є її соціальний аспект. Як відомо зі світової практики, підготовка і проведення будь-якої грошової реформи вимагає додаткових фінансових витрат, які переважно перекладаються на плечі широкого загалу населення.

Гр. реформа в Україні, що завершилася в 1996 році, за своїм х-ром належить до повних (структурних) реформ.

46. Поняття валюти та валютних відносин. Конвертованість валюти, її суть, види та значення.

Валюта - б-які гр. кошти, форм-ня та вик-ня яких прямо чи опосередковано пов’язано із зовнішньоек відносинами. Іноді в поняття валюти включається не тільки кошти у вигляді законних платіжних засобів чи депозитів у грошах тієї чи іншої країни, а й інші валютні цінності - платіжні документи (чеки, векселі, сертифікати), фондові цінності (акції, облігації) та інші фін. інструменти іноземного походження.

За емітентською належністю валюту розрізняють: нац, іноземну, колективну (СДР, євро).

За режимом вик-ня валюти поділяють на: Неконвертована (валюти, які неможливо вільно обміняти на іноз. валюти за ринк курсом, їх ввіз та вивіз жорстко обмежується). Конвертована (валюти, які вільно обмін-ся на валюти ін країн, за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозяться і ввозяться через кордон).

Конвертованість валюти можна класиф за кількома критеріями:

1.За повнотою конвертації: повна (означає можливість вільного обміну нац валюти на іноз для всіх категорій власників та за всіма видами цілей або операцій (долари США, Євро і т. д. ))і часткова конвертованість (нац. валюта обмінюється на іноз. з певними обмеж).

2. За видами суб’єктів: зовнішня, внутрішня.

3. За х-ром ек. оп-цій, що обслуговуються конвертованою валютою: за поточними оп-ціями, за переміщенням капіталу.

Значення: конвертація дає поштовх для розвитку зовнішньої торгівлі, відкриває шлях до посилення конкуренції між нац. і іноз. виробниками, сприяє вирівнюванню нац. і світових цін, розширенню споживання за рах. збільш. імпорту.

Валютні відносини - це сукупність ек. відносин, які виникають у процесі взаємного обміну результатами д-сті нац. гос-в і обслуговуються валютою.

47. Валютний ринок: суть та структура, чинники, що визначають кон’юнктуру валютного ринку.

За екон. змістом: валютний ринок - це сектор грош. ринку, на якому урівноваж-ся попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта. За своїм признач. і організац. формою валютний ринок - це сук-ть спец. інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити нац. і іноз. валюту.

Об’єктом купівлі-продажу на цьму ринку є валютні цінності. Суб’єктами - будь-які економічні агенти та посередники (банки, валютні біржі). Ціною на валютному ринку є валютний курс - ціна грошової одиниці даної валюти в грош. одиницях іншої валюти.

Валютний ринок має свою структуру, яка включає:

Нац. валютні ринки — існують у більшості країн світу, вони обмеж-ся екон. простором конкретної країни і реул-ся її нац. валютним закон-вом.

Міжнародні валютні ринки - сформувалися у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні оп-ції.

Розвиток новітніх засобів телекомунікаційних та інформац. технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово.

Валютний ринок можна класифікувати: - за х-ром оп-цій: ринок конверсійних оп-цій, ринок депозитно-кредитних оп-цій; - за територіальним розміщенням: європейський, пн.американський, азіатський; - за видами конверсійних оп-цій: ринок ф’ючерсів, ринок опціонів тощо; - за формою валюти: ринок безготівкових оп-цій, р-к готівки.

Групи чинників, що визнач. кон’юктуру валютного ринку:

1)Курсоутворюючі чинники:-стан платіжного балансу кр-ни, -обсяги ВНП, які виробляються в кр-ні, -внутр. і зовн. S грошей, -% ставки в к-нах, валюти яких порівнюються, - співвідн. внутр. цін к-ни з зовн-ми. Ці чинники - базові, оск. визначають такий стан співвідн. D та S на вал. р-ку, який схильний до стабільності чи поступової, внутр. зумовленої та передбачуваної зміни.

2)Регулюючі чинники: - заходи прямого держ. регулювання. - структурні чинники (впливають на кон’юнктуру ринку через зміну курсоутворюючих чинників. Вводяться д-вою свідомо для досягн. певн. цілей в її ек. політиці).

3)Чинники кризового хар-ру: - дефіцит держ. бюджету, - безконтрольна емісія та інфляція, - штучне і надмірне регулювання цін, - висока монополізація в-ва. Ці чинники виникають при порушенні динамічної рівноваги ек-ки, послаблюють дію курсоутворюючих чинників та знижують результативність регулятивних заходів д-ви.

У всій цій сукупності вирішальною (базавою) є перша група (курсоутворююча). У свою чергу, у базовій групі ключове місце займає платіжний баланс, його стан та динаміка.

48. Функції та операції валютного ринку.

Основними ф-ціями валютного ринку є:

—забезпечення умов та мех-мів для реалізації валютної. пол-ки держави;

—створення суб’єктами вал. відносин передумов для своєчасного здійснення міжнар. платежів за поточними і капітальними розрах-ми та сприяння завдяки цьому розв-ку зовн. торгівлі;

—забезпечення прибутку учасникам вал. відносин;

—форм-ня та урівноваження попиту та проп-ї валюти і регулювання вал. курсу;

—страхування валютних ризиків;

—диверсифікація валютних резервів.

Валютні операції - це будь-які платежі, пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку. Ці операції класифікуються за кількома критеріями:

1) за терміном здійснення платежу з купівлі продажу валюти: - касові операції (полягають у купівлі продажу валюти на умовах її поставки не пізніше 2-го робочого дня з дня укладання угоди за курсом, узгодженим на момент її підписання); - строкові (операції полягають у купівлі продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує 2 робочі дні).

2) За мех-мом здійснення операції: - операції спот (передбачають поставку валюти на другий робочий день); - форвардні (це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома суб'єктами з наступною передачею валюти в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладання контракту, не прозорі для інших учасників); - ф’ючерсні (це теж різновид cтрокових оп-й, в яких два контрагенти зобов’язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладання угоди. Відмінності їх від форвардних операцій: вони здійснюються тільки на біржах, під їх контролем, а форма і умови контрактів чітко уніфіковані, прозорі дя інших учасників.); опціоннні (це операції за яки між уч-ками укладається особлива угода, що надає одному з них право (а не обов’язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом).

3) За цільовим призначенням: - операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрах-ми; - операції з метою страхування від валютн. ризиків; - операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції.

4) За формою здійснення: - безготівкові; - готівкові.

5) За масштабами операцій:- оптові; - роздрібні.