73. Розвиток кредитних відносин в Україні в перехідний період до ринкових відносин.

Розвиток кредитних відносин в Україні почався на базі СРСР – адміністративно-командної системи господарювання. Перехід до ринкової системи у сфері кредитних відносин відбувався швидше, ніж в інших сферах життя країни, що пояснюється тим, що в основі цих відносин лежить наймобільніший ресурс – гроші.

Перші ринкові зміни в кредитних відносинах (КВ) відбулися наприкінці 1980-х років. У 1989 р. в Україні почали формуватися комерційні та кооперативні банки. Створювались вони на акціонерних або пайових засадах в основному підприємствами та організаціями певної галузі економіки для вирішення своїх нагальних потреб.

Саме з виникнення цих банків почали відбуватися серйозні зміни в КВ:

• змінився склад позичальників і кредиторів – основними кредиторами стали комерційні банки, а позичальниками – колективні и приватні підприємства та окремі громадяни (також державні підприємства);

• до цих двох учасників долучались – страховик, гарант, поручитель;

• значні зміни відбулися у формах і видах кредитів, й особливо у методах кредитування;

• якщо раніше в основі кредитування були численні об’єкти кредитування, то почали приділяти основну увагу суб’єкту, який бажає отримати позику, його кредитоспроможності (стала однією з найважливіших умов кредитування);

• замість досить складного порядку кредитування, кредити почали надаватись здебільшого на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємств.

У 1991 ЗУ «Про підприємства в Україні» і «Про цінні папери та фондову біржу» було легалізовано комерційний кредит. У цьому ж році було визнано, що вексельний обіг в Україні має здійснюватись відповідно до Женевських (1930) вексельних конвенцій. У лютому 1993 НБУ затвердив Порядок проведення банками операцій з векселями, яким було встановлено особливості застосування цих конвенцій в Україні. Поширенню вексельного обігу далі заважала платіжна криза. Проте з початком економічного зростання розрахунки за допомого ю векселів та комерційного кредиту почали швидко розвиватись.

У 1995-1996 рр. через відсутність надійних позичальників та у зв’язку з вигідними умовами внутрішніх державних позик (зокрема, високий дохід на облігації) багато банків значну частинку своїх кредитних ресурсів спрямували на придбання облігацій цих позик. Вони майже відмовились від кредитування реальної економіки, що вкрай негативно відбилось на її розвитку, спричинило затягування економічної кризи.

Лише з 1999-2000 рр., коли намітилась тенденція виходу з економічної кризи, ситуація щодо кредитування реальної економіки почала поступово виправлятись. Комерційні банки все більше почали кредитувати реальну економіку, особливо підприємства АПК. Цьому сприяло й те, що була запроваджена практика сплати частини % цими підприємствами за рахунок державного бюджету.

З 1996 р. почав відновлюватись споживчий кредит, подальшому розвитку якого сприяв прийнятий 20 грудня 2001 р. ЗУ «Про кредитні спілки». Він надав кредитним спілкам право на залучення депозитів від своїх членів, отримання банківських кредитів та право бути засновниками місцевих кооперативних банків.

Дедалі більшого поширення набували кредити, пов’язані з вексельним обігом, лізинговими та факторинговими операціями. З 2001 р. з прийняттям Земельного кодексу – розвиток іпотечного кредиту.

У 2001-2001 рр. НБУ почав проводити більше лібералізовану монетарну політику (зниження облікової процентної ставки та норми обов’язкового резервування. НБУ більш узгоджено почав співпрацювати з урядом. Щоправда комерційні банки продовжували значний період надавати кредити під досить високі % (25 і більше%), що не сприяло розвитку економіки.

Однією з найсерйозніших проблем діяльності банків протягом усього періоду їх розвитку був дефіцит кредитних ресурсів. Тому для розвитку – позичали ресурси в інших банків та їх клієнтів. Це сприяло розвитку грошового ринку, зміцнювало засади комерційного розрахунку.

У 1993 р. НБУ запроваджена система електронних платежів - швидке проведення міжбанківських кредитних операцій.

Гіперінфляція у 1993 р. викликала, з одного боку, різке зростання цін, а з іншого – знецінення капіталів комерційних банків, вкладів населення а банки. Жорстка монетарна політика, зокрема постійне підняття НБУ в умовах гіперінфляції мінімального розміру статутних капіталів, норми обов’язкового резервування, глибока платіжна криза призвели до монополізації 1994 р. кредиту, зосередження його в руках великих банків. Результат – малі банки служать великим групуванням і обмежується доступ до банківського кредиту малого та середнього бізнесу і державних підприємств.

Лише у 1995 р. НБУ затвердив Положення про кредитування, у якому в загальних рисах окреслив порядок проведення кредитних операцій комерційними банкам (до цього – відсутність норми щодо відповідальності за зловживання з кредитами). 1995 р. – банкрутство ряду комерційних банків через нецільове використання коштів.

У міру поступово зростання монетизації ВВП гроші ставали менш дефіцитним ресурсом. З 2004-2005 рр. – випереджальне зростання довгострокових кредитів над короткостроковими.

У 2004 році була заснована Державна іпотечна установа, яка має рефінансувати іпотечні й інші банки на операції з іпотечного кредитування, а в 2005 р. був відкритий і розпочав діяльність Міжнародний іпотечний банк, що сприяло збільшенню обсягів іпотечного кредиту.

Великі українські банки почали з 2004 р. отримувати значні облігаційні позики на міжнародних ринках капіталів з терміном погашення 3-10 років під 7,75-10% річних, на укр.. ринка х на таких вигідних умовах залучати не могли.

У цей час пожвавлюється житлове будівництво – іпотечні кредити (перервано в іноземній валюті).

У 2008-2009 рр. – криза – пасивний платіжний баланс, курс гривні різко впав, зросло безробіття. Багато банків - банкрути.