1.2.2. Казкотерапія.

Казкотерапія – це один з різновидів тренінгової програми, розроблена для дітей від 5 до 13 років (при нормальному інтелектуальному розвитку) і можуть бути адаптовані до підлітків з проблеми у розвитку. Основна робота програми спрямована на розвиток цінностей особистості дитини. Казки являються посередниками між внутрішнім світом вихователя та душами вихованців. [19,с.6]

Перше і останнє заняття казкотерапії можна повністю посвятити процесу психодіагностики та встановленням контакту з дітьми. Порівнюючи надалі результати, вихователь має змогу визначити результативність своєї роботи.

В розумінні Т.Д.Зінкевич-Євстигнєєвої, казкотерапія – це не лише напрям психотерапії, а синтез багатьох досягнень психології, педагогіки, психотерапії та філософії різних культур. [19,с.6] У зв’язку з цим, автором виділяються чотири етапи в розвитку казкотерапії:

1 етап – усна народна творчість;

2 етап – збирання та дослідження казок та міфів;

3етап – психотехнічний (передбачає застосування казки як психодіагностичної техніки, як засобу корекції та розвитку особистості);

4 етап – інтегративний (пов'язаний з розумінням казкотерапії, як природньообразної, органічно людському сприйняттю виховної системи, перевіренної багатьма поколіннями наших пращурів).

В ході казкотерапевтичного заняття необхідно дотримуватись відповідної структури заняття (Додаток 2), яке, хоча й має бути індивідуальним, повинно будуватися за наступними структурними компонентами:

1) ритуал входження в казку;

2) повторення;

3) розширення;

4) закріплення;

5) інтеграція;

6) резюмування;

7) ритуал виходу з казки.

З наведеної структури казкотерапевтичного заняття, саме обговорення казкової історії дозволяє сформувати або розвинути необхідні якості у дитини (Додаток 3).

В ході обговорення казки дитина може знайти свою проблему, з’ясувати мотиви деяких вчинків, навчитися способам долання труднощів, визначити відношення до оточуючого світу і до самого себе, актуалізувати почуття, що допоможе дитині в майбутньому, надає відчуття захищеності, заспокоює нервову систему, знімає напруження та тривожність. [ 19,с.10]

1.2.3. Ігротерапія.

За визначенням М.І.Чистякової ігрова терапія – це метод психотерапевтичної дії на дітей і дорослих з використанням гри. У його основі лежить визнання того, що гра робить сильний вплив на розвиток особи. Мета використання ігрової терапії – не міняти і не переробляти дитини, не учити її якимсь спеціальним поведінковим навикам, а дати можливість «прожити» в грі ситуації, що хвилюють його, при повній увазі і співпереживанні дорослого.[4,с.9]

«В кожній людині можуть розквітнути сотні неочікуваних талантів та здібностей, якщо йому просто надати для цього можливість,» - писав Д.Лессінг.[5,с.237] Саме в грі краще всього проявляються індивідуальні особливості, здібності та взаємовідносини між дітьми. Через гру педагог може непомітно впливати на характер вихованця, корегувати його поведінку, відмічати особливості його розвитку. Ігрові ситуації діти сприймають більш природно, ніж серйозні обговорення. Ігри допомагають дітям розслабитися, розкритися і почувати себе комфортно.

Вихователь повинен завжди шукати привід для того, щоб зробити гру «уроком життя», осмислити її з вихованцями (Додаток 4). Коли діти грають, вихователь не повинен відволікатися та займатися своїми справами, гра для нього – поле спостереження за вихованцями, можливість познайомитися ближче.[17,с.5]

Гузина М.С. виділяє такі види ігрової терапії: недирективна, директивна і змішана ігротерапія.[15,с.4] Недирективна ігрова терапія – це цілеспрямована система, центром якої є дитина як самостійна особа, здібна до саморозвитку. Цілі недирективної ігротерапії узгоджуються з внутрішнім прагненням дитини до саморозвитку та самовиховання. Директивна ігрова терапія – це форма, в якій педагог виступає в ролі організатора, керівника психотерапевтичного процесу з ухваленням на себе відповідальності за досягнення цілей психотерапії. Основним завданням є навчання дитини адекватній соціальній поведінці шляхом наслідування (еталону, іншим дітям, педагогові). При директивній поведінці педагог структурує хід ігротерапії, визначає поведінка дитини, вимоги співпраці в терапії. Змішана ігрова терапія – це метод психотерапії, заснований на інтеграції директивною і недирективною ігротерапії. Синтез найбільш вдалих прийомів ігрової терапії різних форм дозволяє в достатньо короткий проміжок часу використовувати різні варіанти ігрових дій з урахуванням індивідуальних можливостей дитини. 

А. Лопатіна та М. Скребцова писали: «…найголовніше – ігри повинні слугувати для розвитку душі дитини.» Саме тому, ігри необхідно будувати таким чином, щоб діти почали задумуватися над своїми вподобаннями, своєю поведінкою, а надалі – про навколишніх людей, рідних, близьких. «Гра – це привід зрозуміти щось більше,подивитися на себе зі сторони, обдумати важливі питання…»[17,с.4]