1.Поняття і предмет Конституційного права України.

Конституційне право – це галузь українського права, яка являє собою систему правових норм, регулюючих основи взаємовідносин людини і держави, устрою держави і організації державної влади шляхом закріплення в Конституції України і конституційному законодавстві основ конституційного ладу, основ правового статусу людини і громадянина, територіального устрою, основ організації системи державної влади і місцевого самоврядування.

Основним предметом регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України. Такі відносини опосередковуються правовими нормами, які складають зміст найважливійших джерел КП. Предмет КП опосередковує собою чотири групи суспільних відносин. 1) Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу. Суверенітет народу – це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй теритрорії. Суверенітет буває реальним і потенційним. 2) Відносини які опосередковують будівництво, устрій держави як організації влади народу і для народу. Влада – необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбуваються в ньому, в тому числи за рахунок авторитарних методів, які передбачають нав»язування волі суб»єкта влади, застосування в разі потреби примусу. 3) Відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування держави. Головним з них є гуманізм, демократизм, розподіл влад, виразом якого механізм противаг, взаємного контролю гілок влади, їх врівноваженності. 4) Відносини, що визначають характер зв»язків між державою і конкретною особою. Це: а) відносини громадянства б) відносини фундаментальних прав України в) відносини гарантій реалізації прав і свобод г) відносини, що випливають із факту відповідальності держави перед особою і навпаки.

 

2. Метод конституційно-правового регулювання - це сукупність способів і засобів, за допомоги яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузі конституційного права.У конституційній державі можуть застосовуватися лише правові методи впливу на суспільні відносини. Зокрема, в конституційно-правовому регулюванні використовуються такі методи, як установлення прав учасників суспільних відносин, покладання обов'язків і відповідальності, дозвіл або заборона здійснювати ті чи інші дії тощо.Конкретні методи визначаються характером припису конституційно-правових норм. Так, уповажливі норми конституційного права містять установлення, які закріплюють повноваження відповідних суб'єктів. Досить поширеним у конституційному праві є метод зобов'язання. Скажімо, Конституція України передбачає, що «кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей». Ця конституційна норма закріплює обов'язок суб'єктів визначати свою поведінку відповідно до встановленого припису. Метод дозволяння не пов'язаний зі встановленням припису уповажливого характеру. Такий спосіб конституційно-правового регулювання дає можливість відповідному суб'єктові діяти за тих чи інших обставин на свій розсуд. Наприклад, «Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатівУкраїни, від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України».У конституційному праві використовується також метод заборони: «цензура заборонена»; «на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом» Застосування різних методів конституційно-правового регулювання дозволяє забезпечити стабільне функціонування інститутів публічної влади, гарантує реальне народовладдя, права і свободи людини і громадянина.У цілому метод конституційного права характеризується:1) загальним характером;2) максимально високим юридичним рівнем;3) імперативним характером;4) універсальним характером;5) установчим характером;6) поєднанням прямого та опосередкованого регулювання.

3.Поняття та ситема інститутів конституційного права України.

Інститут права – це сукупніссть норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу. Це повною мірою стосуєть іконституційно-правового інституту, норми якого відзначаються певною автономією, об»єднуються на основі певних принципів і методів, відзначаються відносною самостійністю правового регулювання. Розрізняють галузеві і міжгалузеві правові інститути. Галузевими контситуційними інститутами є: інститут представницьких органів, інститут громадянства, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування. Прикладом міжгалузевого інститут може бути інститут власності. Конституційні інститути розрізняються за змістом,структурою, методами й завданням правового регулювання. Серед них є надінститути які охоплюють значне коло суспільних відносин і включають до свого складу ряд інших інститутів. Такими надінститутами можна вважати інститут влади народу, державного суверенітету, державної влади тощо. Існує й інша класифікація конституційних інститутів залежно від відносин, які вони зкріплюють у джерелах конституційного права. 1) Інститут народовладдя, який включає:а) безпосереднє народовладдя б) представницьке народовладдя в) місцеве самоврядування 2) Інститут кончституційного оформлення народовладдя: а) конституційний лад б) юр. конституція в)конституційні закони г)конституційна законність д)конституційні звичаї 3) Інститут правового статусу людини і громадянина а) громадянство б)система основних прав і свобод людини в)гарантії основних прав ісвобод 4) Інститут державного будівництва а)форма держави б)територіальна організація в)механізм держави. Система галузі конституційного права України - це її внутрішня побудова, що характеризується єдністю і взаємодією елементів цієї системи, до яких належать конституційно-правові норми та конституційно-правові інститути.

4. Конституційно-правові норми, їх особливості. Конституціцйно-правові норми – це встановлені чи санкціановані державою правила, які визначають поведінку учасніків конституційно-правових відносин. Вони становлять особливий різновид норм системи національного права. Їм властиві риси притманні всім нормам. Як важливий засіб соціальної орієнтації особи вони встановлюються державою. Мають державно-владний характер, є формально визначеними, загальнообо”язковими правилами поведінки, закріплюються в правових актах що видаються компетентними державними органами. Мають двосторонній характер, тобто втсановлюють не тільки права, але й обов”язки учасників правовідносин, передбачають наявність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та правові чинники, визначають можливість багатоваріативної поведінки, мають ситуаційний характер, є цілеспрямованими і гарантованими. Норми КП, як і вся галузь права, виконують інтеграційні функції в правовій системі країни: вони з”єднують її в одне цілісне утворення, визначають найсуттєвіші її структурні та функціональні характеристики, напрями вдосконалення і розвитку.Особлива юридична природа, зміст, найвища юридична сила, найбільша стабільність у порівняння з іншими галузями права, підвищенний рівень охорони з боку держави, прямий характер їх дії, особливий механізм реалізації та специфіка їх структури – найважливіші ознаки конституційно-правових норм.

Види конституційно-правових норм. Класифікація норм конституційного права – це розподіл їхна групи в залежності від того чи іншого критерію. Найбільш поширеною є класифікація конституційно=правових норм за їх змістом, який розкривається перш за все через предмет правового регулювання, уявлення про який нам дає система(зміст) Конституції. Відповідно з цим усі норми можна поділити на кілька груп: 1) Перша група – це норми, які визначають основні засади конституційного ладу України.Ці норми проголошують Україну як суверенну і незалежну, демократичну, правову, соціальну державу єдиним джерелом влади в якій є народ і конституційний лад. 2) Друга група – це норми, які закріплюють основні конституційні права і свободи людини й громадянина. 3) Третя група – норми, які закріплюють народне волевиявлення(вибори, референдуми) та інші форми безпосередньої демократії. 4) Четверта група – норми які закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої, судової, влади Президента України, самоврядування тощо. 5) П»ята група – норми, які закріплюють територіальний устрій України, зокрема його визначальні принципи, систему адміністративно-теритроіального поділу, статус Автономної Республіки Крим.