8. Особливості середньовічного суспільства та їх відбиття у філософській думці

Середньовічний світогляд має певні особливості, які відрізняють його від античного.

Античний світогляд орієнтований на зовнішній світ (космоцентризм). Людина займає в ньому цент-ральне місце в силу центрального положення Землі в структурі світобудови. Нерівність людей пояснюється їх природою (за Арістотелем). Час в античному світо¬розумінні циклічний, він рухається немовби по колу. У середньовічному світогляді, який ґрунтується на християнській релігії (теоцентризм), світ вперше на¬буває часового вектора (спрямування) — час втрачає циклічність, світ рухається від створення його Богом до майбутнього "страшного суду". Історія набуває на¬правленості. Центральне місце людини в світі обумов¬лене тим, що вона є вищим творінням Бога, створена за образом і подобою його.

Суттєва відмінність людини від усього тваринного світу в середньовічному світогляді вбачалася в духовності. За цим критерієм зрівнювалися всі люди. Визнання природної (людина — творіння Бога) і духовної рівності людей було величезним кроком вперед у самопізнанні людини, але кроком суперечливим. Адже воно не означало визнання соціальної, економічної та політичної рівності. Відбувається також зміна основних тем, які під¬лягають усвідомленню, що було пов'язано з загаль¬ним світоглядним переворотом у розумінні місця лю¬дини в світі та статусу самої людини в теологізованій філософії Середніх віків.

Центральною у філософській проблематиці стає тема внутрішнього світу людини. На відміну від ан-тичного культу людської тілесності, захоплення її красою, в середньовічному світогляді людська плоть розумілася як носій гріховності. Тому її необхідно по¬стійно приборкувати, умертвляти.

Важливішою темою середньовічної філософії була тема відношення Бога та створеного ним світу. Особливо активно розроблялася ця тема так званою схоластикою (XI—XVI ст.), яка ставила своїм завдан¬ням раціональне обґрунтування віри. Це вже певною мірою сприяло виправданню людському розуму, ви¬знанню його ролі в пізнанні, хоча це спочатку обме¬жувалося сферою релігійних догматів віри. В цей час знання розглядалося як абсолютне, незмінне, як "бо¬жественне одкровення". Джерелом всіх знань вважа¬лася Біблія. Процес пізнання зводився до процесу викладання, передачі знання Біблії від знаючих до незнаючих. Під наукою розумівся зміст Біблії, під вивченням — засвоєння давно знайденого людством знання. Метою пізнання була перебудова душі за до¬помогою слова Божого. Не випадково слово "схолас¬тика" стало синонімом абстрактних умоглядних міркувань, які не ґрунтуються на досвіді, відірвані від практики.

Вирішення проблеми відношення "бог — світ" при¬вело до нового розуміння причинності порівняно з ан¬тичним. Причинність в середньовічній філософії розу¬міється як спосіб породження світу Богом. А в Арістотеля причина не породжує річ, а лише структурує ма¬терію, надає їй форму. Причина тут — фактор, що виз¬начає, а не той, що породжує.

Християнство виникло у другій половині І ст. в одному із східних районів Римської імперії - Палестині. Головною соціальною причиною виникнення християнства було безсилля пригноблених у боротьбі з гнобителями. Християнство виникло як відгалуження іудаїзму, у якого воно вспадкувало, насамперед, визнання Старого завіту - найдавнішої частини Біблії. Великий вплив на християнство (почин. з II-IIIст. н.е) мали ідеї Філона. Александрійський філософ Філон висунув ідеї про природжену гріховність людини, про необхідність урятування душі за допомогою аскетизму та страждання. Ним було розроблене вчення про Логос, яке розвиває погляди іудейської релігії на месію. Філон учив, що месія має ім'я Логос (у перекладі з грецької - слово), що месія сам є Богом. Слідом за Філоном християни дали ім'я і своєму месії і також визнали його Богом. Прийняли вони й ідеї Філона про природжену гріховність людей, аскетизм та страждання як шлях урятування душі.

На ґрунті середньовічної схоластики розробляєть¬ся платонівська проблема взаємозв'язку вічних і не-змінних ідей та чуттєвих речей. Тут вона набуває форми взаємовідносин загальних понять (універсалій) і конкретних, емпіричних предметів та явищ. У спробі вирішити проблему проявилися два основні напрямки.