55.Шляхи розвитку творчих здібностей сучасного фахівця

Майбутнє України будуть вирішувати фахівці, які зможуть швидко адаптуватися в сучасних умовах розвитку суспільства, творчо підходити до вирішення складних професійних ситуацій та виявляти вміння діяти не за зразком, а оригінально, передбачати новизну у прийнятті рішень. Це залежить від інтелектуальних здібнос­тей, творчих умінь та навиків особистості, яка повинна не тільки мати високий коефіцієнт розумового розвитку, але й вміти реалізувати свій творчий потенціал. Отож провідними стають здібності: комунікативні навички, соціальна адаптованість, особистісні компетентності, що можуть бути гарантом успіху в особистому та професійному житті.

Завдання щодо виховання особистості з високим творчим потенціалом постає не лише як актуальна проблема викладача, а як соціальна необхідність. Сьогодні суспільну ситуацію можна назвати критичною: знизився престиж творчих спеціальностей, залишає бажати кращого сприймання соціальною структурою новаторства, нестандартних рішень, проявів творчої активності особистості.

Тільки нетрадиційний підхід і творче переосмислення виховних завдань допоможуть орієнтувати молоде покоління на цілеспрямовану творчу працю, морально і духовно збагачену. Тільки тоді оновлене суспільство отримає самодостатню особистість - професійно компетентного, соціально зрілого, творчо розвиненого спеціаліста.

56 Пізнання як процес ідеального освоєння реального світу.

Пізнання - процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії, як теорія пізнання.

Теорія пізнання (гносеологія) - це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування та умови й критерії його істинності й достовірності.

У теорії пізнання є питання про відношення знання про світ до власне світу, чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне відображення дійсності.

Пізнання є процесом ідеального освоєння реального світу. Реалізуючись у ході відображення його свідомістю, пізнавальний процес посягає принципово творчим відображенням об’єктивної реальності, оскільки його результатом не є створення ідеальної копії наявного стану речей, “повторення” в ідеальній формі того, що є . Пізнання виявляє об’єктивний зміст реальності як діалектичної єдності дійсності (того, що є) і можливості (того, що могло бути в минулому, але не здійснилося, і того, що буде і може бути в майбутньому).

Таким чином, пізнання відображає не тільки дійсно існуючі (або ті, що дійсно існували чи будуть дійсно існувати) предмети, процеси і явища, але й усі їх можливі модифікації. Інакше кажучи, пізнання відображає загальне.

57. Суб'єкт та об'єкт пізнання

Суб'єктом пізнання є людина, людський індивід, здатний відображати у своїй свідомості явища дійсності. Але не слід забувати, що людина — це не просто індивід з певними біологічними властивостями, а насамперед, суспільна істота. Тому людина розмірковує і пізнає остільки, оскільки є членом суспільства, що через форми суспільної свідомості виявляє суттєвий вплив і на зміст пізнання.

Об'єкт пізнання — предмет, явище матеріального або духовного світу або сфера дійсності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єкт пізнання не можна ототожнювати з усією матеріальною або духовною дійсністю. Об'єктом стають тільки ті сфери дійсності, що включаються в пізнавальну діяльність суб'єкта. Чим вище рівень розвитку науки і пізнавальної діяльності людей, тим ширше стає коло явищ, що охоплюються науковим дослідженням, і, отже, коло об'єктів пізнання.