112

Порушення законодавства про референдум (ст. 160 КК). Стаття 69 Конституції України визначає референдум як одну з форм безпо­середньої демократії. Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» референдум — це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого зна­чення. При цьому рішення, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу відносно інших законодавчих актів Верхов­ної Ради України.

Предмет цього злочину — документи референдуму: протоколи і рішення зборів про утворення ініціативної групи; свідоцтво про реє­страцію ініціативної групи відповідними радами народних депутатів або Центральною комісією із всеукраїнського референдуму; підписні листи; протоколи результатів голосування і результатів референдуму; списки громадян, які мають право брати участь у референдумі, бюле­тені для голосування, протоколи про результати підрахунку голосів та результати референдуму.

Об’єктивна сторона виражається у двох діяннях: 1) у перешко­джанні вільному здійсненню громадянином права брати або не брати участь у референдумі, вести агітацію до дня проведення референдуму (частини 1, 2 ст. 160 КК); 2) у підробленні документів референдуму, приписуванні, завідомо неправильному підрахунку голосів, порушен­ні таємниці голосування (ч. 3 ст. 160 КК). Закінченим злочин є з мо­менту вчинення будь-якого з цих діянь (злочин з формальним скла­дом).

Зміст ознак перешкоджання участі у референдумі, порушення та­ємниці голосування аналогічний таким самим ознакам злочинів, перед­бачених статтями 157 і 159 КК.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотив, мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Суб ’єкт злочину: за ч. 1 — будь-яка особа, а за частинами 2 і 3 — спеціальний: член комісії з проведення референдуму чи інша службо­ва особа.

Кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого в ч. 2 ст. 160 КК, є перешкоджання, вчинене за попередньою змовою групою осіб. Зміст цієї ознаки розкритий у ч. 2 ст. 28 КК.

113

§ 3. Злочини проти трудових прав громадян

Суспільна небезпека цих злочинів полягає в тому, що вони посяга­ють на конституційні права громадян у сфері трудових відносин. Згід­но зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здій­снення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у ви­борі професії та роду трудової діяльності. Тому найбільш небезпечні порушення цих прав тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

Перешкоджання законній діяльності професійних спілок, полі­тичних партій, громадських організацій (ст. 170 КК). Суспільна не­безпека цього злочину полягає у посяганні на закріплене у ст. 36 Кон­ституції України право громадян на участь у професійних спілках та на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації.

Диспозиція ст. 170 КК є бланкетною, тому при вирішенні питання про кримінальну відповідальність слід звертатися до відповідних за­конів і підзаконних актів і перш за все до розділу XVI Кодексу законів про працю України, законів України: «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р.¹, «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяль­ності» від 15 вересня 1999 р.², «Про політичні партії України» від 5 квітня 2001 р.³, Рішення Конституційного Суду України від 18 жовтня 2000 р. № 11-рп/2000 (справа про свободу утворення профспілок)⁴.

Безпосереднім об ’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують законну діяльність профспілок, політичних партій, гро­мадських організацій або їх органів.

Об ’єктивна сторона злочину виражається в дії або бездіяльності, що перешкоджає здійсненню законної діяльності профспілок, політич­них партій, громадських організацій або їх органів. Перешкоджання може виражатися в ігноруванні законних рішень профспілок або прий­нятті рішень без згоди профспілкових органів, якщо така згода необ­хідна. Щодо політичних партій і громадських організацій перешко­джання може полягати також у забороні проводити партійні збори,

¹ Відом. Верхов. Ради України. - 1992. - № 34. - Ст. 504.

² Там само. - 1999. - № 45. - Ст. 397.

³ Там само. - 2001. - № 23. - Ст. 118.

⁴ Офіц. вісн. України. - 2000. - № 43. - Ст. 1857.

114

різні заходи політичного, культурно-масового, іншого характеру. Пере­шкоджання повинно порушувати лише законну діяльність профспілок, партій, громадських організацій або їх органів.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення діяння, що перешкоджає законній діяльності зазначених організацій.

Суб ’єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотиви злочину можуть бути різні: особисті спонукання, інтереси служби, що помил­ково розуміються особою, тощо, але на кваліфікацію злочину вони не впливають.

Суб’єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла 16 років. Однак, як правило, ним виступає службова особа.

Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів

(ст. 171 КК). Суспільна небезпека цього злочину полягає в посяганні на гарантоване ст. 34 Конституції України право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інфор­мацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Значну роль у реалізації цього права відіграє професійна діяльність журналістів.

Безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, що забезпечують законну професійну діяльність журналістів.

Потерпілими від цього злочину є журналісти, тобто творчі праців­ники, які професійно збирають, одержують, створюють і займаються підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконують редакційно-посадові службові обов’ язки в засобі масової інформації (у штаті або на позаштатних засадах) — відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному кла­сифікаторі професій України. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р.¹ під засобами масової інформації слід розуміти друковані засоби масової інформації, якими є періодич­ні друковані видання (преса) — газети, журнали, бюлетені тощо і ра­зові видання з визначеним тиражем, а також аудіовізуальні засоби масової інформації, до яких належать, зокрема, радіомовлення, теле­бачення, кіно, звуко-, відеозапис.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 171 КК, по­лягає в перешкоджанні законній професійній діяльності журналістів. Під перешкоджанням слід розуміти будь-яке діяння, що створює пере­шкоди законній професійній діяльності журналістів. Воно може бути

¹ Відом. Верхов. Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.

115

вчинено у формі дії або бездіяльності та проявитись, зокрема, у при­мушуванні журналіста до поширення або відмови від поширення ін­формації, до приховання правдивої інформації або до припинення жур­налістської діяльності тощо. Таке діяння може бути поєднане із засто­суванням психічного (погроз, залякування) або фізичного насильства до журналіста або його близьких. До цього злочину не відносять перешко­джання незаконній професійній діяльності журналістів.

Злочин вважається закінченим з початку перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.

Суб ’єктивна сторона за ч. 1 ст. 171 КК — прямий умисел.

Суб’єкт злочину за ч. 1 ст. 171 КК — фізична осудна особа, яка досягла 16 років.

Частина 2 ст. 171 КК передбачає більш тяжкий злочин.

Об ’єктивна сторона цього злочину передбачає дві форми: 1) пере­слідування журналіста за виконання професійних обов’язків; 2) пере­слідування журналіста за критику.

Переслідування може полягати в обмеженні законних прав і свобод журналіста, наприклад у незаконному звільненні з роботи чи незакон­ному накладенні дисциплінарного стягнення, у протиправному фізич­ному чи психічному впливі, порушенні його законних інтересів, по­ширенні відомостей, що ганьблять честь та гідність журналіста чи компрометують його, тощо.

Суб ’єктивна сторона за ч. 2 ст. 171 КК — прямий умисел.

Суб ’єктом злочину за ч. 2 ст. 171 КК може бути службова особа або фізична осудна особа, що досягла 16 років, яка разом з інши­ми співучасниками вчинила злочин за попередньою змовою (ч. 2 ст. 28 КК).

Грубе порушення законодавства про працю (ст. 172 КК). Сус­пільна небезпека цього злочину полягає в посяганні на передбаче­не в ст. 43 Конституції України право на працю.

Диспозиція цієї статті бланкетна, тому для з’ясування її змісту слід, зокрема, звертатися до відповідних норм Кодексу законів про працю України, законів України: «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р.¹, «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р.², «Про охорону ди­тинства» від 26 квітня 2001 р.³, «Про порядок вирішення колективних

¹ Відом. Верхов. Ради УРСР. - 1991. - № 14. - Ст. 170.

² Відом. Верхов. Ради України. - 1997. - № 2. - Ст. 4.

³ Там само. - 2001. - № 30. - Ст. 142.

116

трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р.¹ Потрібно також звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98 (справа про тлумачення терміна «законодавство»), яке дозволяє встановити зміст поняття «законодавство про працю»².

Безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, що забезпечують реалізацію особою свого права на працю.

Потерпілими від злочину є працівники, тобто фізичні особи, які працюють на підставі трудового договору на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Частина 1 ст. 172 КК передбачає кримінальну відповідальність за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

Об’єктивна сторона цього злочину передбачає дві форми: 1) гру­бе порушення законодавства про працю (загальна); 2) незаконне звіль­нення працівника з роботи (конкретний різновид загальної форми). З’ясування ознак об’єктивної сторони потребує, по-перше, встанов­лення порушення конкретної норми законодавства про працю; по­друге, доведеності грубого характеру цього порушення.

Поняття «грубе порушення» має оціночний характер, і в кожному конкретному випадку воно має встановлюватися, виходячи з кількості потерпілих, тяжкості можливих наслідків, тривалості, систематичнос­ті порушень, злісності мотивів тощо. Так, грубим порушенням вважа­тиметься систематичне порушення тривалості робочого часу, ненадан- ня протягом тривалого часу відпустки, на яку має право працівник, ненадання передбачених законом пільг, компенсацій, незаконне на­кладення матеріальної відповідальності тощо.

Звільнення працівника з роботи визнається незаконним у випадку, коли для цього не було законних підстав або коли воно здійснено з по­рушенням встановленого порядку звільнення.

Суб’єктивна сторона цього злочину полягає в прямому умислі. При цьому незаконне звільнення працівника з роботи передбачає як обов’ язкову ознаку наявність особистих мотивів (наприклад, помста за критику тощо). Інше грубе порушення законодавства про працю може здійснюватися за будь-якими мотивами.

Суб’єкт злочину — спеціальний: фізична осудна особа, яка досягла 16 років та на яку покладений обов’язок дотримання законодавства про працю.

¹ Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 34. - Ст. 227.

² Офіц. вісн. України. - 1998. - № 32. - Ст. 1209.

117

Частина 2 ст. 172 КК встановлює відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має ди­тину віком до 14 років або дитину-інваліда.

Дитина-інвалід — особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності та викликає необхідність надання їй соціальної допомоги і захисту¹.

Грубе порушення угоди про працю (ст. 173 КК). Суспільна не­безпека даного злочину полягає в посяганні на передбачене в ст. 43 Конституції України право на працю.

Трудові відносини між роботодавцем і працівником регулюються не тільки законами, а й колективним і трудовим договорами. Саме цими документами встановлюються конкретні права й обов’язки сторін.

Безпосередній об ’єкт — суспільні відносини, що забезпечують реалізацію особою свого права на працю.

З об ’єктивної сторони цей злочин виявляється в грубому порушен­ні угоди про працю шляхом обману чи зловживання довірою або при­мусом до виконання роботи, не обумовленої угодою (це, наприклад, погроза звільненням, якщо працівник не погодиться виконувати робо­ту, не обумовлену договором). Обов’язковим є спосіб порушення: об­ман, зловживання довірою, примус.

Суб ’єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотив та мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Суб ’єкт злочину — спеціальний: службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, а також окремий громадянин або уповноважена ними особа.

Частина 2 ст. 173 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені стосовно громадянина, з яким укладена угода щодо його ро­боти за межами України.

Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку (ст. 174 КК). Суспільна небезпека цього злочину полягає у посяганні на передбачене у ст. 44 Конституції України право тих, хто працює, на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інте­ресів. Причому вказується, що ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку (ст. 44 Конституції України).

¹ Див.: ст. 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 6 жовт. 2005 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2006. - № 2-3. - Ст. 36.

118

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про порядок вирішення колек­тивних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р.¹ під страйком розуміється тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Як випливає із Закону, участь у страйку має бути добровільною. Кримінальний закон охороняє це право працівників на вільне волевиявлення.

Безпосередній об ’єкт — суспільні відносини, що забезпечують вільну реалізацію особою свого права на страйк.

Потерпілими від злочину є працівники, які відповідно до Закону мають право на страйк. У деяких випадках проведення страйку забо­роняється².

Об ’єктивна сторона цього злочину передбачає дві форми: а) при­мушування до участі у страйку; б) перешкоджання участі у страйку.

Примушування — це протиправний фізичний або психічний вплив на працівника, спрямований на взяття ним участі у страйку всупереч його волі. Перешкоджання — це протидія здійсненню працівником свого права брати участь у страйку. Обов’язковою ознакою приму­шування і перешкоджання є спосіб їх вчинення: здійснення їх шляхом фізичного насильства, погрози застосування такого насильства або шляхом інших незаконних діянь. Фізичне насильство може виража­тися в нанесенні ударів, побоїв, заподіянні легких тілесних ушко­джень, незаконному позбавленні волі. Якщо фізичне насильство виразилося в заподіянні середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, то кваліфікація повинна проводитись за сукупністю зло­чинів (наприклад, за статтями 121 і 174 КК). Погроза застосування насильства може полягати в залякуванні застосуванням будь-якого фізичного насильства, у тому числі й погрозі вчинити вбивство. Якщо погроза вбивством була вчинена членом організованої групи, то необ­хідна додаткова кваліфікація ще за ч. 2 ст. 129 КК. Інші незаконні дії можуть виявлятися в обмані, у погрозі позбавити будь-яких пільг, звільнити працівника тощо.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Мотиви і мета на кваліфікацію не впливають.

¹ Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 34. - Ст. 227.

² Див.: ст. 24 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 берез. 1998 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 34. - Ст. 227.

119

Суб ’єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла 16 років.

Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших уста­новлених законом виплат (ст. 175 КК). Суспільна небезпека цього злочину полягає у посяганні на проголошене у ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю.

Безпосередній об ’єкт — суспільні відносини, що забезпечують своєчасне отримання громадянами заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати.

Потерпілими від злочину є громадяни, яким повинна бути випла­чена заробітна плата, стипендія, пенсія чи інша установлена законом виплата.

Об ’єктивна сторона злочину виявляється в безпідставній неви­платі громадянам заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установ­леної законом виплати більше ніж за один місяць. Безпідставність невиплати має місце в тих випадках, коли існувала реальна можливість виплати, однак виплата не відбулась.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Мотиви та мета можуть бути різними і не впливають на кваліфікацію.

Суб ’єкт злочину — спеціальний: керівник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності чи громадянин — суб’єкт підприємницької діяльності.

Частина 2 ст. 175 КК передбачає відповідальність за те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для цих виплат, наприклад використання цих коштів для придбання обладнання, для ремонту тощо.

Частина 3 ст. 175 КК встановлює пільгову норму — особа звільня­ється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кри­мінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам.

§ 4. Злочини у сфері охорони прав

ґ* ч * •• •

на об’єкти інтелектуальної власності

Суспільна небезпека цих злочинів полягає у тому, що вони посяга­ють на суспільні відносини у сфері інтелектуальної власності. У стат­ті 41 Конституції України встановлюється, що кожен має право воло­діти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуаль­

120

ної, творчої діяльності. Крім того, у ст. 54 Конституції України гаран­тується захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Встановлення кримінальної відповідаль­ності за злочини, передбачені у статтях 176, 177 КК спрямоване на реалізацію зазначених положень Конституції України.

Порушення авторського права і суміжних прав (ст. 176 КК). Диспозиція цієї статті бланкетна, тому для з’ ясування її змісту слід звертатися, зокрема, до відповідних норм Книги 4 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), законів України: «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 р.¹, «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ ютерних програм, баз даних» у редакції від 10 липня 2003 р.², Бернської конвен­ції про охорону літературних і художніх творів (Паризького Акта від 24 липня 1971 р.)³, Всесвітньої конвенції про авторське право 1952 р.⁴, Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 р.⁵

Безпосереднім об ’єктом цього злочину є суспільні відносини у сфе­рі авторського права і суміжних прав.

Авторське право — це особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані зі створенням та використан­ням творів науки, літератури і мистецтва. До особистих немайнових прав, зокрема, належать: право на визнання особи автором твору; пра­во перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації автору твору; право автора вимагати зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору, якщо це практично можливо; право забороняти зазначення сво­го імені у зв’язку з використанням твору; право обирати псевдонім у зв’язку з використанням твору; право на недоторканність твору. До майнових прав, зокрема, відносять: право на використання твору; ви­ключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, у тому числі забороняти таке використання. Авторське право не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції,

¹ Відом. Верхов. Ради України. - 2001. - № 43. - Ст. 214.

² Офіц. вісн. України. - 2003. - № 33. - Ст. 1776.

³ Відом. Верхов. Ради України. - 1995. - № 21. - Ст. 155.

⁴ Там само. - 1994. - № 13. - Ст. 70.

⁵ Там само. - 1999. - № 32. - Ст. 265.

121

відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстро­вані у творі.

Суміжні права — це особисті немайнові права і майнові права ви­конавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення. Особисті немайнові права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення визначені у ст. 38 Закону України «Про автор­ське право і суміжні права» та у ст. 423 ЦК України. Майнові права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення визначені у статтях 39-41 Закону України «Про авторське право і су­міжні права» та у ст. 452 ЦК України.

Предметом порушення авторського права виступають твори науки, літератури і мистецтва, комп ’ютерні програми і бази даних, а пред­метом порушення суміжних прав — виконання, фонограми, відеогра­ми і програми мовлення. Вони можуть бути зафіксовані на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації.

Не є предметом цього злочину повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації; твори народної творчості (фольклор); видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодав­чого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; держав­ні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів дер­жавної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій; грошові знаки; розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші ана­логічні бази даних.

Потерпілими від цього злочину є суб’єкти авторського права або суміжних прав¹.

Об’єктивна сторона злочину, зазначеного в ч. 1 ст. 176 КК, передбачає встановлення трьох обов’язкових ознак: діяння, його наслідків і причинного зв’язку між ними. Форми такого діяння пов’язані з предметом та передбачені у диспозиції ч. 1 ст. 176 КК таким чином: 1) незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літе­ратури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, 2) незакон­не відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, 3) їх незаконне тиражування та розповсюджен­

¹ Див. статті 435, 450 Цивільного кодексу України.

122

ня на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, 4) інше порушення авторського права і суміжних прав. Остання форма є за­гальною.

Незаконність діяння означає, що воно вчиняється без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права.

Якщо примірник об’ єкта авторського права або суміжних прав ви­крадений (наприклад, викрадено картину) або знищений (наприклад, розбито скульптуру), то такі діяння кваліфікуються за статтями про злочини проти власності (у наведених прикладах — відповідно статті 185 або 194 КК). Якщо таке викрадення вчинене для подальшого пла­гіату¹, то кваліфікація настає за сукупністю злочинів — за ст. 176 і, наприклад, за ст. 185 КК.

Суспільно небезпечний наслідок як обов’язкова ознака об’єктивної сторони — це матеріальна шкода у значному розмірі, тобто така мате­ріальна шкода, розмір якої згідно з приміткою до ст. 176 КК у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Між діянням і матеріальною шкодою має бути встановлений причин­ний зв’язок. Закінченим злочин вважається з моменту заподіяння саме такої матеріальної шкоди.

Суб’єктивна сторона цього злочину — умисел. Мотиви і мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Суб ’єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла 16 років.

У частині 2 ст. 176 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, тобто такому, який відповідно до примітки до ст. 176 КК у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

У частині 3 ст. 176 КК передбачена відповідальність за дії, перед­бачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо велико­му розмірі, тобто такому, який відповідно до примітки до ст. 176 у ти­сячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

¹ Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» плагіатом є оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору

123

Порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціо­налізаторську пропозицію (ст. 177 КК). Диспозиція цієї статті блан- кетна, тому для з’ясування її змісту слід звертатися, зокрема, до відпо­відних норм книги 4 ЦК України, Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р.¹, законів України: «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р.², «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» від 5 листопада 1997 р.³, «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» у редакції від 1 червня 2000 р.⁴, «Про охорону прав на сорти рослин» у редакції від 17 січня 2002 р.⁵

Безпосереднім об ’єктом цього злочину є суспільні відносини у сфе­рі права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, про­мисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію.

Предметом цього злочину можуть бути винахід, корисна модель, промисловий зразок, топографія інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторська пропозиція.

Винахід (корисна модель) — результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології.

Промисловий зразок — результат творчої діяльності людини у га­лузі художнього конструювання.

Топографія інтегральної мікросхеми — зафіксоване на матеріаль­ному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з’єднань між ними.

Сорт рослин — окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) у рамках нижчого із відомих ботанічних таксо­нів, яка незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови надання правової охорони:

• може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів;