33. Розвиток літератури у хіх ст. Початки журналістики

Наприкінці XIX ст., з одного боку, завершується столітній період розвитку нової української літератури, а з іншого — з'являються нові її якісні риси, що набувають розвитку пізніше — у XX ст. Таким чином, доба XIX ст. являє собою цілісний комплекс традицій і новаторства в літературному процесі, об'єднаний, єдністю ідейно-естетичних закономірностей.Основними ознаками періоду становлення нової літератури є висунення її серед інших видів мистецтва на роль універсального засобу художнього дослідження дійсності в її історичному рухові, пріоритет індивідуального начала, функціонування художніх напрямів, єдність у їх межах творчого методу й стилю. Нова література є явищем свідомо національним, яке в усьому комплексі тематики, проблематики, ідейного змісту, морально-етичних поглядів, естетичного відношення до дійсності, в народній мові та засобах її відображення виражає самобутні риси української ментальності. Як і в інших європейських літературах (щоправда, з певним відставанням у часі, але більш прискорено) в до-шевченківський період української літератури складаються просвітительський реалізм, сентименталізм, преромантизм і романтизм як основні літературні напрями й стилі, формується нова родова система поезії, драми й художньої прози та її провідні жанри, зароджується літературно-естетична та літературно-критична думка, з'являються яскраві творчі індивідуальності — І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко, Є. Гребінка та ін. Літературний процес у перші десятиріччя XIX ст. в цілому розвивається під могутнім впливом ідей національно-культурного відродження, ідеології просвітництва й романтизму та за змістом і художніми формами набуває ознак нової європейської літератури.В українській літературі з кінця XIX ст. відбувається «інтернаціоналізація літературних уподобань і інтересів» (1. Франко), активне освоєння художнього досвіду західноєвропейських літератур, прагнення до розширення «розумового виднокругу» (Леся Українка). Поряд з оновленням традиційної реалістичної об'єктивованої оповіді, активізацією психологічного аналізу, посиленням суб'єктивно-ліричних форм художнього вираження, що характеризують творчість насамперед письменників старшого покоління (І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І. Франко, І. Карпенко-Карий, М. Старицький, П. Грабовський та ін.), в літературі спостерігається виразне послаблення епічного начала, відхід від детального змалювання побуту, поетики життєподібності, прагнення до концентрованості змісту, створення узагальнюючих моделей людських відносин, де важлива роль належить художній умовності, фольклорно-міфологічній фантастиці. Ці тенденції вже перестають відповідати класичним настановам реалізму, його орієнтації на предметно-аналітичне відображення дійсності у формах самого життя. У міфі література шукає витоки, глибинну суть буття та людської природи, тих вічних начал, які дають можливість краще зрозуміти суспільно-історичні процеси, досягти високого ступеня і масштабності художнього узагальнення. Зростає увага до філософсько-етичної проблематики, психологізму як у творенні індивідуальних характерів, так і дослідженні масової психології.Від початку XIX ст. в Україні розпочала розвиватися журналістика - з'явилися газети, журнали, альманахи, збірники. Основним центром цієї діяльності став Харків, де в університеті й навколо нього зосереджувалося значне число учених, письменників, інтелігенції. 4 травня 1812 р. вийшла перша в Східній Україні газета "Харьковский еженедельник" (виходила до липня 1812 р.). У 1817 р. розпочалося видання щотижневої літературної газети "Харьковские известия", заснованої журналістом А.Вербицьким (видавалася до 1824 р.). Наприкінці 30-х років у губернських містах України, як і всієї Росії, стали виходити офіційні газети "Губернские ведомости". У 1816 р. у Харкові виходив перший в Україні сатирично-гумористичний журнал "Харьковский демократ". У 1816-1819 рр. у Харкові ж видавався журнал "Украинский вестник", а в 1824-1825 рр. - "Украинский журнал".