5. Імпресіонізм та авангардизм

Характерний для образотворчого мистецтва останньої третини ХІХ століття імпресіонізм пережив на початку ХХ століття глибоку кризу, як і все мистецтво ХІХ століття. Принципи та методи імпресіонізму чітко визначали його представники: „Бачити, вірувати, виражати – у цьому все мистецтво”, „Я пишу те, що зараз відчуваю”. Імпресіоністи прагнули розкладенням фарб на складники, а об’єкта – на мозаїку яскравих плям досягти синтезу – загального синтетичного відтворення свого сприйняття об’єкта. Серед найвідоміших імпресіоністів – К. Моне, О. Ренуар.

Наприкінці ХІХ століття імпресіонізм заступили нові художні течії, представники яких, в основному, спиралися на модерн і критикували чуттєве мистецтво.

Французький художник Поль Сезанн першим вихопився за межі імпресіоністського бачення природи і простору, започаткувавши постімпресіонізм. Він відкрив нові художні засоби і у своїх картинах наче „розсунув” простір. На його пейзажах збігаються або зриваються вниз схили, прогинаються долини, вигинається дзеркало водної поверхні тощо. Якщо імпресіоністи пробудили до життя світло й колір, то Сезанн пішов далі. Крім нього, до художників-постімпресіоністів належали також В. ван Гог і П. Гоген.

Постімпресіонізм відкрив простір новим художнім течіям, представники яких відмовилися від простого відтворення зримої поверхні реальних об’єктів. Вони прагнули проникнути в сутність явища, розкрити внутрішній світ і характер людини.

Розпочався новий, перехідний період у розвитку мистецтва – архітектури, літератури, театру. Представники нових течій проголошували себе прихильниками авангардного мистецтва, через що їх назвали авангардистами.

Значний вплив на розвиток авангардизму справив кубізм. Його засновниками вважаються художники П. Пікассо, М. Дюшам і Ж. Брак.

Представники кубізму створили нові форми багатовимірної перспективи: розкладаючи об’єкт на геометричні форми, художники зображували його зусібіч, показуючи й невидимі грані. На мистецьких полотнах перетиналися різні площини та геометричні фігури. Представники кубізму намагалися знайти енергетичний центр об’єкта, його внутрішній зміст. Пабло Пакассо працював у галузі живопису, графіки, скульптури, кераміки, сценографії, багато експериментував. Реалізм в його творчості поєднувався з деформацією і руйнуванням композиції.

Подальший розвиток кубізму привів до створення українським художником К. Малевичем нового напряму в авангардистському мистецтві – супрематизму (від лат. supremus – найвищий). Світ його картин – поза межами земного виміру. На білому тлі неначе летять геометричні фігури, позбавлені змістових елементів. Найвідоміший твір Малевича – „Чорний квадрат на білому тлі”. Інший засновник безпредметного живопису – В. Кандинський – свої абстракції творив на основі символів.

Абстракціонізм та безпредметність – найвище досягнення авангардизму. Його представники намагалися по-філософськи обґрунтувати свою творчість. У філософських працях Малевич, Кандинський, Скрябін підкреслювали неможливість втілення своєї поглядів у життя, вважаючи абстракціонізм філософією мистецтва.

А втім, пізніше їхні творчі відкриття знайшли втілення у конструктивізмі, функціоналізмі (архітектура), дизайні.

Тим часом французький художник А. Матісс, спираючись на ідеї модерну, звертався у своїй творчості до природи та людини. В його картині „Танець” показано гармонію неба, землі та людини; кольорів – голубого, зеленого, оранжевого; стану – статики, динаміки та їх поєднання у стрімкому танці.

Отже, в авангардизмі чітко простежуються два основних напрямки: один спрямовано у майбутнє, інший – повернуто до людини і природи.