3. Література. Філософія. Мистецтво Особливості німецької класичної філософії

Загальна характеристика.

- Було змінено акценти з аналізу природи на дослідження людини, людського світу та історії.

- Представники німецької класичної філо­софії вперше усвідомили, що людина живе не у світі природи, а у світі культури.

- Зрозуміти значну кількість філософських проб­лем можна лише за умови розгляду людини як творця і водночас продукту культури.

- Німецькі філософи залишили рівень популярно­го викладу, який домінував раніше, і докладали зусиль, аби перетворити філософію на науку.

Основні напрямки розвитку європейської літератури

Порівняно з попередніми епоха­ми розвиток художнього процесу в Європі наприкінці XVIII – у пер­шій половини XIX століття відбувався досить своєрідно. Нові художні на­прямки складалися і досягали зрі­лості протягом короткого часу – не століття, як раніше, а десятиліття. Характерна риса епохи – спі­віснування художніх напрямків. Упродовж цього часу просвітниць­ка і класична традиції, романтизм, а згодом і реалізм підтримували сто­сунки, в яких боротьба і подолання поєднувалися із взаємовпливом.

Неокласи­цизм. Друга половина ХVІІІ – початок ХІХ століття.

- Звертався до античної спадщини як до норми та ідеального взірця.

- Був пов’язаний із Просвітництвом: праг­нув відображувати високі героїчні та мо­ральні ідеали.

- У творах провідне місце посідали складні етичні колізії.

Видатні представники: Д. Дідро, Вольтер, Ш.-Л. Монтеск’є, Ф. Шіллер, Й. В. Гете.

Романтизм. Кінець XVIII – перша половина XIX століття.

- Сформувався на основі усвідомлення об­меженості ідеології Просвітництва, іс­торичних уроків Французької революції кінця XVIII століття і наполеонівських війн.

- Творчість романтиків зверталася, зде­більшого, до минулого або до абстрактних мрій, роздумів про добро і зло.

- Романтики виступали як співці почуттів, які обожнювали уяву й зосереджували свої зусилля на спробах розкрити таємницю особистості, осягнути п духовний світ.

Видатні представники: В. Скотт, Дж. Байрон, В. Блейк, П. Шеллі, В. Гюґо, А. Міцкевич, Е. По, Е. Т. А. Гофман, Г. Мелвілл, А. Ламартін.

Реалізм. Від почат­ку 30-х pоків XIX століття.

- Прагнення об’єктивно відображати важ­ливі сторони життя, відтворювати типові характери, конфлікти і обставини.

- Перевага надавалася проблемам „людини і суспільства”, життя „маленької людини”.

Видатні представники. Ч. Діккенс, У. Теккерей, В. Гюґо, О. де Бальзак, Стен­даль, П. Меріме, сест­ри Шарлотта й Емілі Бронте, Е. Гаскелл.

Основні напрямки розвитку європейського мистецтва

Неокласи­цизм. Друга половина XVIII – 20-ті pоки XIX століття.

Ідейно-художній напрямок і стиль у європейському мистецтві, прихильники якого вважали класичні традиції мистецтва античності, Відродження і класи­цизму вищою ху­дожньою нормою, ідеалом та недосяжним взірцем.

Представники нео­класицизму вважа­ли життя стародав­ніх греків і римлян не лише ідеалом краси, а й моделлю світу, який вони намагалися побудувати.

Видатні представники:

Живопис: Н. Пуссен, К. Лоррен, Ж. Л. Давід, Ж. О. Енгр.

Скульптура: А. Канова, Г. Шадов, Б. Торвальдсен, Ж. Б. Пігаль, Е. М. Фальконе.

Архітектура: Ж. Ардуен-Мансар, Ж. Габріель, К. Леду, К. Рен.

Музика: Й. Гайдн, В. А. Моцарт, Л. Бетховен.

Романтизм. Кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ століття.

Ідейно-художній напрямок і стиль у європейському мистецтві, в якому на першому місці були почуття і фантазія автора, а єдине правило для художника-романтика – вірність собі, щирість зображальної мови.

Відображував погляди молодого покоління межі ХVІІІ – ХІХ століття, яке зазнало розчарування в ідеалах Просвітництва. Романтики намагалися втілити у своїх творах суперечливість, безмежність і таємничість світу.

Видатні представники:

Живопис: Е. Делакруа, Т. Жеріно, Ф. О. Рунге, Дж. Констебл, В. Тернер, В. Блейк.

Скульптура: О. Дом’є.

В архітектурі власної школи романтизм не створив.

Музика: В. Шуберт, Р. Шуман, Г. Берліоз, Ф. Шопен, Н. Паганіні, К. М. Вебер.