Відродження в німецьких князівствах

Розвиток мистецтва Відродження в Німеччині проходив під впливом ідей Реформації. За часом це був досить короткий період від середини 15 століття до кінця 1520-х рр. Селянська війна, жорстоке придушення селянських заворушень, релігійний розкол і відокремлення декількох земель від католицизму обірвали розвиток німецького відродження. Кордон 1530 року пережили лише поодинокі майстри, серед яких Альбрехт Альтдорфер, Ганс Гольбейн Молодший в Англії та Лукас Кранах Старший, що провів останні роки життя у засланні разом зі своїм вельможним покровителем.

Воно формувалося в жорстокій релігійній боротьбі, яка сповнила його драматизмом, особистими трагедіями та емоційними стресами. Яскравого втілення в німецькому мистецтві набули теми смерті, Страшного суду, кінця світу. Майже всі німецькі художники пройшли через школу гравюри, що наклало на їхній живопис відбиток жорсткості, безрадісності й гротеску.

Світські й реалістичні елементи спочатку накопичувалися в релігійних образах, бо німецьке мистецтво 15 століття майже цілком було релігійним. Тобто, реалістичні тенденції в німецькому мистецтві в порівнянні з мистецтвом Італії й Нідерландів розвинулися з запізненням. На це вплинуло декілька несприятливих факторів – провінційність німецьких мистецьких центрів, їх віддаленість від тогочасних розвинених країн, довгий полон середньовічного за формами мистецтва готики. Роздрібнені німецькі князівства входили до складу велетенської імперії Габсбургів й оновлення економіки та культури йшло в умовах справжньої ідеологічної кризи, посиленої релігійним розколом, великою селянською війною і поразкою народного повстання. Більшість німецьких художників стануть активними учасниками політичної й релігійної боротьби та відчують на собі всю гіркоту поразки виплеканих ідей, що не сприяла натхненню. Кінець 16 століття не дасть жодної значущої фігури в мистецтві німецьких князівств.

Найяскравішим представником мистецтва німецького Відродження був Альбрехт Дюрер (1471-1528) – видатний живописець, гравер, вчений. У його живописних полотнах проявляється справжня велич епохи Відродження. В цей період створено відомі автопортрети Альбрехта Дюрера – "Автопортрет з пейзажем" (1498), "Автопортрет в образі Христа" (1500).

Однак справжній успіх митцеві принесли гравюри, в якихх міфологічні сюжети переплітаються з мотивами середньовічних фантазій і сатири. Найвідоміша серія гравюр створена ним на теми Апокаліпсису (1498). В останні роки життя Альбрехт Дюрер створив декілька чудових портретів. Серед них – "Портрет імператора Максиміліана" (1519 р.). Він продовжував писати картини на релігійну тематику. Одним з останніх полотен митця став диптих "Чотири апостоли" (1526), на якому зображено Іоанна, Петра, Павла та євангеліста Марка.

Детальне вивчення доби німецького відродження подарувало дослідникам сюрприз – творчість майстра, що обдарованістю не поступався жодному з відомих німецьких художників. Ще в 19 столітті було віднайдено декілька релігійних композицій надзвичайної мистецької вартості в провінційних німецьких церквах. Талановиті твори ніяк не належали Дюреру, майстру досить шанованому та вивченому. Поряд з новонайденими творами навіть картини обдарованого Дюрера сприймалися менш сміливими і в композиції, і в колориті, і в накалі несамовитих почуттів. В життєписах Йоахима Зандрарта, який не був сучасником художника, знайшли неточні свідоцтва про майстра Грюневальда. Праця дослідників упродовж декількох десятиліть мало що прояснила, але вдалося віднайти декілька нових творів художника велетенської обдарованості, інженера і фортифікатора. Він був єдиним значущим майстром серед німців, що не займався гравюрою. Але поодинокі малюнки Грюневальда вимірюють на вагу золота. Досить повне відтворення його біографії ще попереду.

Найменше повʼязаною з німецькою середньовічною традицією була творчість Ганса Гольбейна Молодшого. Кращими в надбанні художника стали і портрети, і малюнки, і гравюри з серії "Танок смерті". В портретах – Ганс Гольбейн підкреслено реалістичний, іде за натурою без схильності ідеалізувати особу, який би високий щабель в суспільній ієрархії вона не посідала. Ганс Гольбейн безжально відтворював в малюнках і портретах олійними фарбами і зморшки, і депресивність, і сліди руйнівних пристрастей чи хвороб портретованих. Він практично єдиний з німецьких майстрів, що підійшов до межі створення гармонійних характерів, таких привабливих в творах майстрів італійського Високого відродження (Рафаель Санті, Джорджоне, Тиціан). Але драматична дійсність доби не сприяла ні масовому формуванню гармонійних особистостей, ні відображенню їх в творах Ганса Гольбейна, незважаючи на всю привабливість молодості чи інтелекту портретованого в картинах і малюнках майстра.

Головні майстри німецького ренесансу:

- Грюневальд (бл. 1470–1528).

- Альбрехт Дюрер (1471-1528).

- Лукас Кранах Старший (1472-1553).

- Ганс фон Кульмбах (бл. 1480-1522).

- Ганс Бальдунг (бл. 1484-1545).

- Ганс Гольбейн молодший (1497-1543).

- Урс Граф (бл. 1490 – бл. 1529).

- Альбрехт Альтдорфер (бл. 1480-1538).

- Фейт Штос (1447-1533).

- Бернт Нотке (бл. 1435-1509).

- Ганс Бургмайєр Старший (1473-1531).

- Даніель Гопфер (бл. 1470-1536).

Німецька гравюра доби відродження.

Ще напередодні доби відродження німецькі ремісники стояли у авангарді книгодрукування та запровадження мистецтва гравюри. Цьому сприяло широке використання паперових млинів та наявність нового, дешевого матеріалу для гравюр та книг – паперу. На значну популярність німецької гравюри вплинуло декілька чинників:

- звернення до неї провідних майстрів;

- великі наклади (створення якої завгодно кількості відбитків);

- демократичний характер гравюри на відміну від унікального, аристократичного характеру живопису;

- відгук гравюри на актуальні тогочасні події,

- широка тематика – від релігійних композицій до зображень селян, міфологічних сцен, закоханих пар, вояків, повій;

- популяризація тогочасних володарів думок (портрети Лютера, Меланхтона тощо);

- доступність та дешевизна відбитків.

Панівні позиції в мистецтві відродження німецьких земель посіли живопис та гравюра, до того ж гравюра в творчості деяких німецьких майстрів головувала. Німецька архітектура 15-16 ст. значно поступалася зразкам Італії і мала провінційний, вторинний характер. Вона наче накопичувала сили для майбутньої доби бароко.