Скульптура

- Відроджено вільно стоячу статую, кінний монумент, портретний бюст.

- Донатело (1386-1466) (справжнє імʼя Донато ді Нікколо ді Бетто Барді): кінна статуя кондотьєра Гаттамелати, Давид – перша оголена скульптура Відродження, скульптурний вівтар для собору Св. Антонія в Падуї.

- Мікеланджело (1475-1564) – "Пьєта", "Давид", "Мойсей", ансамбль капели Медиіі.

Музика

- Поява поліфонії (багатоголосся), яка ускладнювала твір, та світської хоральної музики; поширюється побутова гра на музичних інструментах.

- Видатні майстри: Орландо Лассо, Палестрина.

Література

- Звернення до народної та античної традиції; покладено початок національним літературам.

- Данте Алігʼєрі (1265-1321), Італія – поет пограниччя середньовіччя та Відродження. Головим його твором є "Божественна комедія", яка змальовує мандрівку автора загробним світом.

- Джованні Боккаччо (1313-1375), Італія; у романі "Декамерон" зібрав 100 новел, сюжети яких запозичені у фольклорі та міській літературі і в яких оспівується земне життя.

- Нікколо Макіавеллі (1469-1527), Італія – автор філософсько-політичного трактату "Государ", у якому доводить, що мораль і політика є несумісними, а правителі розмірковуваннями про мораль прикривають свої практичні цілі.

Питання 6. Північне відродження

Північне Відродження – культурний рух та мистецька епоха у північноєвропейських країнах в останнє десятиріччя XV століття та першу чверть XVI століття. Поступилося місцем культурі маньєризму та бароко. Свою назву течія отримала через спільні з італійським Відродженням тенденції. Північне Відродження набуло найбільшого поширення в таких країнах як Німеччина, Нідерланди, Франція та Англія.

Відмінності від італійського відродження.

- Сильний вплив готичної культури з дедалі більшою тенденцією до світськості.

- Заглиблення у внутрішній світ людини.

- Сильний вплив Реформації (Німеччина, 1517 р.).

- Ретельне, реалістичне відображення у творах мистецтва навколишнього світу.

Особливості "Північного Відродження".

Загальна особливість Північного Відродження – гуманістична творчість розгортається у вченому, ідеологічному аспекті. Це філософські суперечки, теологічні проблеми, боротьба гуманістів із середньовічною схоластикою. Культура в цей період має яскраво виражений релігійний характер.

Існувало 4 напрями теоретичних пошуків.

- Перший повʼязаний з діяльністю вчених-гуманістів. Вони критикували римську католицьку церкву – Генріх Бебель, Йоганн Рейхлін, Еразм Ротердамський.

- Другий напрям повʼязаний з діяльністю письменників, з рухом Реформації – Мартін Лютер, Ульріх фон Гуттен.

- Третій – бюргерська література (міська): Себастьян Брант ("Корабель дурнів") і майстерзінгери – Ганс Сакс (швець), лірик, відомий поет.

- Четвертий повʼязаний з безіменною (анонімною) народною творчістю – німецькі народні книги "Про Тіля Ойленшпігеля", "Про рогового Зиґфріда", "Про доктора Фауста", "Книги про Шільдбюргерів". Ці твори виражають сатиричну складову німецького Відродження. Це література про дурнів – популярний тоді жанр.

Гуманісти виступають єдиним фронтом у так званій "Справі Рейхліна". Йоганн Рейхлін – один із найкращих учених епохи, класичний філолог, перекладач, творець першої давньоєврейської граматики, фахівець у гебраїстиці (давньоєврейській мові), хотів розібратися в перекладі Біблії.

Песимістичний прогноз Еразма Роттердамського.

Найвизначніший твір Еразма Роттердамського – "Похвала глупоти". Він використав велику кількість німецьких прислівʼїв і приказок. Література про дурнів повʼязана з культурою середньовічного карнавалу. Еразм Роттердамський доводить, що увесь світ стоїть на дурості. Він нагадує нам, що ковпак блазня потрібен нам для показу істини. Світ – театр, комедія людського життя. Батько – Плутос, мати німфа. Глупість незвичайно утворена, у служінні їй поєднується увесь світ. Образ середньовічного мудреця – відразливий. У другій частині все різко міняється, висновок дуже похмурий. Дурість ототожнює себе з духом всієї церкви Христа. Щастя – в божевіллі. Афоризми "Народ засновує міста, а дурість монарха їх руйнує", "Де панує лютеранство, там гинуть науки".

Страшна реальність 16 ст., релігійний розкол Європи на католицизм і протестантизм, непримиренна боротьба релігійних течій не давали підстав Еразму Роттердамському для позитивних, життєстверджуючих висновків і прогнозів.

Науки в Європі – всупереч прогнозам Еразма – не загинули навіть у протестантських країнах. Еразм Роттердамський виношував ідею про створення єдиної Європи – республіки розуму. Дуже рано побачив у вождях Реформації той же фанатизм, що й у католиків. Але ідея єдиної Європи – не зникла. В 17 столітті її в обмежених умовах відродили західноєвропейські науковці різних країн у формі "республіки науковців", "республіки філософів". Почалося активне листування між Галілео Галілеєм, Антоні ван Левенгуком, з науковцями Англії. Пішов інтенсивний обмін науковими ідеями – а частка науковців запроваджує нові дослідження, що не мали поширення у власних країнах (запровадження математичних досліджень у Німеччині науковцем Готфрідом Вільгельмом Лейбніцом).

На новому етапі ідея єдиної Європи відроджена і підтримана наприкінці ХХ ст. і практично реалізована у створенні ЄС.