Ноцицептивна та антиноцицептивна системи мозку.

У сприйнятті больових імпульсів і в створенні відчуття болю беруть участь багато структур мозку, що об'єднують в поняття «ноцицептивна» система. Якщо заблокувати потік імпульсів на якій-небуть ділянці їх

передачi, то больова реакція знижується. Представлена схема ноцицептивного аналізу, проте, не цілком пояснює всі

факти, що стосуються сприйняття больових подразнень. Так, відомо, що в ряді випадків пошкоджуючі впливи, що в звичайних умовах призводять до больового шоку, можуть не викликати больових відчуттів.

Всі нейрони, що виробляють зазначені речовини, і нейрони, що здійснюють безпосередньо супраспiнальнi впливи на нейрони 2-3 желатинозної субстанції, об'єднані в антиноцицептивну систему.

Ця система грає важливу роль в забезпеченні одержання інформації про наявність в середовищі ушкоджуючого впливу. Коли організм вперше зустрічається з ушкоджуючим агентом, то гальмування інформації є недоцiльним. В наступному підвищується активність антиноцицептивної системи, яка частково знижує інтенсивність больового впливу.

будь-який стимул, що не викликає пошкодження організму, теж викликає активацію антиноцицептивної системи, в тому числі - виділення порції ендогенних опiатiв - ендорфiна, енкефалiна - і тем самим як би нагороджує організм "пряником" - знеболюючою речовиною, що до того ж викликає ейфорію. Антиноцицептивна система - це свого роду система нагородження. Вона заохочує дослідницьку діяльність організму, спрямовану на активну зустріч із будь-якими подразниками. В даний час теорія "ворiт", або механізму "ворiт", одержала загальне визнання, хоча і вона не все може пояснити до кінця (наприклад, явище фантомного болю, каузалгiї).

64.Слухова система (орган слуху і рівноваги) — аналізатор зовнішнього середовища, що виконує дві важливі функції — сприймання звукових коливань, підтримання рівноваги і регулює положення та рухів тіла в просторі. Слухова система включає в себе: вухо і провідний шлях статокінетичного аналізатора .

Рецептори органа слуху і рівноваги містяться в товщі кам'янистої частини скроневої кістки. Відповідно до виконуваної функції в органі слуху і рівноваги розрізняють:

зовнішнє вухо

середнє вухо

внутрішнє вухо

Зовнішнє і середнє вухо сприймають і проводять звук, а внутрішнє вухо містить звукосприймальний апарат і орган рівноваги.

65. Зорова сенсорна система

Око людини - Він здатний розрізняти найтонші відтінки й дрібні розміри, добре бачити вдень і непогано вночі.

Зір забезпечується роботою зорового аналізатора, який складається з сприймає частини - очного яблука (з його допоміжним апаратом), провідних шляхів, по яких зображення, сприйняте оком, передається спочатку в підкіркові центри, а потім в кору великого мозку (потиличні частки), де розташовані вищі зорові центри.

Фізіології зору

Орган зору займає провідне місце в сприйнятті зовнішнього світу. Ми бачимо при яскравому світлі і в сутінках, розрізняємо форми предметів, їх колір, орієнтуємося в просторі. Орган зору здатний сприймати мінімальні світлові роздратування, пристосовуватися до висвітлення різної інтенсивності, ясно бачити предмети на різних відстанях, зливати зображення, отримувані на сітківці кожного ока, в єдину картину. Рухливість очей дає можливість охоплювати поглядом великий простір. Зміни, пов'язані один з одним зорові функції регулюються діяльністю кори головного мозку; вони забезпечують повноцінне і правильне сприйняття образів зовнішнього світу.

66) РЕФРАКЦІЯ ОКА (пізньолат. геfrасtіо — заломлення) — оптична установка ока у спокої акомодації. У нормальному (еметропічному) оці при цілком розслабленій акомодації головний фокус оптичної системи ока знаходиться на сітківці. У цій точці збираються після заломлення промені, які йдуть із нескінченності (паралельно оптичній осі). До аномалій рефракції належать короткозорість (міопія), далекозорість (гіперметропія) і астигматизм (рисунок).

АКОМОДАЦІЯ ОКА (лат. ассоmmodatio — пристосування) — здатність ока чітко бачити предмети, що знаходяться від нього на різній відстані. А.о. здійснюється завдяки здатності кришталика змінювати свою кривизну, внаслідок чого змінюється заломлювальна сила всієї оптичної системи ока. Фізіологічний механізм А.о. такий: при скороченні волокон закладеного у війковому тілі акомодаційного м’яза (m. ciliaris) відбувається розслаблення цинової зв’язки (zonula Zinni), за допомогою якої кришталик, укладений в капсулу, прикріплений до війкового тіла. Зменшення натягнення волокон цієї зв’язки послаблює, у свою чергу, ступінь натягнення капсули кришталика

Бінокулярний зір  - здатність одночасно чітко бачити зображення предмета обома очима; в цьому випадку тварина або людина бачить одне зображення предмета, на який дивиться, тобто це зір двома очима, з підсвідомим з'єднанням в зоровому аналізаторі ( корі головного мозку) зображень отриманих кожним оком в єдиний образ. Створює об'ємність зображення. Якщо бінокулярний зір не розвивається, можливо зір тільки правим або лівим оком. Таке зір називається монокулярним.

Нервова регуляція очного яблука здійснюється зоровим нервом і гілками трійчастого нерва, які зв'язані з війковим вузлом. М'язи очного яблука іннервують окоруховий і блоковий нерви.

Залежно від місця заломлення світлових променів у середовищі ока розрізняють три категорії зорового аналізатора: нормальне, короткозоре й далекозоре очне яблуко. У нормальному очному яблуку світлові промені заломлюються так, що їхній фокус падає на сітківку. У короткозорих передньозадній розмір очного яблука більший, ніж у нормального ока.