2.2.Особливості розвитку уяви.

Людина не народжується з розвиненою уявою, її розвиток здійснюється в ході онтогенезу людини і вимагає накопичення певного запасу уявлень, які стануть підґрунтям для створення образів уяви. Розвиток уяви невіддільний від розвитку особистості взагалі, здійснюється в ході навчання та виховання, а також у єдності з іншими пізнавальними процесами: мисленням, пам'яттю, волею, почуттями тощо.

Розвиток уяви має індивідуальні відмінності, тому визначити конкретні вікові межі її динаміки дуже важко. Історії відомі випадки раннього розвитку уяви: В.-А. Моцарт почав писати музику в чотири роки, І. Рєпін і В. Серов уже в шість років гарно малювали. З іншого боку, пізній розвиток уяви зовсім не передбачає його низького рівня. Відомі випадки, коли великі люди, зокрема А. Ейнштейн, у дитинстві не відрізнялися розвиненою уявою, однак з часом стали геніями.

Л. С. Виготський вважав, що найважливіший (сензитивний) вік для розвитку уяви, а відтак і для закладання основ творчості - дошкільний. [ 21., 80]

Для розвитку уяви і творчості дитини необхідна підтримка дорослих, заохочення допитливості дітей, їх експериментування, пошукових дій, оригінальних рішень, виходу за межі зразка. Окремим і важливим питанням у дитячій психології є міра впливу, втручання дорослого у творчі спроби дітей. Якщо вона буде завеликою, то що залишиться дитині? Її творчість непомітно перейде у виконання інструкцій дорослого. І. С. Коростельова та В. С. Ротенберг дослідили залежність пошукової активності дитини від варіанту ставлення до неї дорослого. Авторитарне ставлення, гіперопіка і емоційна холодність та байдужість знижують ініціативу, самостійність дитини, викликають вивчену безпомічність, зневіру у власні сили, які призводять до відмови від пошуку.

Існує кілька поглядів психологів з приводу впливу організації взаємодії з дорослим на розвиток уяви та творчості дітей.

1. Творчість закладено у дитині від народження. Дорослий повинен дозволити виявлятись цій творчості, головне - не заважати дитині у її самовираженні.

2. Створення умов для розвитку творчості без прямої взаємодії з педагогом. До цих умов Дж. Сміт відніс:

- Фізичні: наявність матеріалів для творчості і можливості будь-коли діяти з ними;

- Соціально-емоційні - створення дорослим атмосфери безпеки, впевненості, коли дитина знає, що її творчі здобутки не викликатимуть негативної оцінки дорослого;

- Психологічні - формування у дитини почуття внутрішньої свободи, розкутості, підтримка інтересу до втілення власних можливостей внаслідок заохочення дорослим всіх творчих починань дитини;

- Інтелектуальні - розв'язання творчих задач.

Для вітчизняної психолого-педагогічної науки властивий пошук оптимального поєднання впливу дорослого із прагненням дитини до самовираження і самодіяльної творчості (М. М. Подд'яков, О. М. Д'яченко, З. М. Новлянська, Л. К. Балацька, В. К. Котирло). Розробляються прийоми стимулювання, заохочення, зацікавлення, відпрацювання окремих операціональних навичок (наприклад, спостережливості, прийомів створення образів уяви). Широко використовується організація, активізація, формування ігрової діяльності дошкільника (Д. Б. Ельконін, А. П. Усова)

Уява — це психічний процес, який є надзвичайно важливим для розвитку творчості, творчого мислення. Г. Сельє говорить про уяву як одну з провідних характеристик твор­чої особистості. Уява, на його думку, пов'язана з незалеж­ністю мислення і мусить поєднуватися з розумінням важливості уявлюваного. «Поєднання уяви з Наступною проек­цією значущих аспектів уявлюваної картини на усвідом­лювану реальність являє собою основу творчого мислення... багато відкриттів, які звичайно вважають випадковими, на­справді народилися завдяки великій силі уяви, яка миттєво малює різноманітні висновки з випадкового спостережен­ня» (Г. Сельє). Як приклад Г. Сельє наводить у цьому зв'яз­ку винахід інсуліну фон Мерінгом і Мінковським, який виник з випадкового спостереження, що сеча собак з вида­леною підшлунковою залозою притягує рої мух. ' Крім терміна «уява» часто синонімічне використовується термін «фантазія». Однак існує думка, що за цими словами криється трохи різна психологічна реальність. Так, відомий філософ Л. Голосовкер вважає, що людині й людству влас­тивий вищий інстинкт — культури й творчості (на відміну від низьких інстинктів — вегетативного й сексуального). Цей інстинкт здійснює свою функцію через імажинацію — уяву. Звідси й його назва — імажинативний абсолют. У цьому підході принципово розрізняються фантазія і уява. Вони не збігаються, оскільки фантазія не пізнає, вона не вгадує, а тільки грає, її основна діяльність — комбінування. І саме цим інколи зайвим комбінуванням вона може зава­жати уяві в її творчо-пізнавальному процесі. [ 7., 120]

Зазначаючи негативну роль фантазії, яка заважає дослід­женню істини уявою, слід підкреслити, що розрізнити їхні функції дуже важко, подібно до того, як «у річці важко відділити холодну течію від загального потоку її вод» (Л. Голо­совкер). Фантазія теж створює, однак насамперед те, чого бути не може. Це казки, міфи, пов'язані з естетичним по­чуттям, зокрема, дитини.

Наукова, технічна творчість і взагалі професійна творчість пов'язані вже не з фантазією, а з уявою, фан­тазією стимульованою. Не фантазія, а уява підказує вченим і винахідникам нові образи, інсайти тощо. Стимульована фантазією уява створює «задуми поета» та «імажинативні світи», сила яких не в тому, що вони дублюють дійсність, а в тому, що вони роблять явним і характерним те, що схова­не в предметах та їхніх взаємовідносинах, вони розкривають дійсність.

Отже, йдеться про «силу уяви, яка пізнає», і «силу фан­тазі, яка стимулює». Зрозуміло, що в розвитку уяви досить принциповим є етап формування «фантазії, яка стимулює», особливо в дитячому, підлітковому віці. Але той факт, що фантазія й уява життєво важливі для розвитку креативності, творчості, винахідництва, не викликає заперечень.

Уява і фантазія розвиваються в нормі за звичайними законами розвитку вищих психічних функцій — від мимо­вільної уяви до довільної, від репродуктивної до творчої. Проте цей процес може порушуватися як унаслідок невда­лих педагогічних впливів (є, наприклад, версія, згідно з якою шкільне навчання у його стандартних формах «гасить» творчий потенціал дитини), так і завдяки використанню точних психологічних прийомів формування. Так, не ви­кликає сумніву, що розвиткові творчої уяви, зокрема ди­тини, сприяють казки, художня література, хороші фантас­тичні твори, загалом мистецтво, природа. Однак існують і безпосередні прийоми, вправи, виконання яких тренує уяву. Людині можна запропонувати тему для невеличкого опо­відання, наприклад, «Театр», «Магазин», «Мандрівка за міс­то». Однак розкрити тему потрібно так, щоб усі події були описані у зворотному порядку — нібито на кінострічці, яка прокручується назад. Така вправа, безумовно, тренує роз­виток уяви, оскільки для того, щоб повернути події назад, потрібно дуже детально уявити собі їх природний хід.

Одним з ефективних прийомів розвитку уяви є «робота з уявними предметами». Групі школярів або дорослих пропо­нується уявити, нібито вони завітали на виставку останніх новинок техніки (скажімо, японської). Тут демонструються чудові предмети побуту — вони невидимі, хоча ними можна користуватися. Керівник дістає з кишені «коробку сірни­ків». Потім він робить кілька виразних рухів, нібито перек­ладаючи уявну коробку з однієї руки в іншу, відкриваючи й закриваючи її. Потім запалює і гасить неіснуючого сірника, передає уявну коробку комусь з учасників.

Далі уявна коробка проходить через руки всіх членів групи. Кожний має щось зробити з нею або з сірниками, бажано те, чого ще ніхто не робив. Дії мають легко читатися й трактуватися, тобто бути послідовно зрозумілими, одно­значними рухами, бо уявні речі іншого, «розмитого», став­лення не сприймають. До моменту, коли уявна, вже порож­ня, коробка повертається до керівника, а «спалені» сірники зібрані й викинуті, рухи стають ясними і чіткими, цілком вірогідними. Уявлювані дії мають бути чіткими, а уявні сір­ники — давати справжнє відчуття тепла й горіння, якщо їх вчасно не загасити, уявна голка — колотися та ін. Цей прийом розвитку уяви базується на тісному її зв'язку з діями й відчуттями, а також емоціями людини. Так можна зображувати, тренуючись, роботу з багатьма уявними пред­метами — як широковживаними, скажімо голкою, ручкою, так і предметами та приладами, які використовуються у професійній діяльності, техніці тощо (руль автомобіля, дош­ка з приладами, клавіатура фортепіано, комп'ютера, дру­карської машинки).

Серед форм уяви, які треба розвивати, варто назвати таку глибинну й емоційну її форму, як емпатія. Роз­винена уява сприяє емпатичному розумінню — важливій якості особистості. Емпатичне розуміння іншої людини об'єд­нує здатність слухати й передавати почуте іншому. Точне емпатичне розуміння включає процеси адекватного предс­тавлення (тобто сприйняття того, що і як людина пере­живає) і комунікації (тобто переконання інших у своєму розумінні їхніх почуттів, поведінки й досвіду). Воно є важ­ливим для будь-якої спільної діяльності (зокрема, творчої спільної діяльності).

У технічній творчості дуже вагомою є здатність емпатїї неживих предметів, уявного перевтілення в механізм, при­лад або його деталь. Такий метод широко застосовується в синектиці — одному з підходів до активізації винахід­ництва.

На цьому ж умінні заснований «метод маленьких людей» (Г. Альтшуллер), згідно з яким емпатія певного технічного елемента (або технічної системи) не повинна відбуватися цілісно (скажімо, людина уявляє себе криголамом), а пот­рібно, навпаки, «оживляти» цю систему, уявляючи на її місці групу «маленьких людей», які тримаються за руки. Такий емпатичний прийом допомагає розділити систему на частини («розімкнуті руки»), знову зібрати її та ін. «Люди» можуть перегруповуватися, розривати свій потік у будь-яко­му місці, ставати ближче або далі тощо. Відповідно до цього модифікується технічний пристрій.

Висновки до 2 розділу.

Уява відіграє дуже важливу роль у творчому процесі. Особливо велике значення уява відіграє у мистецькій творчості. Щоб започаткувати нові образи і намалювати на великому полотні широку картину, максимально дотримуючись умови об'єктивної дійсності, потрібні особлива оригінальність, пластичність та творча самостійність уяви. Чим реалістичнііший художнє твір, тим суворіше у ньому дотримується життєва реальність, та потужнішою має бути уява, щоб зробити наочно – образний зміст, яким оперує художник, пластичним вираженням його художнього задуму.

Уява є своєрідною формою відображення, пізнання об'єктивної дійсності. Вона поглиблює пізнання людини, допомагає встановлювати нові властивості об'єктів і зв'язки між ними. Саме тому уява є особливо цінною в науковій та художній творчості. Історія науки знає багато прикладів того, коли уява виступала одним з найважливіших елементів наукового передбачення і наукової діяльності.

Особливо велику роль відіграє уява на ранніх етапах вивчення наукової проблеми. Тоді її використання може призвести до виникнення важливих здогадок. Важливим прикладом, що розкриває роль уяви в науковій творчості, є створення Д.І.Менделєєвим періодичної системи елементів. Не всі місця в таблиці могли бути заповненими в момент її створення. Але це не завадило вченому в своїй фантазії передбачити не лише нові, ще не відкриті елементи, а й здогадуватися про їх окремі властивості. 

Розвиток уяви вимагає накопичення певного запасу уявлень, які стануть підґрунтям для створення образів уяви.

Розвиток уяви залежить від розвитку особистості, який здійснюється під час навчання та виховання, а також разом з уншими пізнавальними процесами: мисленням, сприйняттям, волею тощо.

Заключення.

Об'єктом нашого досліждення була уява. Ми прагнули виявити ії місце у житті людини.

Уява – це психічний процес створення людиною нових образів на основі ії попереднього досвіду. Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Вона зумовлюється потребами, що виникають у житті людини, і насамперед потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу.

Уява тісно пов’язана з мисленням, пам’яттю, відчуттям, сприйманням та емоціями.

Уява завжди є відходом від дійсності, проте в будь- якому разі джерело уяви – це об’єктивна дійсність. Зазнаючи впливу емоцій, почуттів, симпатій і антипатій, уява сприяє глибшому осмисленню і пізнанню дійсності.

Уява – це складова творчості, це почуття новизни, яке є неоціненною якістю людини. Роль уяви в процесі творчого пізнання можна визначити як один із способів використовування людиною знань для отримання нових знань або перенесення знань з однієї області на іншу.

Індивідуальна своєрідність уяви виявляється у різній широті і змістовності ії, перевазі тих чи інших видів уявлень, їх силі і дієвості. Уява залежить від швидкості, легкості чи, навпаки, труднощів у перетворенні наявних уявлень та вражень людини у нові образи. Індивідуальні особливості уяви у різних людей залежать від переважання уявлень, що виникають (наприклад, зорові, слухові тощо), також від міри співвіднесення з реальністю, життєвості і правдивості образів уяви. Яскравість образів уяви може бути настільки велика, що їх сприймають як реальні.

Уява залежить від:

1.Багатства внутрішнього світу та досвіду людини (чим багатший світ ічим більше досвіду – тим краща уява);

2. Зайнятості людини (уява працює тоді, коли людина щось робить);

3 .Від емоційного стану;

4. Фізіологічних та психічних особливостей людини;

5. Вольових зусиль.

До функцій уяви відносять:

- Формування внутрішнього плану дій;

- Прогнозування діяльності ­– продумування наслідків потенційної діяльності;

- Регулювання емоційних та пізнавальних процесів.

Уява, як і сприймання, пам'ять, мислення - пізнавальний процес. Специфіка уяви полягає в переробці минулого досвіду, що зберігається у вигляді уявлень і понять. Тому вона нерозривно пов'язана з процесами пам'яті, тобто, перетворює те, що міститься в пам'яті.

Індивідуальні особливості уяви виявляються і в тій чи інший галущі діяльності ( технічній, науковій, практичній, мистецькій) та тяжінні до неї.Сферою вияву фантазії може бути музика, література, художнє мистецтво, архітектура тощо. За своїм змістом уява може бути як однобічною, тобто виявлятись в якійсь одній галузі, так і багатогранною та яскравою в багатьох галузях. На яскравність та силу уяви можуть впливати емоційні риси, емоційний стан особистості.

Уява відіграє дуже важливу роль у життєдіяльності людини, у розвитку творчости.

Як і мислення, уява виникає в проблемній ситуації. Якщо проблемна ситуація повністю визначена і в процесі усвідомлення перетворюється в означену задачу, то хід її розв'язання підпорядкований переважно законам мислення. Якщо ж проблемна ситуація є недостатньо визначеною, то вихідні дані важко піддаються точному аналізу. В цьому випадку на допомогу приходить уява. Чим точніше описана ситуація, тим менше простору для фантазії. Таким чином, цінність уяви в тому, що вона, доповнюючи ситуацію, дозволяє прийняти рішення і знайти вихід з положення навіть при відсутності належної повноти знань для мислення.

Список літератури.

1.Брушлинський А. В. Уява та пізнання. Питання філософії. – М., 1967.

2. Выготский Л.С. Розвиток вищих психічних функцій.- М., 1950.

3. Вальт Л.О. Уявний експеримент.- Тарту, 1962.

4. Горський Д. П. Питання абстаркції і утворення понять.- М., 1961.

5. Гурова Л. Л. Уява. Філософська енциклопедія.- М., 1960.- Т.1.

6. Коршунова Л. С. Уява і ії роль в пізнанні.- М., 1979.

7. Левінсон- Лессінг Ф. Ю. Роль фантазії в науковій творчості. – Пг., 1923

8. Рубінштейн С. Л. Уява. Основні загальної психології .- М., 1940.

9. О.В. Скрипченко, Л. В. Долинська .Загальна психологія . - К., 2005.

10. Иодль Ф. Л.Фейербах, его жизнь и учение. — СПб., 1905.

11. Штофф В. А. Моделювання і фалософія. – М., 1966.

12. Ушинский К. Д. Избранніе педагогические сочинения .- М., 1954.

13. Фарман И. П. Воображение в структуре познания. – М., 1994.

14. Чайченко Г. М. Фізіологія вищої нервової діяльності.- К., 1993.

15. Роменець В. А. Психологія творчості.- К., 2001

16. Дьяченко О. М. Об основніх методах развития воображения. - М., 1988.

17. Игнатьев Е. И. Про деякі особливості вивчення учвлень і уяви. - М., 1961.

18. Семиниченко В. А. Психологические состояния. – К., 1998.

19. Собчик Л. Н. Введение в психологию индивидуальности. – М., 1998

20. Куликов Л. В. Психология настроения. – Спб., 2000.

21.Выготский Л.С. Психология. Генезис высший психологических функций. – М., 2000.

22. Лурия А. Р. Психология как историческая наука. — М., 1971.

23. Теплов Б.М. Психология индивидуальных различий. – М., 1985.

24. Петровский А.В. Психология о каждом и каждому о психологии. – М., 1996.

25. Ананьев Б.Г. Психология чувственного познания. – М., 1969.

26. Сеченов И. М. Впечатление и действительность. – М., 1947.

27. Смирнов А. А. Избранные психологические труды. – М., 1987.

28.Фрейд З. О клиническом психоанализе. – М., 1991.

29. Павлов И. П. Лекции о работе больших полушарий головного мозга.- М., Л., 1951. – Т.4.

30. Никифоров О. И. К вопросу о воображении // Вопросы психологии. — М., 1972.