91. Поняття та предмет сімейного права.

Сімейне право - це сукупність правових норм і принципів, які регулюють та охороняють особисті й пов'язані з ними майнові відносини фізичних осіб, що виникають із шлюбу й належності до сім'ї. Тобто це право регулює відносини між подружжям щодо порядку укладення шлюбу, особистих і майнових відносин між ними" порядку та умов припинення шлюбу, відносин між батьками й дітьми, іншими родичами.

Сімейне право складає підгалузь цивільного права, хоча в системі цивільного права воно характеризується певною уособленістю, яка обумовлюється особливостями відносин, які регулюються нормами сімейного права, та своєрідністю засобів їх правового регулювання. Це твердження більш детально розглядатиметься при аналізі відносин, які складають предмет сімейного права та методу їх правового регулювання.

Предмет сімейного права складають: а) відносини, які виникають у зв'язку зі шлюбом; б) особисті та майнові відносини міжчленами сім'ї; в) особисті та майнові відносини між іншими родичами; г) відносини, які виникають у зв'язку із влаштуванням дітей, які позбавлені батьківського піклування.

Норми сімейного права опосередковують відносини, пов'язані із виникненням та припиненням шлюбу, а також визнанням шлюбу недійсним. Ці відносини виникають у процесі створення сім'ї (реєстрація шлюбу) або, навпаки, її припинення (розірвання шлюбу). У зв'язку з тим, що ці відносини спрямовані на встановлення або припинення сімейних прав, вони складають предмет сімейно-правового регулювання. Сімейне законодавство містить норми, які встановлюють порядок та умови укладання шлюбу, порядок його реєстрації, правові наслідки заручин, умови та порядок припинення шлюбу, визнання його недійсним тощо.

До другої групи відносин, які складають предмет сімейного права, належать майнові та особисті відносини між членами сім'ї — подружжям, батьками та дітьми. Право регулює відносини, які виникають між подружжям стосовно їх особистих прав (право на зміну прізвища при реєстрації шлюбу, право на спільне вирішення усіх питань життя сім'ї, виховання дітей тощо). Існує чимало різноманітних майнових відносин подружжя, які потребують правового врегулювання — це відносини стосовне спільного та роздільного майна подружжя, вчинення правочинів щодо нього, користування, розпорядження тощо.

предмет сімейного права складають особисті немайнові та майнові відносини, які випливають із шлюбу, споріднення, усиновлення, опіки та піклування, прийняттядитини в сім'ю для виховання та з інших підстав, які не заборонені законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства і базуються на рівності та майновій самостійності їх учасників.

91. Умови усиновлення.

Усино́влення (або удоче́ріння) — влаштування у сім'ях дітей, які залишилися без піклування рідних батьків; адопція (лат. adoptio, від adopto — усиновлюю). Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 Сімейного Кодексу України

Згідно з сімейним законодавством України усиновлення допускається у відношенні неповнолітніх дітей — і тільки (виключно) в їхніх інтересах. При влаштуванні дитини враховуються етнічне походження, релігійна й культурна приналежність, рідна мова, можливість забезпечення наступності у вихованні та освіті.

Усиновлення братів та сестер різними особами не допускається, за винятком випадків, коли усиновлення відповідає інтересам дітей.

Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя) є злочином.

При здійсненні усиновлення необхідно дотримання декількох важливих умов. Перед усе необхідно бажання усиновителя та письмова згода на усиновлення з боку батьків дитини, що усиновлюється, якщо вони у неї є, або осіб, які замінюють батьків, опікуна (піклувальника). Згода батьків повинна бути свідомою, не примусовою, без отримання будь-якої винагороди, засвідчена державним нотаріусом або адміністрацією державного дитячого закладу, в якому перебуває, утримується чи виховується дитина. Батьки можуть дати згоду на усиновлення лише після народження дитини. Якщо усиновитель перебуває в шлюбі, для усиновлення ним потрібна згода на це іншого з подружжя. Якщо дитині, яка усиновлюється, більше 10 років, для усиновлення необхідна її згода. Згода ця не повинна мати характер формальної підписки, треба прагнути до того, щоб ця підписка засвідчувала дійсне бажання дитини. Не може бути здійснене усиновлення дитини проти її бажання, вмотивоване, наприклад тим, що дитина відмовилась від усиновлення, або будь-якими іншими міркуваннями. З цього приводу вказівка закону (стаття 104 КпШС України) досить виразна та категорична: усиновлення дітей, які досягли 10 років, без їх згоди не допускається.

Якщо про бажання усиновити дитину заявляє тільки один із подружжя, орган опіки і піклування з'ясовує, чому інший з подружжя не подає заяви про усиновлення, а обмежується тільки поданням письмової згоди, та роз'яснює йому можливість усиновлення дитини обома з подружжя.

Можливе усиновлення двох або більше дітей. Таке усиновлення частіше буває, коли усиновлюють братів і сестер інших родичів, для того щоб їх не розлучати. У таких випадках про усиновлення кожної дитини виноситься окреме рішення суду.

Усиновлення може бути проведено, як виняток, і без згоди на це іншого з подружжя (стаття 108 КпШС України) останній є недієздатним внаслідок душевної хвороби, недоумства чи коли він визнаний безвісно відсутнім.

До умов усиновлення слід віднести:

– щоб усиновлення відповідало своєму призначенню воно

повинно здійснюватись в інтересах дитини. Під інтересами

дитини треба розуміти забезпечення умов, необхідних для її

повноцінного фізичного, психічного і духовного розвитку,

що є неодмінним атрибутом належного сімейного виховання.

– усиновленою може бути дитина (ст. 208 СК України). Правовий

статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Дитина,

яка не досягла 14 років, вважається малолітньою. Неповнолітньою

є дитина віком від 14 до 18 років (ст. 6 СК України). Повнолітні

особи, що мають повну дієздатність, не можуть бути усинов-

лені.

– до осіб, які можуть бути усиновлювачами закон пред'являє

певні вимоги: усиновлювачем повинна бути повнолітня дієздатна

особа; різниця у віці між усиновлювачем та усиновленим повинна

становити не менше 15 років, якщо усиновлюється повнолітня

особа – не менше 18 років; усиновлювачами можуть бути подружжя;

особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну й ту ж дитину. Якщо такі особи проживають однією сім'єю,

суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини

(ст. 211 СК України). Усиновлювачами не мажуть бути: особи

обмежені у дієздатності; визнані недієздатними; позбавлені бать-

ківських прав і не поновлені у батьківських правах; були усиновлю-

чами іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано

недійсним з їхньої вини; перебувають на обліку або на лікуванні

у психоневрологічному чи наркологічному диспансері; зловжи-

вають спиртними напоями або наркотичними засобами; не мають

постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);

страждають на хвороби, перелік, яких затверджений Міністерством

охорони здоров'я (ст. 212 СК України).

– вільна згода біологічних батьків дитини на усиновлення. Згода на усиновлення – це одне з найважливіших особистих немайнових

прав батьків, порушення якого призводить до істотного пору-

шення їх прав. Адже наслідком усиновлення дитини стає повне

припинення правового зв'язку між нею та її батьками [7, С. 318].

– згода дитини на усиновлення. Згода дитини на її усиновлення

дається у формі, яка відповідає її вікові. Дитина повинна бути

ознай омлена з правовими наслідками усиновлення. Усиновлення

може бути проведено без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком

та станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення. Якщо дитина

проживає у сім'ї усиновлювачів та вважає їх своїми батьками такої

згоди дитини не потрібно, вважається що вона вже виражена.

– згода другого з подружжя на усиновлення дитини. На уси-

новлення дитини одним із подружжя необхідна письмова згода

другого із подружжя (нотаріально засвідчена). Усиновлення може

бути проведено без згоди другого із подружжя, якщо він визнаний

безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обста-

вин, що мають істотне значення. Така згода не потребується якщо

між подружжям встановлено режим окремого проживання;

– згода опікуна, піклувальника на усиновлення. На усиновлення

дитини, над якою встановлено опіку або піклування, а також на

усиновлення дитини, над батьками якої встановлено опіку та

піклування, потрібна письмова згода опікуна, незалежно від згоди

батьків. Якщо така згода не отримана від опікуна та піклувальника

її може дати орган опіки та піклування. Усиновлення може бути

проведене без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки та

піклування, якщо суд встановить, що усиновлення дитини відпо-

відає її інтересам.