100. Проаналізувати цінності та інтереси держав і суспільств у формуванні зовнішньої політики

Принципи, напрями, пріоритети та ф-ї зовн. політики держави, насамперед, формулюються на основі інтересів держави і сусп. Базовою вимогою у здійсненні зовн. політ. є якнайповніше та якнайефективніше забезпеч. націон. інтересів держ.

Інтереси держави у сфері МВ становлять три основні групи:

По-перше, це стратегічні та геополітичні інтереси, які пов'язані з гарантуванням нац. безпеки країни та захистом її політ. незалежності.

По-друге, це економічні інтереси.

По-третє, це регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов'язані із забезпеченням різноманітних специфічних потреб внутр. розвитку країни.

Цінності та інтереси – це основа, яка в поєднанні з можливостями та обставинами формує зовнішню політику держави.

Зовнішня політика – це послідовна внутрішньоузгоджена взаємодія держави з іншими акторами МВ з метою забезпечення національних інтересів.

Із забезпеченням зовн-політичних інтересів держави тісно повязані наступні поняття:

Стратегічний курс – це план довгострокової діял. держави по реалізації національних інтересів. В свою чергу, національний інтерес – це узагальнення органами держ. влади інтересів громадян держ. у визначеній сфері. Ідентифікацію стратегічних інтересів, пов’язаних з політ. системою, можна ототожнювати з тактичними інтереси, проте вони відрізняться у часовому плані. Стратегічний вибір – це пошук базових орієнтацій в діял. суб’єктів політики в конектсті історично-культуного розвитку. Стратегічні цілі формуються на далеку чи близьку перспективу для реалізації загальних цілей держави.

Традиційно гол. національно-державний інтерес включає три осн. елем.:

- військова безпека;

- економічне процвітання і розвиток;

- державний суверенітет як основа контролю над певною територією та населенням.

Сучасні дослідники виділяють наступні інтереси держав і суспільств:

- постійні або фундаментальні (захист території, насел. і держ. інститутів від зовн. небезпеки; розв. зовн. торгівлі та зрост. інвестицій, захист інтересів націон. капіталу за кордоном; взаємовідносини із союзниками і вибір зовн-політ. курсу);

- проміжні (перемога у збройному конфлікті, створ. альянсу для досягнення конкретної мети на даному етапі розв. МВ, вступ до міжн. організації);

- інтереси виживання (усунення загрози самому існуванню держави);

- життєві інтереси (захист безпеки і добробуту нації від серйозних потрясінь);

- периферійні або дрібні інтереси (інтереси локального характеру).

В найширшому плані інтереси включають широке коло інтелект., істор., моральних цінностей. Без врахування культ.-істор. традицій і націон. цінностей розуміння міжн. політики буде неповним. Г.Моргентау справедливо вважає національну ідентичність невід'ємним елем. нац. інтересу. В науковій літ-рі суспільний інтерес подається як усвідомлення потреби суб'єкта або соціальної спільноти, що випливає з умов їх існування та діяльності. В той же час інтерес - це відношення потреб до умов їх реалізації. Відповідно, нац. інтерес є усвідомленням та відображенням в діяльності його лідерів корінних потреб держави.

Головне завд. зовн. політики б-я держави - це забезп. її внутр.розвитку. Сила держави і сьогодні є важливішим засобом забезпеч. інтересів і досягнення зовн-політ. цілей. Але, реалізуючи свої власні інтереси, держави обов'язково втягуються в моральні конфлікти, оскільки здійснення інтересів і цілей засобами сили постійно входить у протиріччя з певними моральними нормами, з універсальними ідеалами.

Держава у поглядах класичних мислителів (Платон, Арістотель, Спіноза, Гегель) сама є проявом моральної ідеї. Кожна держава як конкретна історична індивідуальність керується у своїй поведінці своїми особливими етичними принципами; вона не підкоряється прямо ніяким зовнішнім відносно неї моральним принципам і не наслідує сліпо ніякі абстрактні міркування про людські права в реалізації свого держ. інтересу, особливо в галузі МВ. В силу такого трактування держави цими філософами не визнавався конфлікт між політикою, з одного боку, і мораллю й справедливістю з іншого. Гегель взагалі вважав абсурдним саме припущення, що політика може бути в конфлікті з правами та обов'язками.

Міжн. політика повинна базуватись на двох принципах: захищаючи й сприяючи реалізації власних інтересів, будь-який суб'єкт МВ повинен з повагою ставитись і до інтересів інших держав. Це означає, що розум держави, виражений в його націон. інтересі, полягає в усвідомленні як власної сутності й природи, так і природи оточення. Цю аксіому і намагається усвідомити сьогодні Укр., розробляючи концепцію зовн. політики та нац. безпеки.

Національна безпека – це державна політика, скерована на створ. внутр. і міжнарод. умов, сприятливих для збереження чи зміцнення життєво важливих націон. цінностей; це стан, що забезпечує захищеність інтересів народу й держави, сусп. та кожного його громадянина. Саме тому політика держави покликана відвести загрози правам і свободам людини, базовим інтересам і цінностям сувере. націон. держави в навколишньому світі.

Аналізуючи цінності та інтереси держав у сісп. в формув. зовн. політ., розглянемо як приклад Україну.

Концептуальну основу націон. стратегії у питаннях безпеки було закладено ще 1990 р. в Декларації про держ. суверенітет України, окремі розділи якої присвячено зовн. і внутр. безпеці, а також МВ. У схваленій на початку 1997 р. Верховною Радою Концепції нац. безпеки Укр. вперше визначено напрями розгляду проблеми наці. безпеки, загрози та заходи з відведення цих загроз.

Надзвичайну роль для гарантув. інтересів країни та її інтеграції до міжн. системи безпеки відіграло прийняття Конституції Укр. В ній багато уваги приділяється безпеці та її складникам - безпеці державній, зокрема екон., інф-ній, екологічній. Згідно з Конст. засновано новий державний орган - Раду національної безпеки та оборони України, попередником якої була створена ще 1992 р. Рада нац. безпеки при Президентові Укр.

За умов зростаючої взаємозалежності світу в ракетно-ядерну епоху попереднє одномірне розуміння безпеки як виключно військово-стратег. проблеми стає надбанням минулого. Зокрема, після аварії на Чорнобильській АЕС для неупереджених політиків і дослідників стала очевидною неподільність безпеки, яка повинна базуватися на взаємовигідній основі, з урахуванням не лише військових, а й політ., екон., еколог., технолог., гуманітарних та інших чинників.

Іншими кроками до стабільності та безпеки на континенті є скорочення озброєнь усіх видів. Зі свого боку Укр.. підтвердила власну відповідальність за виконання Договору про звичайні збройні сили в Європі, підписавши 5 червня 1992 р. спеціальну угоду учасниць Договору про ОБСЄ. Цей Договір зменшує загрозу несподіваного нападу на Укр. та завчасно підготовлених ззовні великомасштабних воєнних дій.