№58

Валютна зона та складові валютної політики.

Валютна зона-це об’єднання численних і різних за рівнем економічного розвитку держав у більш чи менш єдине валютне угрупування, зумовлене тісними економічними, а інколи й політичними, зв’язками у вигляді єдиного валютно-фінансового режиму та однакової, в основному, системи валютних обмежень. Особливості валютних зон:

• Підтримання усіма учасниками валютної зони твердих курсів своїх валют по відношенню до основної валюти;

• Зміна курсів своїх національних валют по відношенню до ін. валют зд. тільки зі згоди держави основної валюти;

• Зберігання в банках країни основної валюти більшої частини нац. валютних резервів;

• Вільний обмін між собою валют країн-учасниць валютної зони;

• Вільний рух коштів у межах зони і наявність обмежень по відношенню до 3 країн;

• Зосередження зовн. розрахунків країн-учасниць у банках країни , яка очолює вал. зону.

Валю́тна полі́тика — сукупність організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.

№12

Теорема Гекшера-Оліна-Самуельсона та парадокс Леонтьєва.

Теорема Гекшера–Оліна–Самюелсона: у випадку однорідності факторів виробництва, ідентичної техніки, досконалої конкуренції та повної мобільності товарів, міжнародний обмін вирівнює ціну факторів виробництва між країнами. Таким чином, за Гекшером, Оліном, Сомюелсоном порівняльна оцінка факторів виробництва призводить до таких висновків:1) у країнах-учасницях міжнародного обміну існує тенденція до вивозу тих товарів, для виготовлення яких використовуються переважно надлишкові фактори виробництва, і ввозу тієї продукції, для виготовлення якої потрібні дефіцитні фактори;2) розвиток міжнародної торгівлі вирівнює «факторні» ціни, тобто доходи, які отримують власники факторів у різних країнах;3) за умови міжнародної мобільності факторів виробництва існує можливість заміни експорту товарів переміщенням факторів між країнами. У цілому структура зовнішньої торгівлі сформувалася відповідно до такої наділеності факторами виробництва: Японія експортує техноємні продукти, а імпортує сировину; Канада експортує сировину та продукцію металургійної, деревообробної, целюлозно-паперової галузей, нафту, а імпортує працеємні товари та послуги. Ця теорія має і певні обмеження. Вона не спроможна пояснити таку тенденцію у післявоєнному розвитку, як зростання зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі між подібними країнами. Результати досліджень були парадоксальні: у США галузі, яким найбільше таланить в експорті, мають вищу працеємність, ніж ті галузі, що страждають від конкуренції імпортних товарів. Сам же Леонтьєв та інші науковці-прибічники теорії Гекшера – Оліна – Самюелсона запропонували шукати пояснення цьому парадоксу в надто спрощеному підході шведських вчених, які не враховували якості факторів. Парадокс Леонтьєва—спостереження, що спростувало теорему Гекшера-Оліна при аналізі зовнішньої торгівлі США за 1947 р. Розв'язування парадокса Леонтьева полягає в тому, що коректне дослідження вимагає не двохфакторну, а багатофакторну модель зовнішньої торгівлі. Якщо брати до уваги якість факторів, то теорема Гекшера – Оліна – Самюелсона залишається справедливою, адже фактор праці, що входив у той час до складу американського експорту, був специфічним, оскільки США мали кваліфікованішу робочу силу порівняно з країнами-партнерами. Крім цього, на той час за критерієм надлишку перше місце у США належало землі, що оброблялась, друге – кваліфікованим кадрам, а вже потім – капіталу. Тому й експорт з США, у першу чергу, складався з товарів, які поглинули фактори, що займали провідні місця. Під цим кутом зору теорія Гекшера – Оліна – Самюелсона не заперечувалась, а, навпаки, підтверджувалась.

№33