12. Культура Русі-України княжої доби (IX — перша половина XIV ст.)

Успіхи слов'ян у розвитку господарства, їх об'єднання в єдиній державі, героїчна боротьба за незалежність сприяли розвитку культури. Потрібно розрізняти матеріальну і духовну культури. До матеріальної культури відносять знаряддя праці, житло, одяг, а також трудовий досвід людей; до духовної — освіту, науку, мистецтво.

Освіта і наука

У Київській Русі було чимало письменних людей і не тільки серед знаті та духовенства, а й серед простого народу. Країна мала свою писемність ще до прийняття християнства. Існували найдавніші рукописи, які написали "руські письменники", вели записи княжих указів та міждержавних договорів тодішньою українською мовою. Пізніше була прийнята слов'янська азбука, котру склали слов'янські просвітителі Кирило і Мефодій. Однак освіта почала набувати активного розвитку після хрещення Русі-України. Першу школу в Києві заснував князь Володимир. Діти бояр і вельмож там вчилися читати, писати, співати церковних пісень, оволодівали грецькою мовою. З цієї школи виходили освічені священики, писарі, перекладачі з грецької та інших мов на церковнослов'янську.

Особливого піднесення освіта набула при Ярославові Мудрому. Він збирав у чужих державах книги з різних питань пізнання світу і формував величезну на той час бібліотеку. До шкіл на науку Ярослав залучав здібних дітей не лише князів та духовенства, а й простих міщан.

Наука розвивалася під впливом Візантії, а це, з одного боку, відкривало доступ до наукових творів мужів грецького та римського світів, а з іншого — пригнічувало розвиток власної наукової думки. З перекладених книг черпали наукові знання про природу ("Шестиднєв" Василя Великого та "Фізіолог"), географію ("Топографія" Козьми Індикоплова, олександрійського купця VI cm.) філософію (короткі уривки з творів Платона, Арістотеля). Були в Україні й свої філософи: митрополит Клим Смолятич та волинський князь Володимир Василькович. Знання в галузі математики зводилися до простих чотирьох дій над числами, дробів та нарахування відсотків. Відомості про медицину також були обмежені практичними потребами. Першими лікарями були ворожбити і знахарі. Згодом, коли Україна увійшла в тісніші відносини з іншими країнами, лікарські знання значно поглибилися. Серед перших медиків українського походження другої пол. XI ст. згадуються в літописах Дем'ян Пресвітер й Лгапіт Лікар, який умів робити хірургічні операції.

Літописання та література

Високого рівня в Русі-У країні досягло літописання. Літописи, які створювалися, як правило, у монастирях, були першими писемними історичними творами. Вони базувалися на різних джерелах: оповіданнях, народних переказах, житіях святих, іноземних хроніках. Перший відомий нині літопис, датований 1039 p., написаний за часів Ярослава. Історичні записи вели чернець Печерського монастиря Никон Великий (бл. 1069—1073), ігумен Видубецького монастиря Сильвестер, волинський княжий літописець Василь. Монах-літописець Нестор бл. 1112 р. упорядкував " Повість временних літ", де йшлося "звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала". Видатними пам'ятками того часу є "Київський літопис" та "Галицько-Волинський літопис", церковні твори митрополита Іларіона, "Житіє Феодосія Печерського", "Повчання Володимира Мономаха своїм дітям", "Ходіння" Данила Паломника в Єрусалим, "Києво-Печерський патерик" та ін.

Поряд з літописами та церковними творами значне місце посідала й перекладна світська література, що містила багато античних афоризмів та анекдотів, частина яких увійшла до українського фольклору. Так, переклад збірника цитат з християнської та античної літератури під назвою "Пчола" з'явився в Україні на межі XII— XIII ст. До збірника "Золота цеп" увійшли відомі твори проповідників, зокрема писання Кирила Туровського і Серапіона.

З оригінальних літературних творів слід відзначити "Моління Данила Заточника", збірник політичних життєвих порад та афоризмів, написаний у XII—XIII ст. Раніше "Моління" вважалося проханням боярина Данила Заточника, покараного засланням, але згодом було доведено, що це літературна форма названого твору.

Суспільне життя Русі-України другої пол. XII ст. знайшло відображення в літературних творах того часу. їх автори з великим болем розповідали про князівські чвари і ворожі напади, про горе, якого країна зазнавала від ворогів, засуджували князівські міжусобиці, змальовували картини героїчної боротьби з іноземними загарбниками. У багатьох творах звучить заклик до об'єднання.

Наприклад, "Слово о князях" (1175) — пам'ятка літератури Чернігово-Сіверської землі — закликало князів припинити ворожнечу і не приводити половців на землю Руську.

Найвидатнішим твором поетичної творчості другої пол. XII ст. є "Слово о полку Ігоревім. Невідомий автор з надзвичайною художньою силою описав трагічне становище Русі в епоху феодальної роздробленості. Сюжетом цього твору стала історія походу новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича разом з братом Всеволодом, сином Володимиром, племінником Святославом Ольговичем проти половців у 1185 р. Сіверські князі зазнали поразки в кривавій битві і разом із багатьма воїнами були захоплені в полон. Роз'єднаність, неузгодженість у діях окремих руських князів послабила силу руських полків і стала причиною поразки Ігоревої дружини. Уся поема пройнята закликом до об'єднання Русі проти зовнішніх ворогів.

"Слово о полку Ігоревім" є чудовою пам'яткою української і світової середньовічної літератури. Поема перекладена багатьма сучасними мовами світу. За ухвалою ЮНЕСКО у 1985 р. відбулися святкування вісімсотріччя "Слова..."

На жаль, внаслідок феодальних міжусобиць, нападів половців і монголо-татарської навали велика кількість літературних пам'яток загинула. До нас дійшло дуже мало творів XII—ХНІ і початку XIV ст.

Великого поширення в Русі-У країні набула усна народна творчість — казки, пісні, билини, легенди, в яких народ відобразив найважливіші історичні події та явища, прославляв захисників Вітчизни від іноземних нападників. Значною мірою завдяки усній народній творчості образи минулого дійшли до наших днів.

Ремісництво і зодчество

Київська Русь славилася вмілими ремісниками. Було відомо бл. 60 ремісничих професій. Ремісники виготовляли знаряддя праці, вироби для домашнього вжитку. У домницях виплавляли метал. З нього кували лемеші, серпи, ножі, цвяхи, підкови, замки, кольчуги, які з'явилися на Русі на 200 років раніше, ніж у Західній Європі. Будували кораблі — невеликі судна з веслами і вітрилами, на яких могло вміститися по 50—100 людей. Гончарі випалювали різноманітний глиняний посуд, оздоблений кольоровою поливою й різними візерунками, шевці й кравці плели личаки, шили полотняний одяг, чобітки, а також урочистий князівський одяг: корони, плащі, виробляли інші дорогоцінні речі.

Незважаючи на те, що на церковні розписи та ікони, на будівлі того часу чималий вплив мала візантійська культура, поступово склався новий своєрідний стиль українського живопису й архітектури.

Давньоруські зодчі талановито зводили складні дерев'яні й кам'яні споруди, що вражали розмірами, пропорційністю та красою внутрішнього оздоблення. Символами розквіту Київської Русі стали Софіївський собор, який на той час не мав аналогів у Західній Європі, Золоті ворота, Успенський собор, Десятинна церква у Києві. Відомими культовими спорудами були ансамблі Михайлівського золотоверхого собору, Видубецького монастиря. Було збудовано нові церкви: Кирилівську, Василівську, Трисвятительську та Успенську в Лаврі. Будови прикрашали різьбою по дереву і кості, настінною мозаїкою, фресками, різьбленими кам'яними деталями, іконами. Таке оздоблення можна побачити в Софіївському соборі у Києві. В середині храму стіни прикрашали фрески — живопис фарбами, зроблений на сирій штукатурці. Центральний купол і арки вкривала мозаїка — зображення зі смальти (скловидних камінців різних кольорів, використано майже 180 відтінків).

Чудові храми і палаци споруджували в Чернігові, Переяславі, Галичі, багатьох інших містах. Зокрема, в Чернігові у другій пол. ХП ст. з'явилися нові ансамблі Єлецького монастиря — Успенський і Борисоглібський собори, а також славнозвісна П'ятницька церква . У Галичі та його околицях археологи виявили залишки майже тридцяти кам'яних церков XII—XIII ст. При Ярославові Осмомислі галицькі зодчі створили чудові будівлі князівського палацу, Успенського собору і церкви Пантелеймона. Храми прикрашали розписом, мозаїкою, фресками, білокам'яною різьбою, вітражами (різнокольоровим або оздобленим малюнками склом).

Відомим зодчим був Петро Милоніг, який збудував у Києві кам'яну підпорну стіну під горою, котру розмивали води Дніпра. Це була складна інженерна споруда.

З'явилося багато нових прийомів у техніці будівництва того часу: у Київській і Чернігівській землях розвивали техніку будівництва з цегли, у Галицькій — білокам'яну архітектуру. У багатьох містах споруджували кам'яні й земляні фортеці, замки феодалів.

Образотворче та музичне мистецтво

Серед різних галузей образотворчого мистецтва в Русі-Україні високого рівня досягло мистецтво оформлення рукописної книги. Тут створювали книги в розкішних оправах, оздоблених золотом, коштовним та декоративним камінням, чудовими мініатюрами (кольоровими малюнками).

Із старовинного мистецтва збереглося чимало пам'яток малярства, виробів золотників, прикрашених малюнками й емаллю. Майстерно виконані картини на релігійні теми — ікони, зокрема у Києві — "Борис і Гліб", "Свенська Богоматір", на якій зображено Антонія й Феодосія — засновників Києво-Печерського монастиря.

Особливо великих успіхів досягли майстри прикладного мистецтва. Славилося ювелірне ремесло, керамічне, зокрема виготовлення декоративних плиток для оформлення інтер'єрів споруд, різьба на кістках тощо. Відоме мистецтво київських ювелірів-майстрів з тонкої обробки дорогоцінних металів. У техніці художнього ремесла широко застосовували відомі здавна граверування, карбування, інкрустацію, тонке металеве литво, філігрань, чернь, скань, емаль та ін.

Розвивалося музичне мистецтво. Музика записувалася нотними знаками. Серед музичних інструментів були відомі труби, дудки, сопілки, флейти, гусла, бубни тощо. При князівських палацах створювалися музичні ансамблі, а при церквах — хори.

На закінчення слід зазначити, що, незважаючи на феодальну роздробленість і монголо-татарську навалу, культура українських земель, хоча й виявляла місцеві особливості, розвивалась у тісному взаємозв'язку. Як зазначає М. Грушевський: "Взагалі національне культурне житє України XI—XIV ст. представляється дуже інтересно: воно повне життя, руху, енергії, обіцяло богато своїй народності, а навіть і культурному людському житю взагалі".