8.Зовнішні запамятовуючі пристрої. Магнітні та оптичні диски: основні характеристики, принципи дії. Поняття файлу.Логічний файл. Каталоги файлів. Маршрут до файлу. Специфікація файлів.

Для перенесення і зберігання інформації служать зовнішні запам`ятовуючі пристрої. Сьогодні зовнішні запам`ятовуючі пристрої є двох видів: магнітні і оптичні. Перші в свою чергу поділяються на гнучкі магнітні диски (Floppy Disk), і жорсткі магнітні диски (Hard Disk).

Жорсткий диск (Hard Disк) або вінчестер є важливою складовою частиною кожного комп`ютера. Він є своєрідною комбінацією кількох магнітних дисків з великою щільністю. Їх застосовують для довготривалого зберігання інформації, вона не зникає після вимикання ПК. Кожен вінчестер характеризується двома основними параметрами: ємністю і часом доступу до одного машинного слова. Емність вимірюється в мегабайтах. У ранніх моделях ПК використовувались вінчестери з об`ємом 20, 42, 80, 120, 250, 340 Мб. Іншим важливим параметром є час доступу до одного машинного слова . Для сучасних моделей він рівний 5 - 12 мксек.

Гнучких магнітні диски ( Floppy Disk) служать для роботи з невеликими об`ємами інформації. Сучасні моделі ПК комплектуються FDD ( Floppy Disk Drive ) для дискет розміру 3.5” ємністю 1.44 Mб.Трьохдюймові диски - тип дисків, який зараз домінує, в звязку з меншими габаритами дисководів і кращою швидкістю.

Найновішим стандартом зараз є оптичні носії CD і DVD. Вони переважно мають об`єм 600-650 Мб для CD і 1.8-2 Гб для DVD. Операції з ними здійснюються за допомогою CD_ROM і DVD_ROM. На жаль вони не передбачують можливості перезапису, тому не можуть конкурувати з магнітними дисками а тільки доповнюють їх..

Файл — це іменована сукупність інформації, яка розміщена в зовнішній пам'яті комп'ютера. У файлах на диску зберігаються і програми, і дані різних користувачів, і ігри (які часто містять кілька файлів).Ім'я файлу складається з двох частин, які розділяються при написанні крапкою. Першу частину імені задає автор файлу. Друга частина, що називається розширенням імені файлу, показує, до якої категорії належить файл. Прикладами стандартних розширень є: exe, com —  програма на машинній мові, готова до виконання;bat  —   текстовий файл, що містить інформацію для запуску ехе-, com-файлів;txt, doc — файли, що містять текстову інформацію;bmp, gif — файли малюнків;rar, zip — архіви, що містять файли, спеціальним способом зменшені в обсязі;hip — файли довідникової системи;drv, sys— службові програми комп'ютера;bas, pas— файли програм на мовах програмування Бейсік і Паскаль. Файли на диску об'єднуються в каталоги. Кожний каталог може містити в собі як файли, так і інші каталоги. Кожний диск має один головний каталог, який називається кореневим. Усі інші каталоги є його підкаталогами різних рівнів, їх імена мають таку саму структуру, як і імена файлів, однак, як правило, вони не мають розширення і складаються з одного слова. Система каталогів на диску утворює складну структуру, що називається деревовидною. Каталог, з файлами якого працюють у даний момент, називається активним або поточним. Щоб звернутися до файлу, що знаходиться в активному каталозі, достатньо вказати його ім'я. До файлу, розташованого в будь-якому місці деревовидної структури, можна також звернутися, вказавши шлях до нього. Він складається з імені диска (літера з двокрапкою), послідовного списку каталогів, розділених зворотною похилою рискою, та імені файлу. Зворотна похила риска перед іменем першого каталогу вказує на те, що шлях починається від кореневого каталогу диска (інакше пошук здійснюється з поточного каталогу). Шлях до файлу іноді називають маршрутом. Коли вказується шлях до файлу на поточному диску, ім'я диска вказувати не обов'язково.

Специфікація файлів - назва, що однозначно ідентифікує файл і складається щонайменше з трьох компонентів: найменування, що ідентифікує том, на якому зберігається файл, назви файла і його розширення. У деяких системах специфікація файла може містити найменування каталога користувача, код ідентифікації користувача, номер версії.