11. Інформаційна база для розв’язання задач технічної підготовки виробництва

Під час розв’язання задач ТПВ використовуються такі нормативні та довідкові дані: * поопераційні норми витрат праці на виготовлення деталі (t_icopr) – масив NTRUD;* поопераційний час роботи інструмента (t_icol) – масив NINSTR; * поопераційні норми витрат основних і допоміжних матеріалів (m_icoj) – масив NMAT;* площі деталей, оброблюваних за типовими технологічними процесами (s_ico) – масив PLDET;* поопераційні норми часу роботи устаткування під час виготовлення деталей (t_ico) – масив NUST;* застосовність деталей, складальних одиниць і покупних комплектуючих виробів у складальних одиницях (a_vg; d_ig; p_jg) – масив NZAST; * питомі норми витрати матеріалів на одиницю площі деталі з лакофарбовим і гальванопокриттям (Y_j ) – масив PNMAT;* норми стійкості інструмента (t_l) – масив NSTIN;* погодинні тарифні ставки (R_r) – масив TARSTAV;* ефективний фонд часу роботи одиниці устаткування – масив FUST, первісна вартість і норма амортизації і – масив FOND;* коефіцієнти накладних витрат (К_се). Як похідну інформацію використовують зведені показники, розраховані під час розв’язання задач ТПВ і записані в базу даних. До таких показників належать: зведена застосовність деталей і складаль­них одиниць у виробі (N_fi; N_fg) – масив SVOD; розмір нормативної партії деталей і складальних одиниць (N_ci; N_cg) – масив KPNORM; зведені витрати матеріальних (M_fcj) – масив ZMAT, трудових (T_fcpr) ресурсів– масив ZTRUD; зведений час роботи устаткування й інструмента під час виготовлення виробу T_fcі) – відповідні масиви ZUST, ZINSTR та інші. Ідентифікатори у названих показниках означають наступне: f – код виробу; v – код складальної одиниці вищого рівня в ієрархії виробу по відношенню до g-ої одиниці; g – код складальної одиниці; i – код деталі; j – код покупного елементу або матеріалу; c – код цеху; l – код інструменту; β – код устаткування; p – код професії робітника; r – розряд роботи; o – код технологічної операції; δ –код типового технологічного процесу; e – код економічного елементу витрат; n – інвентарний номер об’єкта ОЗ.

12. Алгоритми і технологія автоматизованого розв’язання основних задач тпв- розрахунку складу виробу.

Технологія і алгоритм розрахунку складу виробу полягає в тому, що на основі первинних даних (аркушевих специфікацій на виріб і складальні одиниці) про безпосереднє застосування елементів (деталей, складальних одиниць і покупних комплектуючих виробів) у складальних одиницях, визначається зведене застосування цих елементів у виробі. Структура виробу може бути представлена у вигляді спрямованого графа. Вершинами графа є складальні одиниці, в які входять деталі (і), покупні елементи (j) і складальні одиниці менш складної конструкції (g). Складальні одиниці, що є вершинами графа (приймаючі), в математичних формулах позначаються літерою ”v”. На дугах графу вказують пряму застосовність деталей, складальних одиниць і покупних елементів. Зведена застосовність складових елементів у виробі на ПК розраховується в декілька етапів.

На першому етапі з масиву аркушевих специфікацій на складальні одиниці, включаючи й власне виріб, відбираються записи, що містять в якості вхідних елементів лише коди складальних одиниць (вузлів). Відсортувавши отримані дані по кодах „що входить” і „куди входить”, отримаємо в математичній інтерпретації матрицю А, яка містить дані прямого застосування g-х складальних одиниць у v-х складальних одиницях більш високого рівня (коефіцієнти а_gv). Доповнивши матрицю А одиничним елементом (виріб входить сам у себе один раз), отримаємо повну трикутну матрицю, по діагоналі якої будуть розміщені одиниці.

A= ,

де , , n – кількість рядків матриці А, m – кількість стовпчиків матриці. На основі матриці А шляхом ітераційних перетворень формується вектор-стовпчик N, який містить зведене застосування g-х складальних одиниць у виробі f. Загальний вид алгоритму має такий вигляд:

де - зведене застосування g-х складальних одиниць у f-му виробі; - застосування g-х складальних одиниць у v-й складальній одиниці (елемент матриці А); - застосування v-х складальних одиниць у f-му виробі (елемент вектору N).

На другому етапі розраховується зведене застосування деталей власного виробництва у виробі. Для цього з масиву аркушевих специфікацій відбираються записи, що містять в якості вхідного елементу тільки коди деталей власного виробництва. Відсортувавши отримані дані по кодам „що входить” і „куди входить”, отримаємо в математичній інтерпретації прямокутну матрицю D, яка містить дані про застосування і-х деталей у g-х складальних одиницях ( ).

D= ,

де , .

Помноживши вектор-стовпчик N на прямокутну матрицю D, отримаємо зведене застосування деталей у виробі:

, (11)

де - зведене застосування і-х деталей власного виробництва у f-му виробі; - застосування і-х деталей у g-й складальній одиниці; - зведене застосування g-х складальних одиниць у f-му виробі.

На третьому етапі розраховується зведене застосування покупних комплектуючих у виробі аналогічно попередньому алгоритму:

, (12)

де - зведене застосування j-х покупних елементів; - застосування j-х комплектуючих елементів у g-й складальній одиниці.