84. Поняття та етапи доказування в адміністративному процесі

Доказування - це діяльність лідируючих суб'єктів, проводу та інших суб'єктів адміністративно-процесуальних відносин по збиранню, дослідженню, перевірці, переробці та оцінці фактичних даних (доказів), використанню їх в установленні об'єктивної істини по справі, обґрунтуванні висновків і рішень, що приймаються. Процесуальному доказуванню притаманні 4 елемента: предмет доказування; суб'єкт доказування; засіб доказування та діяльність по збиранню, дослідженню, перевірці, переробці, оцінці та використанню доказів.

Під дослідженням доказів розуміють з'ясування смислу та інформаційного їх значення. Під перевіркою доказів - визначення їх належності до справи, допустимості та достовірності. Оцінка доказів означає діяльність, що приводить до переконання про допустимість, належність, достовірність доказів і достатність їх сукупності для встановлення обставин, що мають значення для справи. В ході оцінки доказів керуються такими правилами: 1) свобода оцінки (відсутність доказів із наперед встановленою силою); 2) оцінка проводиться лідируючими суб'єктами (проводом) на основі внутрішнього переконання; 3) досліджуються всі докази у взаємозв'язку і внаслідок цього викладають мотиви відхилення одних доказів і взяття за основу інших; 4) лідируючі органи (провід) керуються законом і правосвідомістю.

Отже, адміністративне доказування являє собою діяльність по збору, дослідженню, переробці й оцінці інформації, що міститься в доказах.

85. Предмет доказування. Підстави для звільнення від доказування

Предмет доказування - це коло обставин, які належить установити по адміністративній справі. Метою доказування є встановлення об'єктивної істини; а предмет доказування вказує на коло обставин, які утворюють юридичне значимі елементи такої істини. Предмет доказування закріплюється або шляхом перелічення обставин, що мають бути встановленими в ході адміністративного розгляду та /або перелічення питань, які зобов'язаний вирішити суд при прийнятті адміністративного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду, розмір судових витрат тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі. Факти, які підлягають доказуванню розглядають у широкому розумінні (не тільки юридичні факти, які обґрунтовують вимоги та заперечення сторін тощо, без встановлення яких неможливе правильне вирішення справи та виконання судом інших завдань судочинства: матеріально-правового та процесуально-правового характеру, доказові факти, факти, які сприяють правильній оцінці доказів, факти, встановлення яких необхідно суду для виконання попереджувальних та виховних завдань) та вузькому розумінні (як сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру із якими закон пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин між сторонами та на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення). Суд не бере до розгляду справи докази, які не стосуються предмета доказування.

До підстав, які не підлягають доказуванню в адміністративному судочинстві, відносяться:

1) Преюдиційні обставини. Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАСУ обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній, господарській справі, що набрало законної сили, не доводяться при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиціальні факти містять суб’єктивний (коли у справі беруть участь одні й ті самі особи) та об’єктивний критерій (факти, які раніше встановлені рішенням або вироком суду), їх існування має передбачити суд, доки не буде доведено наступне.

2) Обставинами, що визнані судом загальновідомими (ч. 2 ст. 72 КАСУ), вважаються такі, що відомі широкому колу осіб, у тому числі й судді. Загальновідомість факту обумовлена обмеженістю в часі, просторі і колом осіб. Такі обставини можна класифікувати за: 1) рівнем відомості (на: а) світові (такі, що відбулися – природні явища, стихійні лиха, техногенні катастрофи, наприклад, аварія на Чорнобильскій АС) та б) регіональні); 2) характером впливу (на: а) природні явища; б) архітектурні особливості); 3) властивостями предметів (на: а) фізичні; б) хімічні; в) технологічні). 3) Безспірні обставини, тобто ті, стосовно яких в осіб, які беруть участь у справі, не виникає суперечок і в суду не викликає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання (ч. 3 ст. 72 КАСУ). Виходячи з принципу змагальності, особам, які беруть участь у справі, не потрібно подавати доказів на підтвердження обставин, які не оспорюються.

4) Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.