
- •1.Предмет і метод конституційного права. Джерела конституційного права України. Законопроектні роботи на сучасному етапі розвитку.
- •2. Конституційно-правові норми: особливості структури і механізму дії. Конституційно-правові інститути
- •3. Конституція України: загальна характеристика, структура, тенденції розвитку. Правова охорона Конституції України: організаційно-правові засоби та інститути.
- •4. Основні етапи вітчизняного конституційного будівництва. Сучасний етап констит. Перетворень: конст. Модернізація та реформування (1989-2013)
- •5.Поняття, склад і види правовідносин у конституційному праві. Проблема конфліктності в конституційно-правових відносинах.
- •6.Конституційно-правова відповідальність: поняття, особливості, функції. Поняття і склад конституційного правопорушення.
- •7. Конституційно-процесуальне право: поняття і предмет. Конституційний процес, конституційна процедура, конституційне провадження.
- •8. Конституційний лад: поняття і зміст. Проблема співвідношення правової держави і громадянського суспільства.
- •9. Поняття виборчої системи, виборчого права, виборчої кампанії. Структура законодавства про вибори представницьких органів публічної влади і Президента.
- •10. Виборчий процес: поняття, принципи, суб’єкти, зміст етапів.
- •11. Структура і принципи самоорганізації громадянського суспільства. Основні інститути громадянського суспільства, конституційно-правові засоби забезпечення їх функціонування.
- •12.Конституційна характеристика України як демократичної, правової держави
- •13. Громадські обєднання у системі громадянського суспільства: види, правовий статус, відносини з державою.
- •14. Політичні партії в системі громадянського суспільства. Розвиток багатопартійності в Україні.
- •15.Конституційний статус людини і громадянина. Міжнародно-правові стандарти та внутрішньо-державне (конституційне) законодавство про правове становище людини і громадянина.
- •16.Громадянські (правові) стани особистості.Заг. Характ.Конст-прав.Статусу…….
- •17. Громадянство України: поняття, принципи, підстави і порядок та припинення набуття. Правове регулювання інституту громадянства в Україні.
- •18. Правовий статус іноземців в Україні. Проблема полігромадянства.
- •19. Правова природа, поняття, класифікація та гарантії конституційних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина.
- •20. Державний лад Укр: пон. Та принципи. Державні символи Укр і правовий порядок їх використання.
- •21. Поняття і принципи державного устрою. Конституційні засоби гармонізації міжнародних відносин в Україні.
- •22. Конституційні ознаки унітарної держави України. Арк у складі України.
- •23. Поняття та склад державної території. Державний кордон: пон., види, режим, порядок встановлення та перетинання.
- •24. Адміністративно-територіальний устрій Укр і порядок вирішення питань адмін.-територ поділу.
- •25. Конституційна система органів державної влади в Україні. Зміст і практична реалізація принципу поділу держ. Влади в Україні.
- •26. Вру: склад, компетенція,організаційні форми діяльності, акти.Уповноважений з прав людини.
- •27. Народний депутат України:правовий статус, парвові і соціальні гарантії здійснення повноважень
- •28. Президент України: порядок обрання,акти,компетенція.Інститут Представника Президента
- •29. Система виконавчої влади в Україні
- •30. Конституційні основи судової влади та прокуратури в Україні
- •31. Конституційний Суд України: порядок формування,компетенція, акти
- •32 .Поняття,система та принципи місцевого самоврядування
- •33. Органи місцевого самоврядування: система,способи формування,компетенція
- •34 .Правовий статус депутата місцевої ради
- •35. Основні гарантії депутатської діяльності
- •36. Адміністративне право в системі права України. Соціальне призначення адміністративного права
- •37. Тенденції розвитку адміністративного права в умовах реформування
- •38. Адміністративне право, державне управління і виконавча влада
- •39. Предмет адміністративного права та основні напрямки його оновлення
- •40. Методи адміністративного права в умовах реформування
- •41. Система адміністративного права (пігалузі та правові інститути)
- •42. Джерела адміністративного права(поняття, система, види). Основні законопроектні роботи у сфері державного управління
- •43.Систематизація адмін. Права в умовах реформування
- •44. Сутність та особливост адміністративно-правових норм, їхня реалізація, дія у просторі, часі, за колом субєктів.
- •45. Адміністративні правовідносини: сутність, види, структура
- •46. Субьекти адмін. Права.
- •47. Державне управління.
- •48.Форми державного управління
- •49.Методи державного управління
- •50. Акти державного управління: сутність, види, вимоги
- •51. Режими та рівні державного управління
- •52. Центральні органи виконавчої влади як суб’єкти державного управління
- •53. Місцеві органи виконавчої влади як суб’єкти державного управління
- •54.Державна служба: сутність, принципи, види, правове регулювання
- •55. Державний службовець: сутність, види, правове становище
- •56. Адміністративний примус: сутність, особливості, види в правове регулювання.
- •57. Адміністративна відповідальність…
- •58. Адміністративний проступок…
- •59.Адміністративні стягнення
- •Глава 3 Кодексу України про адмін. Правопорушення
- •60.Державний контроль…
- •61. Адміністративний нагляд…
- •62.Звернення громадян…
- •63.Адміністративні процедури…
- •64. Адміністративні провадження: поняття, види, правове регулювання.
- •65. Адміністративно-правове забезпечення управління у галузі внутрішніх справ.
- •71. Поняття та ознаки адміністративного процесу.
- •72.Принципи адміністративного процесу
- •73.Стадії адміністративного процесу
- •74.Поняття адміністративної юрисдикції.
- •75.Публічно-правовий спір, як предмет адміністративного судочинства.Основні категорії публічно-правових спорів.
- •76.Предметна підсудність адмін. Справ та її різновиди
- •77.Територіальна підсудність адміністративних справ та її різновиди.
- •78. Інстанційна підсудність адміністративних справ
- •79.Поняття та види учасників адміністративного процесу
- •80. Особи, які беруть участь у справі, їх процесуальні права та обов’язки(ст.47-49)
- •81. Сторони в адміністративному процесі(ст. 50-52 кас)
- •82. Треті особи в адміністративному процесі
- •83. Представництво в адміністративному процесі
- •84. Поняття та етапи доказування в адміністративному процесі
- •85. Предмет доказування. Підстави для звільнення від доказування
- •86. Поняття та види доказів в адміністративному процесі
- •87. Поняття і види процесуальних строків
- •88. Характеристика заходів процесуального примусу
- •89. Поняття,види та структура адміністративного позову
- •90. Поняття, мета,завдання підготовчого провадження
- •91. Поняття, мета, завдання судового розгляду адміністративної справи
- •92. Судовий розгляд справи по суті
- •93. Поняття та види судових рішень.Вимоги до нього
- •94.Особливості провадження щодо н.П.А. Органів викон.Влади, вр арк, орг.Місц.Самовряд.Та інш.Суб.Владних повн.
- •96. Особливості провадження у справах, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
- •97. Стаття 180. Особливості провадження у справах про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності
- •98. Стаття 182. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами суб'єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання
- •99. Скорочене провадження
- •100.Поняття, мета та завдання апеляційного провадження.
- •101.Право на апеляційне оскарження та процесуальний порядок його реалізації
- •102.Розгляд справи судом апеляційної інстанції. Повноваження та судові рішення суду апеляційної інстанції
- •103.Поняття, мета та завдання касаційного провадження. Право на касаційне оскарження та процесуальний порядок його реалізації.
- •104.Поняття, мета та завдання перегляду судових рішень Верховним Судом України
- •105. Розгляд справи за нововиявленими обставинами. Судові рішення за наслідками провадження за нововиявленими обставинами.
18. Правовий статус іноземців в Україні. Проблема полігромадянства.
ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 1994 р. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Окремі категорії іноземців в Україні мають певні юридичні преференції. Так чинне законодавство Укр, розвиваючи положення ст.12 КУ про задоволення державою національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами, визначило правовий статус закордонних українців. Відповідно до ст..1 ЗУ «Про правовий статус закордонних українців» від 2004 р., закордонним українцем є особа, яка перебуває в громадянстві (підданстві) іншої держави, але має українське етнічне походження або є походженням з Укр.
Подвійне громадянство (біпатризм, полігромадянство) — це перебування особи одночасно в громадянстві двох і більше держав. Цей стан виникає у разі колізії при застосуванні законів про набуття громадянства. Наприклад, дитина, яка народилася на території держави, що застосовує принцип «права грунту», від батьків, котрі є громадянами держави, що застосовує принцип «права крові», отримує з моменту народження подвійне громадянство. Подвійне громадянство виникає також у разі одруження жінки, яка є громадянкою країни, законодавство якої не позбавляє жінку свого громадянства при її одруженні з іноземцем (наприклад, Франція, США, Швеція), або громадянином такої країни, що автоматично надає громадянство жінці-іноземці, яка одружилася з її громадянином (наприклад, Бразилія). Натуралізація — прийняття у громадянство даної держави на прохання заінтересованої в тім особи — також може породити ситуацію подвійного громадянства, якщо таке прохання задовольняється у відношенні особи, визнаної громадянином іншої держави. Понад 100 країн, серед яких Данія, Швеція, Єгипет, Індія, Індонезія, Китай, Монголія, Узбекистан та ін., забороняють або не визнають подвійного громадянства. Україна також знаходиться в ряді цих держав. Біпатризм часто використовується для ухилення від обов’язків громадянина перед державою (військова служба, сплата податків), для полегшення кримінальної відповідальності, уникнення судового переслідування або ув’язнення.
19. Правова природа, поняття, класифікація та гарантії конституційних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина.
Основні права, свободи та обов'язки людини, тобто певні можливості, які необхідні для існування та розвитку людини в конкретних історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем (економічним, духовним, соціальним) розвитку людства і мають бути законними й рівними для всіх людей. Під правами людини розуміють певні її можливості, виокремлену її свободу; деякі основні її потреби чи інтереси; й вимоги про надання певних, благ, адресовані суспільству, державі, законодавству; певний вид (форма існування. спосіб вияву) матеріалів. Найбільш виразно права людини виявляються в її суб'єктивних правах. Суб'єктивне право особи — це закріплена в юридичних нормах можливість певної поведінки, спрямованої на здійснення відповідних прав людини. Передумовою суб'єктивного права є правоздатність, тобто загальна (абстрактна) здатність мати права. Суб'єктивне право — необхідний елемент конкретних правовідносин, тому воно виникає на основі юридичного факту.
Суб'єктивне право включає: можливість самостійно здійснювати чи не здійснювати певні дії (поведінку),
— можливість вимагати цього від іншої особи (інших осіб), оскільки така поведінка зумовлює реалізацію суб'єктивного права, так і можливість застосування в разі необхідності механізму державного примусу.
У разі порушення суб'єктивного права воно захищається законом у примусовому порядку шляхом пред'явлення у суді або іншому встановленому законом державному органі вимог до порушника суб'єктивного права. Основні необхідні для людини права, як певні її можливості нормального існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним) і мають бути загальними та рівними для всіх людей.
Отже, права людини — це певним чином внормована її свобода; певні її потреби чи інтереси; вимоги про надання благ, спрямовані суспільству, державі, законодавству, це певний вид, форма існування, спосіб прояву моралі.
У свою чергу конституційне право людини — це певні юридичні можливості суб'єкта конституційно-правових відносин, необхідні для задоволення особистих інтересів і потреб, обумовлених рівнем розвитку в сучасний період розбудови Української держави, які мають бути загальними і рівними для всіх людей.
Свобода людини і громадянина як конституційно-правова категорія — це спроможність людини діяти відповідно до своїх інтересів і мети; це можливість власного, незалежного вибору того чи іншого рішення.
Тому громадянські свободи тлумачаться як встановлена і гарантована законом сфера автономії громадянина стосовно держави, державної влади та інших громадян. Це свобода певних дій, волевиявлень, передусім свобода вираження думок, вимог і міркувань політичного порядку або право громадянина на невтручання органів держави та інших громадян у сферу його особистих переконань.
Щодо конституційних обов'язків людини і громадянина, то згідно з постулатами загальної теорії права — це міра належної поведінки. Людина повинна підкорятися певним правилам, аби при використанні своїх прав і свобод не спричинити невиправданої шкоди. Конституція України акцентує увагу на правах і свободах, але фіксує й конституційні обов'язки.
Конституційний обов'язок громадянина і людини — це міра обов'язкової поведінки, якої кожний повинен дотримуватись для забезпечення нормального функціонування інших суб'єктів громадянського суспільства.
Права і свободи людини і громадянина можуть бути згруповані за сферами життєдіяльності індивіда. Такого роду класифікація уявляється особливо важливою, бо вона показує межі охорони прав людини і громадянина у різних сферах. Критерієм тут є однорідність матеріального змісту прав, свобод та обов'язків і однотипність норм, що її закріплюють. За цією класифікацією у Конституції України виділяють такі основні групи прав і свобод, а також групу обов'язків:
1. Природні (особисті) права і свободи людини, які надаються їй з народженням, а не державою, яка залежно від ступеня демократичності, може закріпити ці права в Основному законі або ні.
2. Другу групу становлять громадянські права. Ці права є своєрідними гарантіями охорони життя людини з боку держави, основним обов'язком якої є саме захист життя людини.
Вони охоплюють широкий комплекс дій усіх державних і суспільних структур зі створення і підтримки нормальних умов життя людини.
3. Економічні права. До цієї групи належать:
— право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41); — право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42);
4. Соціальні права включають: — право на соціальний захист (ст. 46); — право на житло (ст. 47);
5. Культурні права і свободи. До цієї групи прав належать — право на освіту (ст. 53)
— свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54).
6. Політичні права і свободи включають: — право на свободу об'єднання у політичні та громадські об'єднання (ст. 36); — право на утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій (ст. 37);
Конституційні обов'язки людини і громадянина — це закріплені в конституційно-правових нормах формально виражені правила належної поведінки людини, які застосовуються до будь-яких осіб, які перебувають на території даної держави, або до поведінки громадян даної держави, незалежно від місця їх перебування, з метою запобігти нанесенню непоправної шкоди державі, суспільству, правам і свободам інших людей.
Класифікація конституційних прав, свобод та обов'язків будується не довільно, а з урахуванням наявності в суспільстві різних сфер діяльності, якісно різних за змістом суспільних відносин; взаємовідносин держави і громадянина у сфері правоохоронної діяльності держави, спрямованої на захист життя, здоров'я, індивідуальної свободи і безпеки, честі й гідності людини, взаємовідносин у політичній, соціальній, економічній та культурній сферах.
Гарантії основних прав і свобод людини і громадянина становлять собою систему норм, принципів, умов і вимог, які у сукупності забезпечують додержання прав і свобод та законних інтересів особи.
Система гарантій — це умови, засоби й методи, які забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод особи.