3 Розділ: Основні напрями вдосконалення системи підготовки управлінського персоналу

3.1 Основні напрями вдосконалення управління підприємствами

Вдосконалення управління підприємством повинно здійснюватись за певними напрямами.

Основні напрями вдосконалення управління підприємствами:

вдосконалення структури управління виробництвом;

покращення управління виробничими ресурсами;

вдосконалення управління науково-технічним прогресом і якістю продукції;

поліпшення системи планування як основної ланки управління підприємством.

При створенні раціональної структури управління фірмою необхідно вірно встановити чисельність зайнятих в сфері управління підприємством. Чисельність працівників функціональних підрозділів підприємства визначається на основі відповідних нормативів. В залежності від виконуваних функцій такими підрозділами можуть бути відповідні відділи, бюро, групи. Нормативи встановлюються науково-дослідними інститутами праці і відображаються в основних методичних рекомендаціях. На підприємствах найчастіше чисельність управлінського персоналу встановлюється у відсотках до чисельності робітників і фіксується у штатному розписі підприємства.

Економічність апарату управління визначають за формулою відповідного коефіцієнта.

Допоміжними показниками економічності апарату управління є:

питома вага чисельності управлінського персоналу в загальній чисельності працюючих;

кількість робітників, що припадають на одного працівника управління;

питома вага фонду заробітної плати управлінського персоналу в загальному фонді заробітної плати всіх працюючих.

Застосування згаданих показників є доречним при порівнянні економічності управління в однотипних підрозділах підприємства.

Прогнозування — це передбачення майбутнього стану внутрішнього і зовнішнього середовища фірми, яке базується на наукових методах і інтуїції, тобто це процес обґрунтування кількісних та якісних змін розвитку в майбутньому.

Прогнозування, з одного боку, передує плануванню, а з другого є його складовою частиною, оскільки використовується на різних стадіях планової роботи, а саме на стадії аналізу середовища і визначення передумов для формування стратегій; на стадії реалізації планів.

Прогнозування по своєму складу ширше від планування, оскільки крім показників діяльності фірми включає і дані про зовнішнє середовище.

В практичній діяльності підприємства використовують такі типи прогнозування:

а)прогнозування, яке ґрунтується на творчому передбаченні майбутнього, використовуючи інтуїцію;

б)пошукове прогнозування — це спосіб наукового прогнозування від даного моменту до майбутнього. Воно опирається на наявну інформацію.

В свою чергу пошукове прогнозування може бути традиційним (коли прогноз є екстраполяцією минулого в майбутнє) і новаторським, альтернативним (коли існує декілька варіантів розвитку фірми з врахуванням змін зовнішнього і внутрішнього середовища).

в) нормативне або нормативно-цільове прогнозування полягає в тому, що спочатку визначаються загальні цілі, орієнтири на майбутнє, а вже потім оцінюється розвиток фірми, виходячи із встановлених цілей. В даному випадку застосовуються переважно якісні методи дослідження, оскільки здебільшого фірма не володіє необхідними вихідними даними.

Результатом процесу прогнозування є прогнози, які можуть бути коротко, середньо і довгостроковими (по часу охоплення), пошуковими, нормативними (по питаннях прогнозування), пасивними і активними (по можливості впливу фірми на майбутнє).

В економічному прогнозуванні використовують такі дві групи методів прогнозування:

Евристичні.

В основу евристичних методів формування прогнозів покладено використання логічних прийомів, методичних правил, підходів.

Фактографічні.

Плани підприємств в умовах ринку носять індикативний (рекомендаційний), а не директивний характер. Вони виступають механізмом регулювання ринку, відображають зв'язок виробництва і ринку, науки і виробництва, набувають соціального спрямування.

Плани підприємствами розробляються самостійно, використовуючи певні вихідні дані. В основі їх розробки лежить величина попиту на конкретну продукцію, яка визначається договорами на поставку продукції, що укладаються між підприємствами і державою, між окремими підприємствами.

Основними показниками планів стають натуральні, якісні, кінцеві показники діяльності підприємств, оскільки для задоволення потреб споживачів потрібна продукція не взагалі, а конкретної номенклатури, високої якості, яка б забезпечувала її конкурентоспроможність і виживання фірми в конкурентній боротьбі.

Позитивні моменти планування:

дає орієнтири майбутнього стану організації;

сприяє вирішенню проблем, які виникають в процесі роботи;

стимулює організацію, координацію та мотивацію праці;

породжує корисну інформацію на основі сигналів зворотного зв'язку про фактичний стан керованих об'єктів;

вимагає підвищення кваліфікації персоналу;

робить необхідним контроль виконаного, облік, аналіз.

Відсутність системи планування передбачає:

нерозуміння персоналом мети, до якої прагне організація;

втрату орієнтації в конкурентному середовищі;

короткостроковий характер рішень управлінського персоналу;

помилкові рішення в тактиці — наслідок відсутності стратегії;

інертність персоналу у пізнанні ринкового механізму та виробленні лінії поведінки на ринку;

ведення обліку і контролю формально, без аналізу наслідків роботи.

В умовах ринкової економіки до основних принципів планування на підприємстві можна віднести такі:

Принцип ефективності (оптимальності) планів — спрямовує на ефективне використання ресурсів. Характеризує те, на скільки даний план сприяє досягненню цілей підприємства, якщо враховувати витрати та інші супутні небажані наслідки, пов'язані із складанням і здійсненням цього плану.

Принцип первинності планування — планування логічно передує виконанню всіх інших управлінських функцій.

Принцип сприяння досягненню цілей — мета розробки планів — це сприяти реалізації основної мети функціонування підприємства.

Принцип неперервності планування — реалізується з допомогою використання системи планів, далекоглядних прогнозів, довго, середньо, короткострокових перспективних планів, поточних планів і оперативно-виробничих планів.

Принцип гнучкості (маневреності) планів — плани не є стандартними раз і назавжди даними, а їх можна змінювати стосовно змін внутрішньої і зовнішньої ситуації. Чим більшої гнучкості ми можемо надати планам, тим менша ймовірність понесення збитків внаслідок виникнення непередбачених подій.

Принцип реальності планів (використання достовірної інформації).

Принцип комплексності (системності) — означає, що планування повинно охоплювати всі структурні під розділи і при розробці планів повинні враховуватись в системі як зовнішні, так і внутрішні фактори, що обумовлюють зміну ситуації.

Принцип науковості базується на відображенні в планах дій об'єктивних економічних законів, на використанні знань спеціальних економічних наук.

Принцип адекватності системи планування щодо умов діяльності підприємства.

Методи планування — це засоби, з допомогою яких можна реалізувати принципи планування.

Нормативний метод дозволяє забезпечувати розрахунок величини показників з допомогою цілісної системи норм і нормативів (норм витрат матеріальних, паливно-енергетичних ресурсів, затрат часу, фінансових норм і нормативів). Важливою вимогою при розробці планів є застосування прогресивних норм і нормативів.

Суть балансового методу зводиться до використання в планових розрахунках певної системи балансів, оскільки з їх

допомогою забезпечується збалансованість потреб в ресурсах і джерелах їх покриття.

Економіко-математичні методи використовуються в тих випадках, коли треба здійснити оптимізацію плану підприємства, тобто із багатьох варіантів плану вибрати найкращий з точки зору прийнятого критерію оптимізації.

Суть графо-аналітичних методів зводиться до використання графіків і діаграм при розрахунку певної системи показників.

Кожен вид плану має свої особливості щодо змісту, конкретної технології складання, сукупності розрахункових техніко-економічних показників.

Сучасні умови пред'являють до фахівця-практика високі вимоги як у сфері формування конкретних професійно значущих знань, умінь і навиків (військова, тактична, фізична, спеціальна підготовка, високий рівень психологічної стійкості тощо), так і в галузі соціально-психологічних, особистісних якостей, серед яких: системне бачення проблем професійної сфери, здібність до інтеграції з фахівцями суміжних та інших спеціальностей, управлінські навики, здібність до прийняття рішень, творчий підхід тощо. Необхідно чітко і продумано визначити основні напрями розвитку освітньої діяльності від нормативної бази до конкретних організаційних питань, особливу увагу приділивши якісному аспекту педагогічного процесу.

Основним напрямом повинні стати посилення практичної спрямованості навчання, підвищення рівня психологічної підготовки студентів та слухачів до роботи в нестандартних ситуаціях шляхом ширшого використання активних форм навчання: тренінгів, ділових ігор, семінарів-дискусій, комплексних навчань тощо.

Важливим показником якості професійної освіти є готовність фахівця до вирішення професійних завдань, які складають основу його майбутньої практичної діяльності, особливо це стосується підготовки управлінського персоналу.

Останнім часом важливими характеристиками корпоративної культури більшості українських компанії є рівень освіти персоналу, його професіоналізм й уміння працювати в команді, тому професійна підготовка й перепідготовка персоналу здобуває стратегічного значення. Навчання персоналу в таких умовах стає одним з головних ключів до успіху, оскільки дозволяє переходити до професійних технологій, у тому числі й в області управління.