52. Життя й творчість Флоренський

П.А. Флоренский (1882-1937), видний богослов і філософ, чиє життя трагічно обірвалося в радянському ГУЛАГу. Останньою роботою Флоренского став політологічний трактат "Передбачуваний державний устрій у майбутньому" (1933), цілком присвячений проблемам перетворення СРСР у єдину "самозамкнену" державу.

Народився П. А. Флоренский у Грузії. Закінчив Тифлиську гімназію. У гімназії захоплювався природничими науками, багато експериментував. Улітку 1899 г. він пережив духовну кризу, коли йому відкрилася обмеженість наукового світогляду. У результаті він прийшов до віри в Бога, до віри своїх дідів і прадідів по батьківській лінії, які були священнослужителями Костромської єпархії.

В 1900 р. Флоренский поступив на фізико-математичний факультет Московського університету. Флоренскому імпонувала ідея В. С. Соловйова про глобальний синтез богослов'я, філософії й науки, яку його вчитель Бугаїв конкретизував у понятті "філолофсько-математичного синтезу". Паралельно заняттям математикою Флоренский заглиблено вивчав філософію.

Вчився в Московській духовній академії (1904-1908). У ці роки він зосереджується на темі церкви, пише роботу "Поняття Церкви у Священнім Писанні" (1906), де вже намічені його основні богословські ідеї. По закінченню курсу духовної академії Флоренский був затверджений доцентом по кафедрі історії філософії. В 1914 р. Флоренский захистив магістерську дисертацію, яка лягла в основу його найвідомішої книги "Стовп і твердження Істини. Досвід православної теодицеї" (М., 1914), і став професором Духовної академії. В 1911 р. він був рукоположений у сан священика. В 1912- 1917 рр. Флоренский був редактором журналу "Богословський Вісник".

Після Жовтня 1917 р. філософ, як і його друг В. В. Розанов, залишився на батьківщині й вірно служив своєму народу. З 1920 р. Флоренский почав працювати на заводі "Карболіт". Пізніше став завідувачем лабораторії випробування матеріалів, яку він сам і створив. З 1927р. Флоренский - один з редакторів "Технічної енциклопедії", де він опублікував близько 150 статей. Улітку 1928 р. він був висланий у Нижній Новгород, де працював у радіолабораторії. У тому ж році повернувся з заслання й продовжив роботу в Державному експериментальному електротехнічному інституті, став заступником директора по науковій частині. Численні винаходи й відкриття Флоренского в різних галузях науки й техніки мали важливе значення в розвитку народного господарства Росії. В 1933 р. він був арештований і засуджений. В 1934 р. Флоренский був відправлений у Соловецький табір, а в грудні 1937 р. розстріляний.

53."Конкретна метафізика" Флоренський

"Конкретна метафізика" найчастіше втілювалася в Росії у своєрідну, відмінну від Ляйбніцевої, монадології. Як відомо, монади в Лейбница - замкнені субстанції, у які не можна ні проникнути, ні вийти з них, відношення між ними - це відношення "передбаченої гармонії", дане зверху співвідношення стану будь-якої монади стану усіх інших монад і світу. Монадологія Флоренского долає самототожність Я, оскільки монада, на його думку, може вийти із себе через "любов, що виснажує ". Це не логічно контруююча система метафізичної термінології, а спосіб символічного опису того, що переживає душа. Суттєво нове, що вніс у монадологію Флоренский, - насичення її інтуїціями теорії множин Г. Кантора. Складна монад у Флоренского - це безліч, тобто нова одиниця-безліч, що полягає з елементів-одиниць. Ієрархія монад охоплює все суще від кванта енергії й атома до людини, Ангела й Бога, який суть Божественна Монад-Одиниця. Теорія множин є готовий математичний апарат, здатний адекватно описати всю цю ієрархію. Для Флоренского сплав монадології й теорії множин відкрив перспективу синтезу науки, філософії й богослов'я. У ранні роки йому видалося, що наступають часи, про які мріяли мислителі, починаючи з Піфагора: філософія перетвориться в строгу науку, на зразок математики.

У Флоренского пізнання – це взаємовідношення конкретних монад: душі, що пізнає й монади пізнаваного, якою може бути все що завгодно: річ, жива істота, людина, твір мистецтва, Бог. Акт пізнання онтологічний: це реальне виходження того, що пізнає із себе й реальне входження пізнаваного в пізнаване, що виражається в актах віри й любові. Любов у Флоренского є гносеологічна категорія. Любов тут розуміється не абстрактно, але конкретно як конкретна любов двох монад. Насамперед дійсне пізнання є вільний вибір монадою, що завершує ієрархію монад Живої Божественної Монади. Істина є "Нескінченне, мислиме як суцільна Єдність, як єдиний, у собі закінчений Суб'єкт".І лише це Вище, вважав Флоренский, веде нижче до Істини.