42. Ексизтенційний метод пізнання і філософування Бердяєва.

Філософські погляди Бердяєва найтіснішим чином пов'язані з особливостями того напрямку в європейській філософській думці, яке набуло широкого розвитку в другій половині XIX ст. Філософські погляди Бердяєва не утворюють собою будь-якої закінченої системи з розробленим понятійним апаратом.Особливість його способу філософствування в тому, що воно пов'язане з внутрішнім досвідом, пропущено через особисті почуття і переживання, нерідко виражене в афористично формі.Предмет і завдання філософії Бердяєв однозначно визначає з екзистенційно-антропологічних позицій: філософія покликана пізнавати буття з людини і через людину, черпаючи зміст своє в духовному досвіді і духовного життя. Тому основною філософською дисципліною повинна бути філософська антропологія (а не, скажімо, онтологія).Великий вплив на формування філософських поглядів Бердяєва справила теорія пізнання Канта.За Бердяєвим випливає, що екзистенціальна філософія покликана бути пізнанням сенсу буття через суб'єкт, а не через об'єкт. Відмінність філософії Бердяєва від традиційного ("класичного") екзистенціалізму полягає в тому, що в ній не вживаються властиві екзистенціалізму поняття "екзистенція", "буття-в-світі" та інші "екзістенціалов". Найважливішою категорією його філософствування є особистість. Теоретики ж екзистенціалізму, навпаки, вживають це поняття вкрай рідко, оскільки вважають, що воно традиційно обтяжене соціальними, предметно-заземленими характеристиками, "заступає" справжню, непредметні екзистенцію людини і внаслідок цього мішаючим пізнання його власної гідності, його потаємної суті.З вищесказаного випливає, що Бердяєва скоріше варто було б назвати екзистенційно мислячим філософом, а не просто послідовником філософії екзистенціалізму як сформованого течії з властивою йому термінологією. Поняття "екзистенціальний тип мислення" і "екзистенціалізм" - не одне і те ж. Навколишній об'єктивний світ людини представляється Бердяєвим не справжнім. За кінцевим приховано нескінченне, що дає знаки про себе, про цілих світах, про нашу долю. Тому метою екзистенціального пізнання, вважає він, має бути не відображення об'єктивувати дійсності, а знаходження її сенсу. Поняття духу він не ототожнював ні з душею, ні з психічним.

43. Філософська антропологія Бердяєва.

У центрі світогляду Бердяєва стоїть проблема людини. Він визначає людину як істоту суперечливу і парадоксальну, що сполучає в собі протилежності, бо вона належить до двох світів - природного і надприродного. Духовна основа людини не залежить від природи і суспільства і не визначається ними. Людина, за Бердяєвим, є загадка не в якості організму або соціальної істоти, а саме як особистість. Поняття особистості він відрізняє від поняття індивіда. Індивід - категорія натуралістична, це - частина роду, суспільства, космосу, тобто в цій іпостасі він пов'язаний з матеріальним світом. Особистість ж означає незалежність від природи та суспільства, які надають лише матерію для утворення активної форми особистості. Особистість не можна ототожнювати з душею, це не біологічна чи психологічна категорія, а етична і духовна. Особистість не є частина суспільства або універсуму. Навпаки, суспільство є частина особистості, її соціальна сторона (якість), так само як і космос є частина особистості, її космічна сторона. Цим пояснюється, що в кожній особистості є і щось загальне, що належить всьому людському роду, тому чи іншому професійному типу людей і т. д., але не в цьому її суть. Іншими словами, особистість - це мікрокосм, універсум в індивідуально неповторній формі, з'єднання універсального й індивідуального. Таємниця існування особистості - в її абсолютній незамінності, у її однократності і непорівнянність. Особистість покликана чинити самобутні, оригінальні творчі акти.Згідно Бердяєвим, є два протилежних шляхи подолання людиною своєї замкнутої на собі суб'єктивності. Перший - розчинитися в світі соціальної буденності, пристосуватися до нього. Це призводить до конформізму, відчуженню та егоцентризму. Інший шлях - вихід з суб'єктивності через трансцендування, яке означає духовне осяяння, перехід до життя в свободі, звільнення людини від полону у самого себе, екзистенціальну зустріч з Богом. Нерідко особистість людини роздвоюється.